Перерване побачення
Т.Г.Шевченко. Перерване побачення. Копія з малюнка К.П. Брюллова.
[1839 – 1840, не пізніше жовтня. С.-Петербург].
Папір, акварель. 23 × 18,5 см.
Національний музей Тараса Шевченка, № г-801.
На паспарту (зберігається окремо) напис олівцем: Шевченко. Прерванное свидание та бронзовою фарбою друкованим шрифтом витиснуто: Carolus Bruloff. Copia. Аналогічний напис є на паспарту малюнка «Сон бабусі та онуки».
Малюнок К.П. Брюллова (1827 – 1830 рр. Картон, акварель, графітний олівець. 23 × 18,7 см. Державна Третьяковська галерея (Москва), № 3171), відомий з назвою «Перерване побачення» («Вода вже зверх біжить»), належав В.А. Владиславлєву, згодом надійшов до графа П.К. Ферзена [Сомов А.К. Брюллов и его значение в русском искусстве. – СПб., 1876. – С. 35; Ацаркина Э. Карл Павлович Брюллов: Жизнь и творчество. – М., 1963. – С. 455]. Гравюри з акварелей Брюллова «Перерване побачення» і «Сон бабусі та онуки» 1841 р. були вміщені на вклейках до альманаху «Утренняя заря» [Утренняя заря. – СПб., 1841. – Між с. 320 – 321, 322 – 323], який видавав В.А. Владиславлєв у 1839 – 1843 рр.
Ймовірно, Шевченко виконав копії з названих акварелей Брюллова на замовлення видавця альманаху у зв’язку з необхідністю надіслати їх для гравірування за кордон. Як свідчать підписи під відбитками, їх гравірував англійський гравер Джон-Генрі Робінсон, а власники оригіналів, мабуть, не наважувалися передавати їх у Лондон [Владич А. Шевченко і вітчизняна книжкова графіка 40-х рр. XIX ст. // Збірник праць п’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. – К., 1968. – С. 201].
Датується копія орієнтовно 1839 р. – не пізніше жовтня 1840 р., коли було одержано цензурний дозвіл на друкування альманаху.
Другу копію з цього малюнка Шевченко виконав для В.А. Жуковського [Мацапура М. Нове в спадщині Тараса Шевченка // Україна. – 1951. – № 8. – С. 30]. Можливо, одна з Шевченкових копій з назвою «Італійка біля фонтана» в лютому 1888 р. експонувалася на Виставці на користь вдів і сиріт архітекторів в Академії мистецтв [Горленко В. Картины, рисунки и офорты Шевченка // Киевская старина. – 1888. – № 6. – С. 82]. З такою чи подібною назвою вона увійшла в літературу. К.В. Широцький її називає «Итальянка у колодца» [Широцький К. К.Брюллов и Т.Шевченко // Украинская жизнь. – 1913. – № 12. – С. 54-59]. У каталогах фондів Російського музею (С.-Петербург) зареєстрована з назвою «Сцена у колодца». Таке різночитання назв дало підставу дослідникам, які не знали, що існує дві копії з акварелі Брюллова, вважати їх різними творами [Айзеншток И. Судьба литературного наследства Т.Г.Шевченко // Литературное наследство. – 1935. – № 19/21. – С. 483; Раєвський С.Є. Життя і творчість художника Тараса Шевченка. – X., 1939. – С. 43; Владимирський Г.Д. Попередники російських живописців-реалістів // Образотворче мистецтво. – 1939. – № 2/3. – С. 17.].
Дана копія вперше опублікована І.Я. Айзенштоком [Айзеншток И. Судьба литературного наследства Т.Г. Шевченко. – С. 435, 483].
Копії Шевченка «Перерване побачення» і «Сон бабусі та онуки», його оригінальні акварельні малюнки «Марія» й «Циганка-ворожка» зберігалися в альбомі В.А. Владиславлєва серед творів інших художників, гравюри деяких із них репродукувались у його виданні. Згодом альбом придбав знайомий Шевченка видавець і колекціонер К.Т. Солдатьонков (1818 – 1901). Далі від Н.Г. Солдатьонкової, дружини його небожа В.І. Солдатьонкова, єдиного спадкоємця колекціонера, у 1925 р. надійшов до Державного музею образотворчих мистецтв ім. О.С. Пушкіна (Москва). У списку творів, прикладеному до альбому, названі чотири згадані малюнки Шевченка [Судак В.О. Сторінки діяльності Т.Г. Шевченка-ілюстратора // Народна творчість та етнографія. – 1989. – № 1. – С.4].
Місця зберігання: з 1938 – Галерея картин Т.Г. Шевченка (Харків); з 1948 – Державний музей Т.Г. Шевченка (Київ).
Виставка: 1984. Київ. Шевченко-художник. До 170-річчя від дня народження [Шевченко-художник: Каталог виставки. – К., 1986. – С. 8].
В.О. Судак
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 7, с. 58 – 59 (зображення), с. 374 – 375 (примітки).