Швачка

Тарас Шевченко

«Ой не п’ється горілочка,

Не п’ються й меди.

Не будете шинкувати,

Прокляті жиди.

Ой не п’ється теє пиво,

А я буду пить.

Не дам же я вражим ляхам

В Україні жить.

Ходім, батьки-отамани,

У Фастов в неділю

Та надінем вражим ляхам

Кошуленьку білу.

Ні, не білу, а червону…

Ходім погуляєм

Та в пригоді свого батька

Старого згадаєм,

Полковника фастовського

Славного Семена.

Ходім, брати: не згинете,

Хлопці, коло мене».

В Переп’яті гайдамаки

Нишком ночували.

До схід сонця у Фастові

Хлоп’ята гуляли.

Прийди з того Межигір’я,

Наш славний Палію,

Подивися, що той Швачка

У Фастові діє!

Добре діє! У Фастові,

У славному місті,

Прокотилось ляхів, жидів

Не сто і не двісті,

Кров почервонила.

А оранди з костьолами,

В самім замку невеличку

Церковку святую

Співа «Алілуя».

Хвалить Господа, веселий,

І каже сідлати

Коня свого вороного;

Має погуляти

У Бихові, славнім місті,

З Левченком укупі,

Потоптати жидівського

Й шляхетського трупу.

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 325–326);

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 161–162) [«Більша книжка»].

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.

Найраніший відомий текст – чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переписав вірш під № 35 у сьомому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого ранішого автографа. При цьому він виправив описку в рядку 27. Закінчивши переписування, Шевченко відразу ж закреслив рядок 44, що мав бути останнім (про це свідчить графічний знак кінцівки), і додав п’ять рядків. Пізніше, очевидно в Новопетровському укріпленні, повернувшись до твору, він олівцем дописав назву «Швачка» і підкреслив її. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 липня, Шевченко заніс до «Більшої книжки» перероблений текст вірша, виправивши під час переписування рядок 39. Три інші виправлення – в рядках 33, 36, 47 (в останньому виправлено описку) зроблено олівцем пізніше. Редакційна обробка 1858 р. не внесла нових істотних моментів у зміст твору і переважно була спрямована на образне збагачення, увиразнення тексту.

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Текст «Швачки» за його описом має незначні розбіжності (виняток – рядок 29: «У тихому у Фастові») з текстом «Малої книжки» [див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 19–20].

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» з кон’єктурою в рядку 34 («Кров’ю червоніли» замість «Кров почервоніла») у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 489–490 і за цим виданням у книжці: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 2. – С. 128–129.

У вірші відтворено один з епізодів Коліївщини – національно-визвольного й антифеодального повстання 1768–1769 рр. на Правобережній Україні, що до кінця XVIII ст. перебувала у складі Польщі. Головні джерела твору – народні пісні про ватажків повстання М. Швачку та І. Бондаренка. Варіанти фрагментів з пісень про Швачку «Гей, хвалився та козак Швачка…» й «Ой не буде краще та не буде ліпше…» Шевченко використав як епіграф до розділу «Гонта в Умані» в поемі «Гайдамаки», у щоденнику в записі від 11 липня 1857 р. поет згадує іншу пісню про Швачку (можливо, це був один із варіантів відомої пісні «Ой, виїхав із Гуманя козаченько Швачка…»):

«После ужина я долго гулял вокруг огорода. И мало-помалу освобождаясь от влияния самолюбия, привел, наконец, свой гордый дух в нормальное состояние и тихо запел гайдамацкую песню:

Ой поїзжає по Україні та козаченько Швачка…

От этой любимой моей песни я незаметно перешел к другой…».

Безпосередній вплив на текст вірша мали пісні «Ой не буде краще та не буде ліпше…», «Ой, хвалився Бондаренко»… (записана Шевченком (1–19-й рядки) 1846 р. серед фольклорних матеріалів у його альбомі 1846–1850 рр., Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 108) та «Хвалилася Україна, що в нас добре жити…» (записана П. Кулішем 1843 р. в Шевченковому альбомі 1839–1844 рр., Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 106; див.: Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847–1861 рр. – К., 1968. – С. 129–132).

Швачка Микита (близько 1728 – після 1768 р.) – один із керівників Коліївщини, запорозький козак. Очолюваний Швачкою загін діяв на Київщині, навесні 1768 р. оволодів містом Фастовом, який став резиденцією Швачки. Серед гайдамацьких ватажків Швачка відзначався особливою жорстокістю. У Фастові пізніша слідча комісія нарахувала засуджених ним і вбитих до 700 душ [Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1992. – С. 418]. В кінці літа 1768 р. під Богуславом Швачку було взято в полон каральним загоном російських військ. За вироком суду заслано на довічну каторгу до Сибіру. Дальша доля Швачки не відома.

Кошуля – сорочка.

Полковника фастовського Славного Семена. – Йдеться про білоцерківського (фастівського) полковника Семена Палія (40-ві роки XVII ст. – січень 1710 р.), народного героя, керівника визвольної боротьби на Правобережній Україні проти Польщі у кінці XVII – на початку XVIII ст. (див. примітку до поеми «Чернець»).

В Переп’яті… – В «Малій книжці» до цих слів Шевченко додав примітку: «Могила». Йдеться про одну з могил на Переп’ятовому полі (група Переп’ят і Переп’ятиха) біля села Фастівця Васильківського повіту Київської губернії (тепер Фастівського району Київської області). У липні – серпні 1846 р. Шевченко разом з іншими співробітниками Київської археографічної комісії брав участь як художник у розкопках могили Переп’ят (Перепет). В цей час він змальовував селян, які працювали на розкопках та побутові сцени, а також записував народні перекази.

Прийди з того Межигор’я, Наш славний Палію… – За переказами, Семена Палія поховано у Межигірському монастирі (існував біля Вишгорода на Київщині).

Оранда – шинок.

У Бихові, славнім місті… – Йдеться про містечко Бишів на Київщині, яке помилково названо Шевченком, очевидно, за народними піснями, Бихів (Биховим Бишів названо в народній пісні «Хвалилася Україна, що в нас добре жити…»).

Левченко Федір (роки народження і смерті не відомі) – учасник Коліївщини, у липні 1768 р. брав участь у захопленні містечка Гостомеля на Київщині. Згадується як один із соратників І. Бондаренка у пісні «Хвалилася Україна, що в нас добре жити…».

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 133 – 134 (канонічний текст), с. 440 – 441 (варіанти), с. 631 – 633 (примітки).