23 січня 1858 р. До Т. Г. Шевченка

Генв[аря] 23. 1858. Саратов.

Чого єси так замовк, коханий друже і приятелю? Я писав до тебе, а ти мені не одвітовав; думав я, що тебе вже нема в Нижньому, коли од Куліша одібрав звістку, що ти й досі сидиш там.

Чому досі нічого не подарував із свого компоновання? Кажуть, що ти багато псалмів переклав. Я тільки й читав те, що Куліш у «Граматці» надруковав. Мене порадовала ся «Граматка», не так сама, як та думка, щоб писати для народа.

Уже бо тепер прийшла пора писати не з народу, а для народа. Приходить час проснутись простому люду і розумом працьовати. Оце, коли в царськім рескрипті сказано, щоб подумать об заводі шкіл і об вихованню народа, то мусять щирі южноруси ужити тую царську милость для користі а ужитку, і подносу своєї мови і людського стану.

Треба, щоб по селам учили дітвору по-нашому. А для того не досить хотіння; треба ще того, по чім учитись. А то тепер і щирий чоловік насміється з нас; от, скаже, писали, писали і повісті, і комедії, і романи, а саме головне забули. Правда, і вірші, і драми, і романи установляли мову і розвивали її, тільки тепер прийшла пора подумати про інше.

Мені здається, що погляд Кулешів, хоч і добре написаний, не годиться до букваря. Єсть то більше щось поетицькеє, а народу треба тепер не лагоминков, а твердої, тривкої страви. Поезії нашої він не прийме, бо має своєї стільки, що й нам уділить на довгі віки. Тепер нам треба граматики своєї мови, короткої естественної історії, короткої географії та космографії, та короткої книги про закон, наскільки те потребно для народу. От що нам треба.

Як тобі здається? А то аж смутно дивиться на ті шпаргали, що понаписували в останні роки різні співаки, такі, що одно другого дурніші. Тільки тобі — писати вірші, а другі нехай працюють, а не співають.

Прийми од мене поклон щирий, низький… не забувай мене

Н. Костомаров.

Мати моя кланяється тобі низенько.

Примітки

Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 109.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 115 — 116, без дати, текст неточно відтворений.

Дата в автографі: «Генв[аря] 23. 1858. Саратов».

Я писав до тебе, а ти мені не одвітовав… — Лист не відомий; 25 січня 1858 р. Шевченко занотував у щоденнику:

«Получил письмо от Костомарова с выговором за молчание. Я действительно виноват перед ним на сей раз. Но что писать? О чем писать? Что я здесь скучаю и ничего не делаю? И не могу, наконец, ничего делать. Лучше молчать, нежели переливать из пустого в порожнее».

Я тільки й читав те, що Куліш у «Граматці» надруковав. — У своїй «Граматці» (Спб., 1857) П. Куліш вмістив анонімно, без підпису автора, Шевченкові переклади «Давидових псалмів» — 12-го, 53-го, 132-го, а в розділі «Виборка із псалмів» — фрагменти з Шевченкових перекладів псалмів, окрім перелічених, ще 93-го та 149-го.

…в царськім рескрипті сказано… — Мовиться про реформу Олександра II в галузі народної освіти, яка розпочалась, фактично, з доповіді міністра народної освіти А. С. Норова, де йшлося про надання загальної освіти усьому населенню країни. 17 січня 1857 р. скасовано заборону відкривати у столицях приватні школи й пансіони. Наприкінці 1857 р. засновано Педагогічне товариство, журнали «Учитель», «Журнал для воспитания» та ін., розгортається праця по влаштуванню недільних шкіл.

Тепер треба нам граматики… — Пізніше ці думки Костомаров розвивав у своїх публікаціях, особливо в журналі «Основа».

Пересвідчившись на численних історичних фактах у небезпеці освіти нерідною мовою, що могло призвести до винародовлення (в даному разі — до русифікації, загибелі рідної мови й культури), він на чільне місце висунув потребу народної освіти рідною мовою, відсуваючи на другий план белетристику, в якій на той час не бачив значних талантів, крім Шевченка. 1862 р. Костомаров писав:

«Народ должен учиться, народ хочет учиться; если мы не дадим ему средств и способов учиться на своем языке — он станет учиться на чужом — и наша народность погибнет с образованием [освітою — Ред.] народа» (Основа. — 1862. — № 5. — С. 1).

Мати моя… — Костомарова Тетяна Петрівна (дівоче прізвище Мельник, 1798 — 1875), колишня кріпачка І. Костомарова. Одружився з нею вже після народження сина Миколи, якого вона викупила з кріпацтва після смерті чоловіка у його родичів ціною відмови від значної частини власного спадку. Мати жила коло сина, віддаючи йому всі свої помисли, аж до смерті. Шевченко добре знав і любив її; повертаючись із заслання, відвідав її у Саратові (див. запис у щоденнику від 31 серпня 1857 р.), згадав у поезії «Н. Костомарову» (1847).

Подається за виданням: Листи до Тараса Шевченка. – Київ: Наукова думка, 1993 р., с. 104 – 105.