1. «Не видно нікого в Ієрусалимі…»
Тарас Шевченко
Не видно нікого в Ієрусалимі,
Врата на запорі, неначе чума
В Давидовом граді, Господом хранимім,
Засіла на стогнах. Ні, чуми нема;
А гірша лихая та люта година
Покрила Ізраїль – царева война!
Цареві князі, і всі сили,
І отроки, і весь народ,
Замкнувши в городі ківот,
У поле вийшли, худосилі,
У полі бились, сиротили
Маленьких діточок своїх.
А в городі младії вдови
В своїх світлицях, чорноброві,
Запершись, плачуть, на малих
Дітей взираючи. Пророка,
Свого неситого царя,
Кленуть Давида-сподаря.
А він собі, узявшись в боки,
По кровлі кедрових палат
В червленій ризі похожає
Та, мов котюга, позирає
На сало, на зелений сад
Сусіди Гурія. А в саді,
В своїм веселім вертограді,
Версавія купалася,
Мов у Раї Єва,
Подружіє Гурієво,
Рабиня царева.
Купалася собі з Богом,
Лоно біле мила
І царя свого святого
У дурні пошила.
Надворі вже смеркло, і, тьмою повитий,
Дрімає, сумує Ієрусалим.
В кедрових палатах, мов несамовитий,
Давид похожає і, о цар неситий,
Сам собі говорить: «Я… Ми повелим!
Я цар над Божіїм народом!
І сам я Бог в моїй землі!
Я все!..» – А трохи згодом
Раби вечерю принесли
І кінву доброго сикеру…
І цар сказав, щоб на вечерю
Раби рабиню привели,
Таки Версавію. Нівроку,
До Божого царя-пророка
Сама Версавія прийшла,
І повечеряла, й сикеру
3 пророком випила, й пішла
Спочити трохи по вечері
З своїм царем. І Гурій спав.
Йому, сердешному, й не снилось,
Що дома нищечком робилось,
Що з дому цар його украв
Не золото, не серебро,
А лучшее його добро,
Його Версавію украв.
А щоб не знав він тії шкоди,
То цар убив його, та й годі.
А потім цар перед народом
Заплакав трохи, одурив
Псалмом старого Анафана…
І, знов веселий, знову п’яний,
Коло рабині заходивсь.
Примітки
Не видно нікого в Ієрусалимі. – Йдеться про описану в Біблії війну, яку вів ізраїльський цар Давид (1055–1015 до н. е.) проти арамейців та аммонітян (Друга книга Самуїла. Гл. 10–11).
Стогни (старосл.) – площі.
Ківот (кіот) – скринька, в якій зберігалася іудейська святиня
Версавія купалася. – Про перелюбство Давида з Вірсавією, дружиною свого воєначальника Урії Хеттеянина розповідається в Другій книзі Самуїла (Гл. 11. В. 2–13).
І кінву доброго сикеру… – цеберку хмільного напою.
…цар убив його. – Дізнавшись, що Вірсавія від нього завагітніла, Давид прирік Урію на неминучу смерть: звелів своєму полководцю Йоаву під час облоги аммонітського міста Рабби поставити його в найнебезпечнішому місці й позбавити прикриття (Друга книга Самуїла, Гл. 11, В. 14-17).
…одурив Псалмом старого Анафана. – Коли пророк Натан (Анафан) різко засудив негідний вчинок Давида по відношенню до Вірсавії та Урія і передрік Давидові, що перша дитина від Вірсавії помре, Давид покаявся у спеціально написаній ним молитві (Псалом 51), але своїх стосунків із Вірсавією не припинив. Невдовзі вона народила сина Соломона – майбутнього спадкоємця Давидового трону.
В. Є. Шубравський та М. М. Павлюк
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 81 – 83 (канонічний текст).