Дерево. Етюд
Т.Г.Шевченко. Дерево. Етюд до композиції «Нарцис та німфа Ехо». Рослини. Етюди. [1840 – 1841, літні місяці. С.-Петербург]. Папір, олівець. 17,7 × 26,3 см. Національний музей Тараса Шевченка, № г-772.
На звороті – «Мати миє дитину». «Жертвоприношення Авраама». «Багатофігурна композиція». Малюнок та начерки.
Ліворуч у верхньому куті позначено олівцем: 16; нижче: 178 × 265; праворуч угорі були змиті під час реставрації написи: 551 і № 50 (останній – номер за описом Г.М. Честахівського).
В описі Г.М. Честахівського малюнків, що знаходилися в академічній майстерні Шевченка, складеному 1861 р., аркуш занесений до розділу «Рисунки Штернберга» під номером 50 [Відділ рукописів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, ф. 1, № 459].
У рубриці «В.И. Штернберг. Альбом, составленный из 18 отдельных рисунков карандашом» введено 1900 р. до наукового обігу [Каталог Музея украинских древностей В.В. Тарновского / Составил Б.Д. Гринченко. – Чернигов, 1900. – Т. 2. – С. 4. – № 21].
Вперше включено до ПЗТ, репродуковано та прокоментовано з назвою «Нарцис», однак віднесено до розділу «Dubia» [Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 т. – К., 1961. – Т. 7, кн. 2. – С. 47. – № 339; про збірку рисунків В.І. Штернберга: Там само. – К., 1963. – Т. 10. – С. 76 – 77. – № 168 – 190]. Проте манера рисування гілок, стовбура дерева, бур’янів, близька до зображень рослин Шевченком у 1840 – 1841 рр., дозволяє вважати його автором етюдів і на підставі автобіографічних матеріалів припускати можливість їх виконання на Смоленському кладовищі.
Датуються орієнтовно літніми місяцями 1840 або 1841 р. з урахуванням часу виконання іншого ескізу на сюжет «Нарцис та німфа Ехо», виконаного на одній сторінці з ескізами «Утоплена», «Хлопчик із собакою», а також враховуючи, що етюди виконувалися з натури.
Місця зберігання: з квітня 1861 р. – у М.М. Лазаревського; згодом придбано Українською петербурзькою громадою; не раніше липня 1861 – у А.О. Козачковського; не пізніше 1875 надійшов до В.П. Коховського; з 1891 – у родині Коховських; не пізніше 1893 передано С.Д. Бразоль; з 1898 – збірка В.В. Тарновського; з 1899 – Чернігівський музей українських старожитностей В.В. Тарновського; з 1925 – Чернігівський історичний музей; з 1932 – Галерея картин Т.Г. Шевченка (Харків); з 1948 – Державний музей Т.Г. Шевченка (Київ).
Виставка: 1974. Київ. Твори з колекції Тараса Шевченка [Художні твори у власній колекції Тараса Шевченка: Каталог. – К., 1974. – С. 5].
І.М. Вериківська
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 7, с. 240 – 241 (зображення), с. 432 (примітки).