6 жовтня

Тарас Шевченко

Учора ледве встиг я вмочити перо в чорнило, щоб описати свою візиту в лікаря Гартвіга та перейти до нецеремонної візити в п. Кудлая, як двері з грюком одчинились, і до хати ввійшов сам Кудлай. Звичайно, я відклав умочене в чорнило перо, в сподніх зустрів дорогого світського гостя, і ми після поцілунків зняли спочатку звичайну пусту балачку, а потім перейшли до споминів про Пітер, про покійного Петровського й про великого Брюлова.

Спомини наші перервав слуга, що прибув од М. О. Брилкіна з запрошенням на обід. Я відпровадив свого гостя, одягнувся й пішов до М. О. обідати. Після обіду пустунка мамзель Анхен Шауббе запропонувала піти з нею до театру. Я залюбки прийняв її запрошення й удруге слухав музику Моцарта з «Дон Жуана» та вперше бачив драму Коцебу «Сын любви», про існування якої я тільки чув. Драма, як твір Коцебу, моїй жвавій супутниці дуже подобалась, а мені (моїй дамі на жах) теж подобалась, але не зовсім, за що я одержав із усміхнених уст ентузіастичної німкені прізвище варвара-неотеси, нездібного співчувати нічому прекрасному та моральному.

Роль Амалії, доньки барона, виконувала артистка московського театру, пані Васильєва, – натурально й благородно, а решта, крім п. Платонова (роль барона), по-ярмарковому. Після драми йшла «Путаница», на думку тутешніх людей – добре, а на мою думку – теж по-ярмарковому. Вистава скінчилась у першій годині, на втіху публіці взагалі та моїй супутниці зокрема.