«Во Іудеї во дні они…»

Тарас Шевченко

Во Іудеї во дні они,

Во время Ірода-царя,

Кругом Сіона й на Сіоні

Романські п’яні легіони

Паскудились. А у царя,

У Ірода таки самого,

І у порогу й за порогом

Стояли ліктори, а цар…

Самодержавний государ!

Лизав у ліктора халяву,

Щоб той йому на те, на се…

Хоч півдинарія позичив;

А той кишенею трясе,

Виймає гроші і не лічить,

Неначе старцеві дає.

І п’яний Ірод знову п’є!

Як ось, не в самім Назареті,

А у якомусь у вертепі

Марія сина привела,

І в Віфлієм з малим пішла…

Біжить почтар із Віфлієма

І каже: – Царю! Так і так!

Зіновать, кукіль і будяк

Росте в пшениці! Кляте плем’я

Давидове у нас зійшло!

Зотни, поки не піднялось!

– Так що ж, – промовив Ірод п’яний, –

По всьому царству постинать

Малих дітей; а то, погані,

Нам не дадуть доцарювать. –

Почтар, нівроку, був підпилий,

Оддав сенатові приказ,

Щоб тілько в Віфліємі били

Малих дітей.

Спаси ти нас,

Младенче праведний, великий,

Од п’яного царя-владики!

Од гіршого ж Тебе спасла

Твоя преправедная Мати.

Та де ж нам тую Матір взяти?

Ми серцем голі догола!

Раби з кокардою на лобі!

Лакеї в золотій оздобі…

Онуча, сміття з помела

Єго величества. Та й годі.

Примітки

Джерела тексту:

– чорновий автограф у зошиті з чорновими автографами першої та другої редакцій поеми «Марія» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 22, с. 2–5);

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 243–244).

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в чорновому автографі: «24 октября» (вписано червоним олівцем перед текстом).

Дата в чистовому автографі: «24 октября. С. Петербург».

Датується за чистовим автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1859 р.: 24 жовтня 1859 р., С.-Петербург.

Вірш було задумано як вступ до поеми «Марія»: його первісний текст вписано до зошита № 22 перед чорновим автографом першої редакції поеми. Згодом Шевченко відмовився від цього наміру й переписав вірш начисто до «Більшої книжки» як окремий твір. Варіант у рядку 44: «Онуча, попіл з помела» – вписано в чернетці (олівцем, поверх попереднього «Онуча, сміття з помела»), очевидно, пізніше; до чистового автографа в «Більшій книжці» він не потрапив.

Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 637–638, де подано за «Більшою книжкою», без рядків 9 та 37–45, вилучених з огляду на цензуру, з довільними виправленнями в рядках 11 («Щоб той йому на те на все»), 18 («А в Віфліємському вертепі»), 19 («Марія сина родила») та з неправильним прочитанням рядка 32: «Оддав Анатові приказ».

Повністю (без рядка 9) вперше надруковано в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. – С. 213–214), де подано за першодруком, з тими самими відхиленнями від автографа.

Іудея – Іудейське царство, єврейська держава, що виникла в Південній Палестині у X ст. до н. е. У вірші Шевченка йдеться про останній період в її історії, коли, знесилена численними завойовниками (ассірійцями, персами, військами Александра Македонського, єгиптянами, сирійцями та ін.), в І ст. до н. е. вона підпала під протекторат Давнього Риму. В 40 р. до н. е. владу в Іудеї було передано цілковито залежній від Риму династії Іродів.

Ірод І (Ірод Великий) – цар Іудеї. Будучи префектом провінції Галілея, проводив бажану Римові політику, суворо придушував антиримські рухи й народні повстання, за що був проголошений римлянами царем Іудеї. Відзначався особливою жорстокістю, вчинив безліч кривавих злочинів, зокрема й проти власної сім’ї (вбив улюблену дружину Маріамну й трьох своїх синів – Александра, Арістовула й Антипатра). В Євангелії з його іменем пов’язано винищення немовлят у Віфліємі (Матв. Гл. 2. В. 13–18).

Сіон – гора в південно-західній частині Єрусалима. Побудовану на ній хананейську фортецю в X ст. до н. е. здобув ізраїльський цар Давид, який перетворив Сіон на свою резиденцію.

Ліктори – озброєна охорона давньоримських імператорів, що виконувала також парадні функції.

Динарій – грошова одиниця в Римській імперії.

Віфлієм – місто в Палестині, на південь від Єрусалима. За Євангелієм, місце народження Ісуса Христа. Не змігши знайти житла в самому Віфліємі через велике скупчення людей, зібраних туди для перепису, Йосип з Марією змушені були зупинитися в печері («вертепі»), де й народився Христос (Лука. Гл. 2. В. 1–7).

Кляте плем’я Давидове у нас зійшло! – Євангельська традиція розглядала Ісуса Христа як нащадка іудейського царя X ст. до н. е. Давида (який теж походив з Віфлієма) й тому саме Христа називали «істинним царем Іудеї» на противагу Іродові, який за походженням був ідумеянином і посів престол незаконно, завдяки прислужництву перед Римом і злочинам проти інших претендентів.

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 309 – 310 (канонічний текст), с. 506 – 507 (варіанти), с. 719 – 720 (примітки).