Музика

Тарас Шевченко

Повість. Переклав Микола Міхновський

Повість «Музика» написав Шевченко на другому засланню в Новопетровському форті в перших днях січня 1857 р., коли з різних причин (смерть царя Миколи, заповідь нового життя в Росії, зміна коменданта форту й т. д.) вже не тільки полегшало його життя, але й для нього самого почала світати надія на недалеке визволення. Як більшість Шевченкових повістей, вона містить у собі багатий матеріал до життєпису Шевченка – отже належить до т. зв. автобіографічних повістей поета, і своїм змістом відноситься до 1845 р., – коли Тарас із доручення Археографічної Комісії в Києві їздив по Лівобережжі і змальовував пам’ятки української старовини.

Образок, що його подає «Музика», такий типовий на ті часи, образок несправедливого пансько-кріпацького ладу на Україні, вражає нас не так своїм реалізмом, як власне самим настроєм, що ним просякнута ціла повість: поет-кріпак, як не можна краще, зрозумів другого артиста-кріпака, відчув цілу трагедію становища талановитого музики і змалював її так щиро, а так просто, що повість не тільки зворушує душу читача, а й лишає по собі глибоке й нестерте враження.

Кажуть, що «Музика», як і всі повісти Шевченка, на свій час нічого нового не вносили в тодішнє московське письменство – всі повісти Шевченка писані московською мовою – що на них відбилася й манера, і стиль тодішніх московських повістярів (форма листів, підметовий спосіб оповідання, нахил до сентименталізму, але ж із свідомою тенденцією писати просто, – на це вказує легенький глум Шевченка над стилем Бестужева-Марлінського з його вишуканими образами й бомбастичним стилем), й нічим особлившим не відрізняється від усього того, що тоді появлялося на літературному полі. Воно то правда, що між поезією Шевченка й його повістями різниця дуже й дуже велика, і що тут одного із другим і рівняти не можна. Та це для нас неважне, бо не з того боку ми дивимося на Шевченкові повісти. Для нас важна душа поета, що виглядає з «Музики», важні ті його погляди, вложені в повість, важний побутовий малюнок кріпацько-панських відносин – а далі важне й те, що ціла повість якнайкраще завдає брехню всім натякам на нібито неосвіченість Шевченка.

Із того боку «Музика» близько підходить до «Артиста», другої більшої автобіографічної повісти Шевченка [1]. Тільки ж, як «Артист» дає докази про Шевченкову велику освіту у сфері малярства, різьби та гарного письменства – «Музика» виявляє захоплення поета великими натхненими музиками того часу, а коротенькі його оцінки композиторів, і їхніх творів указують на його неабияке розуміння тогочасної музики.

Коли ще чимось нагадує «Музика» повість «Артист», то тою симпатією Шевченка до тих «благородних Німців», які теж ніяк не могли погодитися з несправедливим кріпацьким ладом на Україні і в Росії. В «Артисті» тою симпатією Шевченка оповитий «Карло Великий», той його незабутній учитель Брюлов, у «Музиці» – Антін Карлович, скромний сільський лікар, що цілою душею прилип до України. І один і другий близько приймають до серця долю талановитих невольників, обидва рятують від загину артистичні душі кріпаків…

У малюнках тих осіб міститься далекий спогад про гарні хвилини, яких Шевченкові доводилося зазнавати в колі симпатичних петербурзьких Німців, що з ними його познайомив його сердешний приятель В. Штернберг. Не дурно в «Артисті» так багато присвячено йому місця, не дурно і в «Музиці» аж двічі споминав його Шевченко такими теплими словами…

Цікаво ще підмітити в повісти ту рису, що вже здавна пробивалася в поезіях (пор. захоплення могилами) Шевченка, а то його любов до старовини, до її пам’яток, до народної поезії і старого українського будівництва, яке в тому часі скрізь нищено, замінюючи його творами «Костромської школи».

Що в повісти багато історично-побутового матеріалу, що вона кидає трохи світла в ті культурні відносини між нашим панством із першої половини XIX. ст. з його театрами, операми, музиками й композиторами з кріпаків, і що на тлі тих відносин іще яркіше вирисовується несправедливий панщизняний лад – про те і згадувати нічого. Кріпак, хоч і геніальний артист, ув очах пана так і залишався кріпаком, якому не належалося навіть слів признання та заохоти. Його обов’язок був своєю геніальністю розважати пана тоді, коли цього було панові треба, – а так то він нічим не різнився від решти прислуги, від лакеїв, візників, ключників. І він і вони служили власникові їх душ, кожний на свій лад, та ще, як коли, то й геніальний музика мусів бути лакеєм, держати за обідом панові серветку…

«Музику» надрукував уперше по-московському часопис «Труд» у 1882 р. (Ч. 19 – 20, 23, 27, 29, 38), опісля ж появився він окремо в Києві (1882 р.); потім того повість передрукувала «Киевская старина» в 1887 р. (кн. 12), й рік пізніше редакція того ж журнала видала її, у збірнику всіх московських творів Шевченка (Поэмы, повести и рассказы, писанные на русском языке, Киев, 1888). Звідтіля в 1890-х студенський київський гурток, що стояв під впливом О. Кониського, взявся був – під оком Кониського, який сам дав багацько перекладів Шевченкових московських творів – перекладати для українського суспільства ті повісти українською мовою. Таким чином повстав переклад «Музики», який виготовив Микола Міхновський, тоді ще київський студент, відомий пізніший український громадський діяч. Переклад появився в 1895 р. у львівській «Зорі» під такою назвою: «Музика, повість Тараса Шевченка, переклад Мик. Міх… ського під редакцією О. Я. Кониського.» Переклад гладкий і гарний, але ж хто знає стиль Кониського, хто знає його власні переклади Шевченкових творів, тому не важко замітити його редакційну руку, навіть, хоч би й не було дописки, що це його редакція.

Цей переклад передрукувало видавництво «Вік», не зазначуючи чомусь ім’я перекладчика (Повісти, 1901), те саме зробив Дмитро Дорошенко, видаючи Шевченкові твори в Катеринославі (Повний збірник творів Т.Г.Шевченка, під редакцією Д.Дорошенка, 1914. р.). Так само не названий перекладчик у збірному виданню творів Тараса Шевченка Б. Лепкого. Наше видання зроблене з тої самої редакції, що й інші. Різниться воно хіба від інших тим, що в ньому вигладжено мову [2] та пододавано на кінці пояснення.

Василь Верниволя [Василь Сімович].

Примітки

1. Гл. ч. 151 «Загальної бібліотеки».

2. Як уже сказано, мова перекладу загалом гарна й, головно, чим нас уражає, то тою щиро народною складнею й тим змаганням підійти під Шевченковий стиль. Та все ж таки переклад робився в тому часі, коли в нас іще не устаткувалися були деякі вислови, й через те до нього попало багато слів, ужитих не в тому значенні, що треба (безцінний = неоцінений, ймовірний = довірчивий і т. д.). Крім того, як це часто подибується в Кониського, зовсім непотрібно (міркуючи, що це москалізм) появляються прикметникові додатки після іменника (наприклад, опис геніальний, болячки сердешні), та ще й не обійшлося без москалізмів (косий = скісний, заповідний ліс = заказник, заказаний ліс, лебезити = підлабузнюватися, видіння = мара, коренастий = присадкуватий, завітний = традиційний, таємий, ракушка = черепашка, мушля і т.д.), які всюди позамінювано відповідними українськими словами, що тепер уже скрізь відомі й загально вживаються.

Подається за виданням: Тарас Шевченко Музика. Повість. Переклав Микола Міхновський. – Київ-Лейпціг: Українська накладня [без року, орієнтовно 1922 – 1925 рр.] – 132 с.