|
1
Тарас Шевченко
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине…
Якби сама, ще б нічого,
А то й стара мати,
Що родила на світ Божий
Що родила на світ Божий
Що родила на світ Божий
Було: Що родила на світ Божий
Що привела на світ Божий
Що привела на світ Божий,
Мусить погибати.
Серце в'яне співаючи,
Коли знає, за що;
Люди серця не спитають
Люди серця не спитають
Люде серця не спитають
Було: Люде серця не спитають
Люде серця не побачать
Люде серця не побачать,
А скажуть – ледащо!
Кохайтеся ж, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Сміються над вами
Сміються над вами
Було: Сміються над вами
Згнущаються вами
Сміються над вами
Було: Сміються над вами
Згнущаються вами
Згнущаються вами.
Не слухала Катерина
Ні батька, ні неньки,
Полюбила москалика,
Як знало серденько.
Полюбила молодого,
В садочок ходила,
Поки себе, свою долю
Так занапастила
Так занапастила
Так занапастила
Було: Так занапастила
Там занапастила
Там занапастила.
Кличе мати вечеряти,
А донька не чує;
Де жартує з москаликом,
Там і заночує.
Не дві ночі карі очі
Любо цілувала,
Поки слава на все село
Недобрая стала.
Нехай собі злії люди
Нехай собі злії люди
Нехай собі злії люде
Було: Нехай собі злії люде
Нехай собі тії люде
Нехай собі тії люде,
Що хотять, говорять:
Вона любить і не чує
Вона любить і не чує
Вона любить і не чує
Було: Вона любить і не чує
Вона любить, то й не чує
Вона любить, то й не чує,
Що вкралося горе.
Прийшли вісти недобрії –
В поход затрубили.
Пішов москаль в Туреччину;
Катрусю накрили.
Незчулася, та й байдуже,
Що коса покрита:
За милого, як співати,
Любо потужити.
Любо потужити.
Любо потужити
Було: Любо потужити
Любо й потужити
Любо й потужити.
Обіщався чорнобривий
Обіщався чорнобривий
Було: Обіщався чорнобривий
Обіцявся чорнобривий
Обіцявся чорнобривий,
Коли не загине,
Обіщався вернутися
Обіщався вернутися
Було: Обіщався вернутися
Обіцявся вернутися
Обіцявся вернутися.
Тоді Катерина
Тоді Катерина
Було: Тоді Катерина
Тойді Катерина
Тоді Катерина
Було: Тоді Катерина
Тойді Катерина
Тойді Катерина
Буде собі московкою,
Забудеться горе;
А поки що, нехай люде,
Що хотять, говорять.
Не журиться Катерина –
Слізоньки втирає,
Що дівчата на улиці
Що дівчата на улиці
Що дівчата на улиці
Було: Що дівчата на улиці
Бо дівчата на улиці
Бо дівчата на улиці
Без неї співають.
Не журиться Катерина –
Вмиється сльозою,
Візьме відра, опівночі
Візьме відра, опівночі
Візьме відра, опівночі
Було: Візьме відра, опівночі
Возьме відра, опівночі
Возьме відра, опівночі
Піде за водою,
Щоб вороги не бачили;
Прийде до криниці,
Було: Стане собі під калину
Стане собі під вербою
Стане собі під калину
Стане собі під калину,
Заспіває Гриця.
Виспівує, вимовляє,
Аж коли не плаче
Аж калина плаче.
Вернулася – і раденька,
Що ніхто не бачив.
Не журиться Катерина
І гадки не має –
У новенькій хустиночці
В окно виглядає
В вікно виглядає.
Виглядає Катерина…
Минуло півроку;
Занудило коло серця,
Закололо в боку.
Нездужає Катерина,
Ледве-ледве дише…
Вичуняла, та в запечку
Дитину колише.
А жіночки лихо дзвонять,
Матері глузують,
Що москалі вертаються
Та в неї ночують:
«В тебе дочка чорнобрива,
Та ще й не єдина,
А муштрує у запечку
Московського сина.
Чорнобривого придбала…
Мабуть, сама вчила…»
Бодай же вас, цокотухи,
Та злидні побили,
У виданні «Кобзаря» 1840 р. рядки 97 – 98 замінено двома рядками крапок.
У «Чигиринському Кобзарі» 1844 р. рядки 97 – 98 замінено двома рядками крапок.
У виданні «Кобзаря» 1860 р. рядки 97 – 98 замінено двома рядками крапок.
Було: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Як ту матір, що вам на сміх
Сина породила
Як ту матір, що вам на сміх
Сина породила.
Чи то ж тая доля, що серденько ждало,
Збираючись в люди, людей щоб любить?
Вони ж теє серце, вони привітали,
За що ж молоденьке, за що розірвали,
Не дали, як треба, до щастя дожить?
Не смійтеся, люди, – недобре вам буде:
Вас лихо спіткає, – загине вона,
Зав’яне, загине, серце ж не забуде,
Що раз полюбила, поки докона.
Не пташка, серденько, не голуб сизенький,
Не вміє, не знає, куди полинуть,
Не зна, чи далеко милий, чи близенько,
Нудить білим світом, не хоче заснуть.
Воно б не журилось, воно б заспівало,
Та думка карає, проклята мара,
За годину щастя, що на світі знало,
Так довго катує, так тяжко кара!
Не знала ж Катруся, що таке їй буде
За темнії ночі, вишневий садок,
Що Бог покарає, доконають люди,
Що на сміх, на злидні найдеться синок!..
Терпи ж, серце, муку – така твоя доля,
Нехай судять люди – на те Божа воля,
Вилий дрібні сльози на жовтий пісок…
Катерино, серце моє!
Лишенько з тобою!
Де ти в світі подінешся
З малим сиротою?
Хто спитає, привітає
Без милого в світі?
Батько, мати – чужі люде,
Тяжко з ними жити!
Вичуняла Катерина,
Одсуне кватирку,
Поглядає на улицю,
Колише дитинку;
Поглядає – нема, нема…
Чи то ж і не буде?
Пішла б в садок поплакати,
Так дивляться люде.
Зайде сонце – Катерина
По садочку ходить,
На рученьках носить сина,
Очиці поводить:
«Отут на муштру виглядала
«Отут з муштри виглядала,
Отут розмовляла,
А там… а там… сину, сину!»
Та й не доказала.
Зеленіють по садочку
Черешні та вишні;
Як і перше виходила,
Катерина вийшла.
Вийшла, та вже не співає,
Як перше співала,
Як москаля молодого
В вишник дожидала.
Не співає чорнобрива,
Кляне свою долю.
А тим часом вороженьки
Чинять свою волю –
Кують речі недобрії.
Що має робити?
Якби милий чорнобривий,
Умів би спинити…
Так далеко чорнобривий,
Не чує, не бачить,
Як вороги сміються їй,
Як Катруся плаче.
Може, вбитий чорнобривий
За тихим Дунаєм;
А може, вже в Московщині
Другую кохає!
Ні, чорнявий не убитий,
Він живий, здоровий…
А де ж найде такі очі,
Такі чорні брови?
На край світа, в Московщині,
По тім боці моря,
Нема нігде Катерини;
Та здалась на горе!..
Вміла мати брови дати,
Карі оченята,
Та не вміла на сім світі
Щастя-долі дати.
А без долі біле личко –
Як квітка на полі:
Пече сонце, гойда вітер,
Рве всякий по волі.
Умивай же біле личко
Дрібними сльозами,
Бо вернулись москалики
Іншими шляхами.
Примітки
Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі – чужі люде… – Москаль – вояк, солдат, військовий; росіянин. У своїх творах Шевченко вживав слово «москаль» в обох значеннях. У «Катерині» домінує друге значення, адже кількома рядками нижче поет написав: «Піде в свою Московщину» (тобто в Росію).
Початкові рядки поеми перегукуються з народною піснею «Ой ходила молода дівчина по лісочку…»: «Да не гуляй, молода дівчино, з москалями; Москальчики – обманщики, вони обманять…» (Труды этнографическо-статистической экспедиции… собранные П. П. Чубинским. – Т. 5. – С. 304).
Пішов москаль в Туреччину… – Мається на увазі війна з Туреччиною. Останньою з російсько-турецьких воєн на час написання поеми була війна 1828–1829 рр.
Катрусю накрили. – За народним звичаєм, що стояв на сторожі суспільної моралі та дбав про збереження родини, дівчині, яка не вберегла своєї честі й народила позашлюбну дитину, обрізали коси і покривали голову хусткою. Звідси вислів – покритка.
Заспіває Гриця. – Йдеться про народну пісню «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці…», що приписується легендарній Марусі Чурай (1625 – 1650). Цю пісню Шевченко згадує також у «Перебенді», «Гайдамаках», «До Основ’яненка», «Мар’яні-черниці», повістях «Княгиня», «Близнецы» (див.: Собрание малороссийских народных песен: Для одного голоса с аккомпанементом фортепьяно / Аранжировал Алоиз Едличка. – СПб., [1860]. – 4.1. – № 44; Двісті українських пісень: Співи і слова / Зібрав Марко Вовчок, у ноти завів Едуард Мертке. – Лейпциг і Вінтертур, [1866]. – № 6; Труды этнографическо-статистической экспедиции… собранные П. П. Чубинским. – Т. 5. – С. 429).
Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ
|