Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Наймичка

Тарас Шевченко


Примітки

Джерела тексту:

– список А. В. Тарновської з виправленнями П. О. Куліша (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 54);

– чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 74, арк. 22–34) [Автограф];

– першодрук в альманасі «Записки о Южной Руси» (СПб., 1857. – Т. 2. – С. 149–168) [«Записки о Южной Руси»];

– примірник «Кобзаря» 1860 р. з виправленнями Шевченка (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 70, с. 95–124) [«Кобзар» 1860 р.];

– виправлення Шевченка у примірнику «Кобзаря» 1860, що належав Г. М. Честахівському (Музей-Архів УВАН у США, Нью-Йорк; публікація: В. М[іяковський]. Унікальний «Кобзар» 1860 року з власноручними поправками Шевченка // Шевченко. Річник 10. – Нью-Йорк, 1964. – С. 27–35) [Виправлення 1860 р.].

Подається за примірником «Кобзаря» 1860 р. з виправленнями Шевченка.

Автограф у збірці «Три літа» датовано: «13 ноября 1845, в Переяславі».

Датується за автографом: 13 листопада 1845 р., Переяслав.

Первісний автограф не відомий. З раннього автографа зробила список А. В. Тарновська на папері з водяним знаком «1849» р., отже, й створено його не раніше цього року.

У квітні–червні 1846 р., перебуваючи в Києві, Шевченко переписав поему з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа», зробивши виправлення в рядках 20, 116, 316. Пізніше, найімовірніше, у лютому – березні 1847 р., у Седневі, готуючи твори до нового видання «Кобзаря», поет вніс деякі виправлення олівцем у рядках 53, 76, 353, 403, 459. Про те, що твір переписано до рукописної збірки «Три літа» з автографа, від якого походить список А. В. Тарновської, свідчить той факт, що рядок 20 Шевченко спочатку написав так, як і в списку А. В. Тарновської: «Ні, не ховай, я не одна, єсть у мене», а потім закреслив перші три слова. Є в списку А. В. Тарновської лексичні відміни від автографа у збірці «Три літа», що засвідчує дальшу творчу роботу поета під час переписування твору.

Згадку про ранній автограф поеми зустрічаємо у спогадах М. І. Костомарова:

«С Шевченко лично познакомился я в мае 1846 года в Киеве и видался с ним до января 1847 г., когда он выехал в Черниговскую губернию к своим знакомым. Тогда я читал в рукописи многие из его произведений, из которых иным суждено было явиться в печати поздно, как, напр., “Наймичка”» (Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. – Прага, 1876. – С. VI).

У листі до О. Я. Кониського А. О. Ускова писала, що «якось на святах або в самому кінці р. 1853, або з самого початку р. 1854» Шевченко читав їм свою повість «Наймичка» «і казав при тій нагоді, що такого змісту є у його поема мовою українською, ще не друкована, і лишилась вона в когось на Україні» (Кониський О. Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. – Львів, 1901. – Т. 2. – С. 114).

П. О. Куліш у листі до дружини від 11 серпня 1856 р. зазначив, що під час перебування тоді в Києві він мав доступ до рукописів, що зберігаються у В. В. Тарновського (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, І, 28768). Очевидно, в цей час він познайомився і зі списком А. В. Тарновської поеми «Наймичка», вніс до нього деякі виправлення, що здебільшого наближають текст до автографа збірки «Три літа». П. О. Куліш мав тоді вже список А. І. Лизогуба, зроблений під час перебування Шевченка у Седневі на початку 1847 р.

«А. И. Лизогуб, – писав з цього приводу А. М. Жемчужников, – сам переписал для меня: “Наймичку”, “Псалмы” и те места из “Катерины”, “До Основьяненко”, “Тарасовой ночи”, “Гайдамаков”, которые не пропустила цензура. Рукопись эту я давал П. А. Кулишу, но не помню, списать только или подарил» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 77, № 127, арк. 241 звор.).

У дружніх взаєминах Шевченко був і з сестрою В. В. Тарновського – Н. В. Тарновською, з якою познайомився ще до заслання, а після заслання написав присвячений їй вірш «Н. Т.» («Великомученице кумо!»). У подарованому Н. В. Тарновській Шевченком «Кобзарі» 1860 р. з дарчим написом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 525) є вклейки, на яких дописано цензурні вилучення з поезії «До Основ’яненка», з поем «Тарасова ніч», «Катерина», «Гайдамаки». Про ці вилучення Н. В. Тарновська могла дізнатись від Шевченка.

У листі до О. Я. Кониського від 18 липня 1895 р. П. О. Куліш зазначив:

«“Наймичку” писав Шевченко ще до москалювання свого: бо ще геть довго не вернемо його з марширування, як вона, ся, Наймичка, опинилась якось у нас на хуторі із чиєюсь “Сірою Кобилою”, написаною на прописі. Пам’ятаю, що подекуди не було віршів кілька до пов’язі оповідання, деякі ж не до ладу писано, – тільки не Тарасовою рукою. Мусив я зредагувати її, та й не сказав би вже тепереньки, де, що й як» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 77, № 127, арк. 92–92 звор.).

Мова йде про список Л. В. Тарновської, який справді містив пропуски окремих рядків, помилки, виправлені олівцем рукою П. О. Куліша. Ще раніше П. О. Куліш у листі до О. М. Огоновського від 20 липня 1889 р. зауважив: «Шкода, що погинули такі автографи, як “Наймичка” і “Неофіти” Шевченка, котрі я повикінчував чи подомальовував… Тепер би й мені самому хотілось подивитись, як вони вийшли по-чорну від авторів» (Життя й революція. – 1927. – № 12. – С 294; публікація М. С. Возняка). П. О. Куліш тоді не знав, що автограф зберігся у збірці «Три літа», і писав про свої заслуги у викінченні поеми «Наймичка». У листі до Шевченка від 22 грудня 1857 р. він не минув нагоди підкреслити: «Коли ж у тебе є гарні вірші і без Гуса, то пришли перше мені їх на прогляд, щоб пішло воно з моєї руки, як “Наймичка”, котрої – сам бачиш – я не зопсував» (Листи до Тараса Шевченка. – К., 1993. – С. 98).

Вперше поему «Наймичка» за списком А.І. Лизогуба і з деякими своїми виправленнями опублікував у «Записках о Южной Руси» (СПб., 1857. – Т. 2. – С. 149–168, без підпису автора і з приміткою, що автор поеми невідомий, а текст її нібито знайдено в альбомі «хуторской барышни») П. О. Куліш. Ім’я автора тоді ще заборонялося згадувати, а тим більше друкувати його твори.

Повернувшись із заслання, Шевченко заходився видавати свої твори. Не маючи автографа зі збірки «Три літа» (він тоді перебував в архіві III відділу), поет для публікації поеми «Наймичка» в «Кобзарі» 1860 р. узяв текст першодруку, дещо поправивши його. Над текстом поеми він продовжував працювати і після її надрукування у «Кобзарі» 1860 р. У робочому примірнику цього видання (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 70, с. 95–124) він зробив виправлення, уточнення. З певністю не можна сказати, чи поет завершив роботу, але текст у робочому примірнику «Кобзаря» 1860 р. є останнім підсумком праці поета над твором.

Від списку А. І. Лизогуба, зредагованого П. О. Кулішем, походить, очевидно, список О. М. Бодянського (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 99, № 138, арк. 321–331). У ньому є варіанти, створені П. О. Кулішем, нема поділу на розділи, відсутня назва вступу «Пролог». Серед паперів О. М. Бодянського виявлено ще один список, опублікований Є. Ф. Карським (Русский филологический вестник (Варшава). – 1907. – Кн. 1. – С. 100–107). Публікатор помилково зазначив, що в його руках був автограф. Проте вміщене тут же фото джерела, за яким опубліковано поему, засвідчує, що публікатор помилився: в його розпорядженні був не автограф, а список. На це звернув увагу ще В. М. Доманицький, ознайомившись із публікацією Ю. Ф. Карським двох уривків з нього (Кобзар. – СПб., 1908. – С. VIII, передмова). Це був «рукопис П. Куліша, створений у процесі підготовки «Наймички» до друку в «Записках о Южной Руси» (Бородін В. С. Три поеми Т.Г. Шевченка: «Сова», «Сліпий», «Наймичка». – К., 1964. – С. 81). Фотокопія одного з наведених уривків мала таку первісну редакцію рядків 56–69:

Були собі дід та баба.

Над ставом, у гаї

Жили собі на хуторі

Старенькі обоє.

Худоби усякої

Чимало надбали,

Та діточок Бог не дає,

А смерть за плечима!

За винятком першого рядка наведеного уривка, інші рядки виправив П. О. Куліш так, як їх опубліковано у першодруці. Виправлення П. О. Куліша збігаються і з автографом у збірці «Три літа», за винятком рядка 68, в якому нема слів «у їх»: «Та діточок богма» (у публікації П. О. Куліша: «Та діточок у їх бігма»).

Інші списки походять переважно від першодруку в «Записках о Южной Руси» або від публікації у «Кобзарі» 1860 р. В. М. Доманицький, маючи у своєму розпорядженні список з автографа у збірці «Три літа», надрукував у «Кобзарі» 1907 р. текст «Записок о Южной Руси» з деякими уточненнями за списком з автографа збірки «Три літа».

В. С. Бородін

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 329 – 342 (канонічний текст), с. 567 – 570 (варіанти), с. 730 – 734 (примітки).