Начальная страница

Тарас Шевченко

Энциклопедия жизни и творчества

?

Близнецы

Тарас Шевченко


Примітки

Джерело тексту:

– Чорновий автограф (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 90).

Рукопис in 4° чорнилом на 54 аркушах, за авторською нумерацією – на 27 подвійних аркушах сірувато-жовтого паперу. На арк. 13-1 та 23-2-3, які спочатку були використані Шевченком для малювання, збереглися ескізи олівцем. Неоднакові відтінки чорнила, різних гатунків папір, непослідовна нумерація окремих аркушів, недописані сторінки свідчать про те, що робота над твором ішла з перервами. В автографі велика кількість виправлень та доповнень, зроблених в основному в процесі написання повісті. Текст твору остаточно не викінчений. Імена й прізвища персонажів та історичних осіб, географічні назви, назви журналів і літературних творів та ін. позначено здебільшого лише початковими літерами, імена персонажів не уніфіковано, часто не вистачає потрібних за змістом слів, іноді слово повторюється двічі, трапляються випадки логічної та граматичної неузгодженості, в окремих словах є пропуски складів, літер, деякі слова не дописано.

Подається за цим автографом. Імена і прізвища персонажів та географічні назви, позначені в автографі початковими літерами, доповнюються беззастережно. Слова, необхідні для розуміння змісту, імена та прізвища історичних осіб, назви журналів і літературних творів, позначені в автографі початковими літерами, доповнюються у квадратових дужках. Імена персонажів уніфікуються, неузгодженості та описки виправляються шляхом введення редакторських кон’єктур за контекстом.

Автограф датований: на арк. 1 над текстом зазначено початок роботи над твором – «10 июня», на останньому арк. 27-3 під текстом, так само без зазначення року, – її закінчення: «20 июля».

Повість «Близнецы» Шевченко розпочав, очевидно, 1855 р. Саме в цей час поета особливо цікавили питання виховання, проблеми морального виродження представників заможного стану, зокрема під впливом військового середовища. В цьому плані «Близнецы» ніби логічно продовжують тему повістей «Несчастный» та «Капитанша», створених у першій половині 1855 р. Аргументом на користь віднесення повісті до 1855 р. може бути також використання у «Близнецах» ремінісценцій зі «Слова о полку Ігоревім» та «Истории русов» («Літопису Кониського»), які в цей час читав Шевченко (див. листи до А. О. Козачковського від 14 квітня та до О. М. Бодянського від 1 травня і 3 листопада 1854 р.). Завершена повість, найімовірніше, також 1855 р., тобто через місяць і 10 днів після початку роботи над нею. Цей здогад підтверджує передусім текст автографа, який має всі ознаки скоропису: неуніфіковані імена персонажів, позначені лише початковими літерами власні імена та назви, недописані слова, пропуски, плутану нумерацію окремих аркушів, текстові повтори, випадки синтаксичної неузгодженості, невиваженість пунктуації та ін. Крім того, якщо припустити, що повість була закінчена 20 липня наступного, 1856 р., тоді виходило б, що протягом першої половини 1856 р. Шевченко одночасно працював над трьома повістями: «Близнецы», «Художник» (25 січня – 4 жовтня 1856 р.), «Прогулка с удовольствием и не без морали» (рання редакція написана орієнтовно в кінці 1855 – на початку 1856 р.). Таке припущення не узгоджується з особливостями творчого процесу Шевченка. Як свідчить творча біографія поета, він жодного разу не працював одночасно над кількома творами. Разом з тим інтенсивний, напружений характер роботи над здійсненням творчого задуму був притаманний Шевченкові. Відомо, зокрема, що такі його великі за обсягом і складні за ідейним змістом та художньою формою твори, як поеми «Сон», «Єретик», «Неофіти» та ін., написані протягом кількох днів.

Виходячи з цих міркувань, повість орієнтовно датується: 10 червня – 20 липня 1855 р., Новопетровське укріплення.

Вперше згадано про твір у повідомленні М. М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка – «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»: «Близнецы, 10 июня и 21 июля, 13 1/3 л. – 1/4 л.» (Основа. – 1862. – № 3. – С. 142) з опискою в даті завершення роботи над повістю: «21 июля» замість «20 июля». У повідомленні мова йде про автограф, що нині зберігається в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів.

Вперше надруковано за цим автографом у журналі «Киевская старина» (1886. – № 10. – С. 199–251; № 11. – С. 409–444; № 12. – С. 589–626). Текст першодруку має значну кількість відхилень від автографа. Частина з них виникла внаслідок неправильного прочитання оригіналу. Наприклад, в автографі: «разной величины кипарисных образков» (арк. 6-3), в «Киевской старине»: «разной всячины кипарисных образков» (№ 10. – С. 221); «шагал наш педагог» (арк. 7-2) – «шагал наш педант» (№ 10. – С. 224); «И в Степе пошевельнулася страстишка» (арк. 7-4) – «И в Степе шевельнулися страстишки» (№ 10. – С. 226); «После борщу» (арк. 9-2) – «Поев борщу» (№ 10. – С. 233) тощо.

Значна кількість відмін від автографа – скорочення і дописування речень, перестановка і заміна слів та інші стилістичні виправлення – з’явилася внаслідок довільного редагування тексту. Так, наприклад, в автографі: «Зерно упало на добрую землю» (арк. 4-1), в «Киевской старине»: «Зерно упало на добрую почву» (№ 10. – С. 209); «независимо от дружней диссертации» (арк. 4-2) – «независимо от диссертации друга» (№ 10. – С. 210); «он не забывал и физических своих потребностей, или, лучше сказать, они сами за себя напоминали» (арк. 5-1) – «он не забывал и хозяйства» (№ 10. – С. 214); «в Свичкино Городище» (арк. 9-1) – «в Свечкино урочище» (№ 10. – С. 231); «После борщу и продолжительной тишины Степан Мартынович проговорил» (арк. 9-2) – «Степан Мартынович принялся снова за борщ и после долгого молчания проговорил» (№ 10. – С. 233); «в скором времени» (арк. 17-2) – «скоро» (№ 11. – С. 429) та ін.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». – Киев, 1888. – С. 134–259.

Повість «Близнецы» – багатоплановий твір. У ній Шевченко порушує тему нового героя – інтелігента-різночинця, започатковану у повістях «Варнак» та «Музыкант», продовжує розробляти тему згубного впливу військового середовища на формування людської особистості, знову торкається однієї з головних тем своєї творчості – теми покритки. Головна проблема твору – проблема виховання – була актуальною в українській та російській літературі 30–40-х років XIX ст. Питання формування особистості молодої людини, зокрема питання виховання, розглядалися також у публіцистиці (журналах «Современник», «Отечественные записки», «Морской сборник»), в статтях М. О. Добролюбова, М. І. Пирогова та інших авторів [див.: Кодацька Л. Ф. Художня проза Т. Г. Шевченка. – К., 1972. – С. 82–85]. На утвердженні суспільного та естетичного ідеалу в повісті певною мірою позначилась сентиментально-романтична традиція Г. Квітки-Основ’яненка, П. Куліша. Водночас у «Близнецах» Шевченко вперше звертається до педагогічних ідей Г. С. Сковороди. Український філософ-просвітитель не тільки одна з дійових осіб твору. Його думки про необхідність для щастя людини обрання праці за покликанням, високої моральності, гармонійного розвитку особистості сповідують герої повісті Никифор Федорович та Саватій Сокири. Чесна праця, демократичний, здоровий побут героїв, а також реальні прикмети їхнього життя – дозвілля на пасіці за читанням в оригіналі Горація, Гомера, «Псалмів Давидових», гра на скрипці – все це вводить читача у світ етичних ідей Сковороди [див.: Попов П. М. Григорій Сковорода. – К., 1969. – С. 149–150].

За своїми жанрово-стилістичними особливостями (багатолінійний сюжет, ліризація розповіді, звертання до читача та дійових осіб, введення до повісті елементів епістолярного та мемуарного жанрів) твір стоїть близько до української та російської прози 30–40-х років (М. В. Гоголь, Є. П. Гребінка, Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, М. П. Погодін, О. С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов).

Ряд епізодів «Близнецов» має автобіографічну основу. В них передано враження Шевченка від подорожі до Полтавської губернії, зокрема до Переяславщини, про перебування у Києві тощо. Подробиці з життя Шевченка на засланні використано в змалюванні епізодів перебування Саватія Сокири в Оренбурзі та його подорожі до Орської фортеці.

У повісті відбито літературні зацікавлення Шевченка. Поет у різних формах висловлює своє ставлення до творів Г. С. Сковороди, І. П. Котляревського, О. О. Шаховського, М. В. Гоголя, до української народної творчості, а також до літературної полеміки, яка точилася на сторінках таких періодичних видань, як «Отечественные записки», «Библиотека для чтения», зокрема з приводу появи поеми Гоголя «Мертвые души».

К. М. Сєкарєва

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 4, с. 11 – 119 (канонічний текст), с. 337 – 369 (варіанти), с. 479 – 516 (примітки).