Марку Вовчку

Тарас Шевченко

Недавно я поза Уралом

Блукав і Господа благав,

Щоб наше слово не вмирало;

І виблагав. Господь послав

Тебе нам, кроткого пророка

І обличителя жестоких

Людей неситих. Світе мій!

Моя ти зоренько святая!

Світи на мене, і огрій,

І оживи моє побите

Убоге серце, неукрите,

Голоднеє. І оживу,

Із домовини воззову.

1859. Февраля 17. СПб.

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 234) [«Більша книжка»];

– список рукою І. М. Лазаревського з виправленням Шевченка (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 23) [Список І. М. Лазаревського];

– чорновий автограф рядків 17–19 на листі М. О. та М. В. Максимовичів до Шевченка від 6 жовтня 1859 р. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 270) [Чорновий автограф];

– чистовий автограф на звороті титульного аркуша рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 18) [«Поезія Т. Шевченка»].

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в автографі «Більшої книжки»: «1859. Февраля 17. СПб.». Інші автографи не датовані.

Датується за автографом в «Більшій книжці»: 17 лютого 1859 р., С.-Петербург.

Первісні автографи не відомі. 17 лютого 1859 р. вірш переписано до «Більшої книжки», в якій він спочатку закінчувався рядками:

І думу вольную на волю

Із домовини воззову.

А дні мої… моя ти доле!

Твоїми днями назову.

Одразу після написання вірш став відомий Марку Вовчку, й вона знайомила з ним своє петербурзьке оточення; в недатованому листі до Д. С. Каменецького (орієнтовно датується 18–19 лютого 1859 р.) вона просила: «Вложенные в эту записку стихи Т[араса] Г[ригорьевича] прочтите, дайте прочесть П[антелеймону] А[лександровичу] и пришлите назад» [Листи Марка Вовчка. – К., 1984. – Т. 1. – С. 42–43]. Без заключних рядків, дописаних Шевченком пізніше, вірш переписав П. О. Куліш (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 87, арк. 22), список якого тотожний з текстом «Більшої книжки», та І. М. Лазаревський (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 23), список якого відрізняється від тексту «Більшої книжки» орфографією та пунктуацією й, можливо, був зроблений з того рукопису, про який ідеться в цитованому листі Марка Вовчка. В списку І. М. Лазаревського Шевченко виправив рядок 17: «А дні мої, моя ти доле» на «А дні мої, моя дитино», але залишив без виправлення припущену переписувачем неточність у рядку 11: «Світи на мене і нагрій» замість «Світи на мене і огрій», як було в автографі «Більшої книжки». Назва і присвята в обох списках: «Марку Вовчку (На пам’ять 24 января 1859 г.)».

Восени 1859 р. Шевченко продовжив роботу над віршем, записавши нові варіанти рядків 17–19 на листі подружжя Максимовичів від 6 жовтня 1859 р. Чистовий текст цих рядків вписано до «Більшої книжки» після закреслених двох останніх рядків попереднього варіанта; таким чином, вони становлять пізніший, другий шар автографа «Більшої книжки».

Переписуючи (між 30 листопада і 5 грудня 1859 р.) вірш на звороті титульного аркуша рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий», поет змушений був зробити в ньому ряд пом’якшень з огляду на цензуру. Однак і в послабленому варіанті цензор В. Бекетов (резолюцію якого датовано 28 листопада 1859 р.) зробив кілька істотних вилучень: у рядках 6–8 знято слова «пророка і обличителя жестоких людей неситих!», у рядку 10 («Моя порадонько святая») – слово «святая», у рядку 18 – слово «предтече». Внаслідок цього Шевченкові довелося відмовитися від публікації вірша в «Кобзарі» 1860 р., де він мав бути присвятою до всієї книжки [див.: Бородін В. С. Над текстами Шевченка. – К., 1971. – С. 182–197]. Тому основний текст подається за автографом у «Більшій книжці», який хоч і є хронологічно ранішим, але не зазнав автоцензурного та цензурного викривлення.

Зберігся також похідний від «Більшої книжки» список невідомою рукою (Державний архів Російської Федерації (Москва), ф. 112, оп. 2, № 471, арк. 48 звор.), в якому початок (рядки 1–7) вірша «Марку Вовчку» механічно об’єднано із закінченням (рядки 29–50) вірша «Ісаія. Глава 35»; рядок 4 у цьому списку прочитано неточно: «Щоб наша слава не вмирала».

Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 627, де подано за «Більшою книжкою».

Копію з рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» уперше надруковано в статті: Хинкулов Л. Поэзия в борьбе: О судьбе литературного наследия Т. Г. Шевченко // Советская Украина. – 1962. – № 8. – С. 182–183.

Варіанти автографа в рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» уперше опубліковано в статті: Ганцов В. Новознайдені Шевченкові автографи // Радянське літературознавство. – 1966. – № 3. – С. 59.

Факсимільне відтворення автографа в рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» див. у кн.: Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. – К, 1969.

Пророче наш! Моя ти доне! – «Донею» Шевченко назвав Марка Вовчка і в дарчому написі на автографі «Неофітів»: «Любій моїй единой доні Марусі Маркович на пам’ять 3 апреля 1859. Т. Шевченко» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 30), і в своєму листі від 25 травня 1859 р.: «Спасибі тобі, моя доню любая, моя єдиная, що ти мене хоч у Дрездені згадала», і в дарчому написі на «Кобзарі» 1860 р.: «Моїй єдиній доні Марусі Маркович – і рідний і хрещений батько Тарас Шевченко».

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 282 (канонічний текст), с. 501 – 502 (варіанти), с. 707 – 709 (примітки).