Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

5.1. Споживче кредитування як приклад ефективного соціально-орієнтованого банківського продукту

Брітченко І.Г.

Банківський маркетинг передбачає подальший розвиток банківських продуктів шляхом домінуючого і широкомасштабного впровадження споживчого кредитування в практику функціонування банківської системи України.

Розвиток кожної системи має певні обмеження, що не можуть бути подолані за рахунок незначних змін, що не стосуються базових основ системи. Регіональна банківська система не є виключенням у цьому сенсі і має певні межі й обмеження свого розвитку, подолання яких пов’язане з новим якісним підходом до банківської діяльності та механізмів банківського кредитування, з переглядом якісних параметрів кредитування, що визначають сутність банківської діяльності. На думку Я. Грудзевич, «концепція розвитку банківських установ у регіоні повинна виходити з основних пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку регіону. Банківські установи повині будувати свою інфраструктуру, запроваджувати нові банківські послуги і продукти в руслі даних пріоритетів» [130, с. 114].

За своєю економічною сутністю споживчий кредит − це кредит, виданий фізичній особі в товарній або грошовій (фінансовій) формі, у національній або іноземній валюті з метою купівлі товарів тривалого користування і послуг, що сплачуються у розстрочку, якщо інше не передбачено кредитним договором. На наш погляд, поняття «споживчий кредит» повинно бути набагато ширшим, воно повинно включати покупку товарів у торговельній мережі за допомогою кредитних карток, що за своєю значимістю не поступаються використанню споживчого кредиту для великих покупок, а також покупку нерухомості на виплату, що є одним із різновидів довгострокового споживчого кредитування.

Споживчий кредит одержав поширення в економічно розвинутих країнах у першу чергу тому що за допомогою використання даної технології фінансування покупок значно збільшується місткість внутрішнього ринку за різноманітним асортиментом споживчих товарів і нерухомості. Окремі сегменти споживчого ринку функціонують переважно завдяки використанню різних схем споживчого кредитування. В Україні виробники товарів тривалого користування (у широкому розумінні цього слова, включаючи нерухомість) постійно зіштовхуються з проблемою, пов’язаною з обмеженістю попиту, викликаною відсутністю ефективного продажу на виплату. Це, в першу чергу, стосується житлового будівництва й автомобілебудування, торговельних організацій, що реалізують дорогі імпортні товари широкого вжитку, побутові прилади й оргтехніку і т. п.

Механізм впливу споживчого кредиту на економіку легко уявити наступною логічною послідовністю: запровадження споживчого кредитування – зростання сукупного платоспроможного попиту – зростання сукупної пропозиції – збільшення надходжень до місцевого бюджету у вигляді податків – підвищення рівня соціальної захищуності населення регіону. З одного боку, споживче кредитування – це вирішення проблеми тимчасового дисбалансу наявних коштів і поточних витрат населення регіону. З іншого боку, споживче кредитування сприяє росту можливостей держави підвищувати рівень життя населення. Як відзначає Морозова Т.Г., «одна з основних задач регіонального розвитку – це подолання розбіжностей у рівні життя населення окремих регіонів» [292, с. 13].

На рівень розвитку споживчого кредитування значний вплив робить рівень доходів і заощаджень населення, що визначають його кредитоспроможність. Доходи населення – це джерело погашення споживчого кредиту, тому що останній спрямовується на споживання, а не на відтворення у виробничому розумінні даного процесу. Взаємозв’язок рівня заощаджень і кредитної діяльності банків регіону з рівнем добробуту населення й іншими факторами представлено на рис. 5.1, з якого видно, що на рівень заощаджень і, відповідно, кредитну діяльність банку впливають структурні й об’ємні характеристики.

Рис. 5.1. Взаємозв’язок рівня…

Рис. 5.1. Взаємозв’язок рівня заощаджень населення і кредитної діяльності банків

Споживчий кредит призводить до зростання питомої ваги споживання в поточному періоді та зниження споживання в майбутніх періодах, тому що значна частина доходів населення регіону буде спрямовуватися на погашення боргу.

Споживче кредитування – найбільш ефективний, а, головне, ринковий механізм, що регулює процеси заощадження і споживання. Споживче кредитування органічно вписує в економічне життя регіону процеси споживання, а процес заощадження набуває нового вигляду – він перестає бути спонтанним процесом, простим переведенням надлишкових коштів населення регіону в іноземну валюту й інші активи, а стає цілком погодженим з економічними циклами і динамікою суспільного розвитку. При цьому за допомогою технології регіонального споживчого кредитування держава впливає на обсяг і структуру сукупного попиту більш ефективно і з меншими негативними наслідками, ніж при звичайному збільшенні грошової маси в обігу через дефіцитне бюджетне фінансування, як того вимагає кейнсіанська теорія. У свою чергу, банківська система одержує істотний приплив капіталу, що забезпечує дохід і, відповідно, ефективність і стабільність її функціонування.

Головна мета впровадження споживчого кредитування − створення передумов для зростання кількості поточних рахунків населення в банках як джерела «безкоштовних» для банків позикових коштів, що можуть бути використані з метою поточного кредитування в рамках так званого «сухого залишку» на рахунку. Цей залишок коливається час від часу, однак є тим мінімумом, що не використовується клієнтами в результаті їх щоденних трансакцій і може використовуватися банком як відносно стабільне джерело коштів для процесів кредитування. Споживче кредитування і різноманітний асортимент банківських продуктів, пов’язаних з ним (наприклад, розрахунково-касове обслуговування, дисконт у торговельній мережі, пластикові картки і кредитні ліміти за ними), є стимулом для відкриття клієнтом-фізичною особою поточного рахунку в банку, тому що кредит надається як форма безготівкового розрахунку.

В умовах прихованого дефіциту державного бюджету, недостатності іноземних інвестицій і обмеженості коштів підприємств залучення коштів населення регіону переважно у вигляді вкладів у банках стає найважливішим засобом активізації інвестиційної діяльності в Україні.

Перегляд позицій щодо існуючої системи кредиту пов’язаний, насамперед, з тими перевагами, що несе в собі споживче кредитування в порівнянні з кредитуванням підприємств регіону. На відміну від коштів підприємств, кошти населення не мають таких істотних обмежень росту, тому що існують значні резерви підвищення життєвого рівня населення України, а звідси, збільшення можливостей зберігати частину коштів. Підприємства, згідно з чинним законодавством, зобов’язані мати поточні рахунки, тому банки максимально використовують їхні кошти і практично не мають можливостей збільшення кількості рахунків підприємств і коштів, що обертаються за ними. Населення не зобов’язане мати поточні й інші рахунки в банківських установах, таким чином, банки можуть скористатися цією можливістю залучення додаткового джерела коштів з метою активізації своєї діяльності.

Порівнюючи споживче з іншими видами кредитування, необхідно враховувати наступні його особливості та переваги:

– споживче кредитування сприяє диверсифікації ризиків у банкіських процесах, тому що при кредитуванні промисловості має місце надання значних сум коштів обмеженому колу позичальників. Високий кредитний рейтинг останніх, а також їх позитивна кредитна історія і забезпеченість кредиту заставою – недостатня гарантія того, що кредит буде повернуто. Найбільш рентабельні галузі промисловості (металургія, машинобудування, хімічна промисловість) є монополізованими в Україні, особливо в східних регіонах, що призводить до ще більшого зростання ризиків унаслідок їхньої недостатньої диверсифікованості. Втрата кредитів, наданих декільком споживачам-фізичним особам, внаслідок їхнього неповернення не може істотно вплинути на позиції банку на ринку, у той час як банкрутство великого підприємства-позичальника може викликати скрутне становище банку;

– платоспроможність підприємства та його майнове становище залежать від великої кількості факторів, у тому числі і макроекономічних, на які суб’єкти господарювання найчастіше не можуть вплинути. Позичальник-фізична особа здатний більш оперативно відновлювати своє матеріальне становище. Підприємство, маючи декелька власників (наприклад, акціонерне товариство), у кризові періоди діяльності, навряд чи зможе оперативно і кардинально змінити ситуацію шляхом оперативного перегляду стратегічних напрямів діяльності;

– при аналізі надійності кредиту важливо, що в споживчому кредитуванні існує набагато більше механізмів забезпечення його зворотності, ніж при інших видах традиційного банківського кредитування – застава об’єктів, для покупки яких надається кредит (нерухомість, автотранспорт, товари довгострокового користування), застава депозитів (один із найбільш надійних видів забезпечення повернення кредиту), застава цінних паперів, коштовностей, дорогоцінних металів, гарантії і поручительства платоспроможних підприємств, гарантії банків та ін. Крім того, завжди існує можливість стягнення заборгваності з фізичної особи в судовому порядку (наприклад, утримуючи частину заборгованості щомісяця з її зарплати й інших доходів).

Застава депозитів як вид забезпечення не підходить для підприємств через їхню недостатність при значній сумі кредиту. Важко собі уявити, що підприємство буде тримати на депозитному рахунку значну частину коштів, які можна було б використати для розширення своєї діяльності. Застава активів також має свої недоліки – їхня балансова вартість найчастіше перевищує ринкову (виходячи з української практики, ринкова вартість активів підприємства не перевищує 30 % їхньої балансової вартості). Це пов’язано з недосконалістю існуючої практики і механізмів нарахування амортизації, що призводить до завищення залишкової вартості активів, а також відсутністю розвинутого фондового ринку, а звідси, можливістю оцінки ринкової вартості підприємства. Як результат, оцінка майна підприємства, що передається в заставу, стає складним і дорогим етапом видачі кредиту, причому ліквідність даного майна може бути дуже низькою унаслідок вузькості кола потенційних покупців у разі його примусової реалізації.

У випадку з кредитуванням фізичної особи оцінити об’єкт застави простіше і дешевше, тому що найчастіше саме придбане майно передається в заставу. Крім того, у випадку з підприємством у банку практично відсутні механізми контролю за цілісністю об’єкта застави, тому що банк не може обмежити використання майна в щоденній господарській діяльності підприємства, адже воно є джерелом створення необхідних для погашення кредиту коштів (наприклад, при заставі товарів в обороті). Що ж стосується фізичної особи, то банк може обмежити вільне розпорядження майном до кінця терміну дії кредитного договору, наприклад, заборонити проживання на житловій площі неповнолітніх, пенсіонерів і інших категорій, інтереси яких покликана захищати держава;

– фізична особа буде зобов’язана повернути кредит, доки вона існує юридично. У випадку смерті позичальника зобов’язання по кредиту візьмуть на себе особи, що успадкують його майно. До того ж, страхування життя поряд зі страхуванням титулу власності та нерухомості, що вносяться в заставу, дозволяють запобігти негативним наслідкам низького, але можливого ризику смерті позичальника або втрати працездатності. Таким чином, споживче кредитування здатне активно стимулювати розвиток ряду напрямів страхового бізнесу;

– практично відсутні об’єктивні передумови і можливість зловживань при видачі кредиту з боку позичальника – фізичної особи. При одержанні кредиту підприємством відповідальним по кредиту є саме воно, але розпоряджається позиченими коштами обмежене коло осіб, переважно менеджмент підприємства. Звідси, виникає можливість нецільового використання кредитних ресурсів і фіктивного банкрутства підприємства;

– при споживчому кредитуванні необхідна менша кількість документів для оформлення кредитної угоди, ніж при кредитуванні промислових підприємств (не потрібно техніко-економічне обгрунтування і дорога експертиза проекту, з яким пов’язана необхідність кредиту). Тим самим компенсується збільшення питомих витрат на видачу кожного кредиту в зв’язку зі збільшенням числа позичальників і скороченням обсягів кредитів;

– споживче кредитування стимулює сукупний попит на внутрішньому ринку і, як наслідок, економічне зростання у регіоні. Промисловий кредит стимулює виробництво (сукупну пропозицію), однак у ринковій економіці пріоритетним є споживання, а вироблений товар не завжди може бути реалізований, що створює об’єктивні передумови виникнення операційного ризику і неповернення кредиту у випадку несприятливої ринкової кон’юнктури та відсутності платоспроможного попиту на вироблену продукцію;

– банки і працівники підприємства виступають свого роду кредиторами підприємства і його конкурентами за частину собівартості: банки – у частині виплати відсотків і основної суми боргу, а працівники – у частині виплати заробітної плати. Саме за рахунок скорочення цих двох складових поточних витрат підприємство може не допустити не бажаного для нього зростання валових витрат. Однак імовірність погашення кредиту в неповному обсязі незначна внаслідок наявності в банків правових і інших механізмів, що дозволяють повернути надані ними кредитні ресурси.

Таким чином, у важкі для підприємства часи постраждають, напевно, працівники, тому що за рахунок скорочення фонду оплати праці (скорочення чисельності працівників або затримок з видачею заробітної плати) підприємство може тимчасово скоротити свої витрати і спрямувати ресурси на погашення банківського кредиту. Тому банки не зацікавлені в підвищенні рівня зарплати й інших активних діях держави щодо підвищення життєвого рівня населення. У ситуації, коли населення країни стане головним позичальником, банки будуть мотивовані на зростання його життєвого рівня як гарантії погашення банківських кредитів.

Можна припустити, що споживче кредитування стимулює імпорт при кредитуванні покупок населення в торговельній мережі. Однак ця тенденція може бути змінена шляхом створення при кредитуванні переваг певним торговим центрам і мережам, де споживач може реалізувати своє право на одержання кредиту, або встановлюючи більш низьку відсоткову ставку при кредитуванні покупок вітчизняних товарів у порівнянні з імпортними аналогами. У будь-якому випадку, значна частина коштів, перерахованих торговельному підприємству, опиниться на його поточному рахунку і залишиться функціонувати в національній банківській системі.

Ще однією перевагою споживчого кредиту може стати механізм сплати основної суми боргу та відсотків за кредитом. При промисловому кредиті основна сума кредиту сплачується звичайно наприкінці терміну дії кредитної угоди, що пов’язано з особливостями виробництвва – повернення кредиту можливе тільки після реалізації проектту, що дозволить виробити більшу кількість продукції й одержати більший дохід як джерело погашення запозичених коштів. У випадку споживчого кредиту відсотки й основна сума боргу погашаються щомісяця (рівними або нерівними платежами). Таким чином, банк одержує можливість достроково – до кінця терміну дії кредитної угоди – використати виплачені позичальником кошти на повторне кредитування, відрахувавши певний відсоток від них в обов’язковий резерв, що створюється для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Це істотно збільшує дохід і ефективність використання кредитних ресурсів при кредитуванні населення. Беручи до уваги валютний ризик і ризик, пов’язаний з інфляційними процесами, переваги споживчого кредиту очевидні.

Метою кредиту для підприємства є одержання доходу. Населення бере кредит не для процесу відтворення, а для споживання, що дозволяє зробити наступні висновки:

1. Підприємство може не мати іншого джерела доходу для виплати кредиту у випадку невдалої реалізації інвестиційного проекту. Що ж стосується населення, то саме одержання кредиту передбачає існування на даний момент або появу в майбутньому джерела його погашення.

2. Повернення підприємством відсотків за кредитом протягом терміну дії кредитної угоди ще не свідчить про те, що після закінчення терміну користування кредитом воно зможе погасити основну суму боргу. Населення ж вносить платежі відносно рівномірно, тому в банку не виникає ілюзія про платоспроможність фізичної особи, тому що остання сплачує значну частину кредиту протягом перших періодів дії кредитної угоди. У підприємства при тривалих термінах кредитування може істотно змінитися платоспроможність у майбуньому в порівнянні з тією, яка була відображена в кредитній заявці, а погашення значної (основної) суми боргу буде приходитися саме на цю віддалену перспективу.

Споживче кредитування стимулює використання безготівкових розрахунків в економіці, що, в результаті, призводить до зниження рівня інфляції, кількості грошей, що знаходяться в обігу, і вирішення проблеми нестачі платіжних засобів завдяки механізму дії кредитного мультиплікатора банківської системи. Кредитування фізичних осіб надає додаткову можливість контролю доходів і витрат населення, забезпечує зростання доходів податкової системи внаслідок легалізації відтворювальних процесів у регіоні.

Споживче кредитування є об’єктивною передумовою розвитку економіки регіону та переходу банківської системи до нового якісного етапу функціонування. Однак говорити про широкомасштабне і всеохоплююче впровадження механізмів споживчого кредиту на даному етапі економічного розвитку передчасно. Указана стратегія розвитку банківської системи повинна бути, насамперед, апробована. З цією метою принципи даної стратегії повинні бути впроваджені в діяльність окремо узятої філії або підрозділу банку в конкретному регіоні, що передбачає наступні етапи:

1. Вибір банку і філії, на яких буде проводитися експеримент. При виборі банку варто керуватися його досвідом надання аналогічних послуг населенню, а при виборі філії – її географічним розташуванням. Філії, що тяжіють до промислових центрів і мегаполісів, де є розвинута торговельна мережа, висока щільність населення (звідси, високий ступінь незадоволеності шляхами вирішення житлової проблеми), високий рівень доходів населення і низький рівень безробіття, розвинута інфраструктура і телекомунікаційні мережі, будуть більш успішно розвивати систему споживчого кредиту, ніж філії в малих містах, що орієнтуються на переробку сільськогосподарської продукції.

2. Реорганізація структури управління банком (філією) або створення філії нового типу з чітко вираженою орієнтацією на роботу з фізичними особами.

3. Створення в структурі філії інформаційної бази даних – картотеки позичальників, що дозволяє відслідковувати кредитну історію й інформацію про потенційних клієнтів філії.

При реалізації даної стратегії в рамках усієї банківської системи очевидна необхідність організації кредитних бюро, які б займалися збором даних і аналізом платоспроможності позичальника. Кредитні бюро можуть бути створені в рамках банківських об’єднань (асоціацій банків) і на певних умовах надавати відповідну інформацію всім членам асоціації, а також іншим банкам і організаціям на платній основі. Це дозволяє істотно зменшити витрати, пов’язані з видачею кредитів, і розширити масштаби споживчого кредитування. З цією метою кредитні бюро повинні також займатися поверненням кредитів шляхом розробки відповідних механізмів. Доцільно їхнє відокремлення в самостійний елемент банківської інфраструктури регіону.

4. Обгрунтування доцільності певних видів споживчого кредиту; сегментація потенційних клієнтів нової послуги за рівнем доходу й іншими ознаками і розробка програм кредитування для кожного ринкового сегмента; узгодження тарифів послуг залежно від терміну кредитування фізичних осіб, виду застави, а також кредитної історії позичальника; впровадження методики визначення максимальної суми кредиту, розміру обов’язкового авансового внеску позичальника за рахунок власних коштів, порядку погашення заборгованості із застосуванням різних схем сплати основної суми кредиту і відсотків за ним. Наявність декількох схем погашення кредиту дозволяє врахувати інтереси як банку, так і його клієнтів. Так, погашення кредиту, що передбачає поступове зниження платежів, доцільно використовувати, якщо банк має певні сумніви щодо майбутньої платоспроможності позичальника. Погашення кредиту зі сплатою постійних сум доцільно використовувати при кредитуванні недостатньо забезпечених верств населення зі стабільним доходом. Погашення кредиту з поступовим зростанням платежів доцільно використовувати при наданні кредитів перспективним клієнтам.

5. Організаційно-юридичні заходи, що передбачають: укладання договорів зі страховими компаніями щодо страхування об’єктів застави і життя позичальника, договорів з торговельними мережами про надання клієнтам даного банку дисконту при оплаті кредитними картками покупок товарів на виплату, договорів з агентствами нерухомості.

6. Проведення рекламних акцій з метою залучення депозитів і формування позитивного образу банків у населення й усвідомлення ними переваг споживчого кредитування.

Перешкодою розвитку споживчого кредитування в Україні є практично повна відсутність відповідної законодавчої бази й економічної стабільності в країні. Економічна стабілізація важлива, бо вона породжує взаємну довіру кредитора та позичальника (споживача) у контексті довгострокової фінансової спроможності один одного. При угодах споживчого кредитування для кредитора і позичальника важлива прогнозованість дій протилежної сторони. Тобто банк-кредитор при наданні кредиту орієнтується на рівень заробітної плати (або інші доходи споживача) і для нього важлива стабільність рівня доходу, що є джерелом покриття кредиту, його збереження на весь – іноді досить тривалий – термін користування кредитом. У свою чергу, споживач повиннен бути упевнений у довгостроковій фінансовій стабільності банку-кредитора як фактора виконання своїх зобов’язань. Особливо це актуально при покупці нерухомості на виплату, частково фінансованої за рахунок одноразового внеску покупцем особистих заощаджень. Чітка специфікація нормативної бази є гарантією, як для кредитора, так і для покупця, від виникнення форс-мажорних обставин, викликаних свідомим або змушеним ухиленням учасника кредитної угоди від виконання своїх зобов’язань. Ефективне господарське законодавство в таких випадках оперативно і з мінімальними витратами в судовому порядку захищає фінансові інтереси постраждалої сторони.

Крім того, необхідні закони (поряд із законом «Про споживчий кредит», регламентуючі максимально припустимий розмір маржі та відсоткової ставки по споживчих кредитах, що захищають права споживачів. Мова йде про повне надання з боку банків інформації, що стосується параметрів кредитної угоди (наприклад, обов’язкове декларування щорічної відсоткової ставки, що не вводить в оману споживачів щодо розміру відсотків, які вони будуть зобов’язані сплатити протягом строку дії кредитної угоди).

Доцільними є наступні заходи, що дозволяють розширити коло потенційних споживачів нового банківського продукту:

– проведення НБУ політики, спрямованої на зниження норми рзервування для коштів на поточних рахунках фізичних осіб у порівнянні із залишками на поточних рахунках і депозитах юридичних осіб. Це створить додатковий стимул для активізації діяльності банків у напрямі залучення коштів населення на поточні рахунки й істотне збільшення можливостей використання ресурсів, що надходять в рахунок погашення споживчих кредитів, виданих раніше;

– розробка НБУ і відображення в банківському законодавстві порядку створення обов’язкового страхового резерву для відшкодування можливих втрат за операціями кредитування фізичних осіб;

– установлення максимальної суми покупки, яка може бути оплачена готівкою, що також сприятиме відкриттю поточних рахунків фізичними особами.

У контексті впровадження системи споживчого кредитування необхідний розвиток регіональної інфраструктури банківської системи – удосконалення системи електронних платежів і форм розрахунків, розширення мережі банкоматів, уніфікація електронних платіжних систем і кредитних карт – їхнє акцептування в терміналах будь-якого банку-емітента, відкриття в регіонах України процесінгових центрів банків і удосконалення програмного забезпечення електронних платежів.

При цьому не розглядається ліквідація механізмів традиційного банківського кредитування. Робиться акцент на першочерговому інтенсивному розвитку та більш широкому використанню регіональною банківською системою наступних механізмів:

– активне використання підприємствами промисловості взаємного кредитування через вексельний обіг, що вимагає відповідної законодавчої бази. При цьому банки повинні зосередитися на врахуванні векселів, їхньому авалі та доміциляції, а також кредитуванні підприємств переважно через покупку їхніх цінних паперів, що вимагає відповідного рівня розвитку фондового ринку;

– для підприємств торгівлі − переважно кредитування споживачів їхніх товарів, врахування комерційних векселів, пільгове обслуговування з боку банків за надання дисконту клієнтам банків-фізичним особам при користуванні кредитними картками.

Саме активізація внутрішніх джерел інвестування здатна забезпечити фінансовими ресурсами підприємства на рівні, адекватному відтворювальним процесам, орієнтованим на платоспроможний попит у регіоні, ефективне і стабільне функціонування регіональної банківської системи.

В умовах ринкової економіки ефективною є лише та система управління, що спрямована на максимальне задоволення потреб кінцевого споживача – населення. Особливу роль при цьому відіграє створення банківської інфраструктури споживчого кредитування населення. Створення, поширення й удосконалення соціально-орієнтованих банківських технологій стимулювання платоспроможності населення здатне підвищити макро- і мікроекономічні показники розвитку економіки при дотриманні інтересів конкретної людини.

Сутність процесу створення банківської інфраструктури споживчого кредитування полягає в переносі акцентів при виборі суб’єкта кредитування і реструктуризації кредитного портфеля комерційного банку. При цьому розмір кредитного портфеля комерційного банку і всієї банківської системи залишається практично незмінним. Відбувається перерозподіл кредитних ресурсів зі сфери кредитування виробництва в сферу кредитування споживання. Такий перерозподіл ресурсів призводить, з одного боку, до створення адекватних умов для розширеного відтворення на макроекономічному рівні, а з іншого − до виникнення ефективного механізму вирішення соціальних проблем населення. Створення і поширення банківських технологій споживчого кредитування відповідає інтересам населення, банківської системи, підприємств-виробників і держави. Разом із тим, воно має ряд об’єктивних передумов і перешкод для практичного здійснення.

Позитивний ефект від споживчого кредитування для населення досягається за допомогою:

– можливості вирішення соціальних проблем населення, тобто реальної можливості за рахунок позикових коштів вирішувати такі соціальні проблеми, як освіта, забезпеченість житлом і товарами тривалого користування, оздоровлення і т. д.;

– можливості вирішення економічних проблем як на рівні сімейного бюджету, так і на макроекономічному рівні в масштабах усього суспільства;

– можливості істотного зниження соціально-психологічної напруги у суспільстві та формуванні сучасного соціально-економічного світогляду.

Вирішення соціально-психологічних проблем населення відіграє особливу роль. Воно полягає в тому, що при наявності ефективно діючої системи банківського кредитування населення вона робить як економічний, так і соціально-психологічний вплив не тільки на учасників кредитних відносин. Фізична особа, що не є позичальником комерційного банку, відчуває соціальну захищеність при наявності доступного механізму запозичення коштів для вирішення своїх соціальних проблем. Стираються соціально-психологічні межі між мешканцями регіону внаслідок того, що володіння тим чи іншим дорогим майном (наприклад, ювелірними прикрасами або автомобілем високого класу) не є ознакою приналежності до більш забезпечченої соціальної групи, тому що це майно може бути придбане в кредит.

При наявності механізму реального доступу широких верств населення до ресурсів банківської системи критерієм заможності суб’єкта суспільствва є його здатність оплачувати боргові зобов’язання. Простіше кажучи, багатим є не той, хто має дороге майно, а той, хто не має боргів. Дана ситуація формує в суспільстві психологію функціональної корисності речі і грошових витрат замість психології престижності та респектабельності. Створюються об’єктивні передумови для соціальної справедливості, що виявляється в рівності економічних можливостей, замість рівності результатів діяльності. У розвинутих країнах, де технології банківського кредитування населення досягли найбільшої досконалості, найбільш розповсюдженим цільовим призначенням споживчих кредитів є оплата за освіту та вирішення довгострокових соціальних питань, таких як житлові і т.д.

Широкомасштабне кредитування населення спричиняє такий важливий соціальний наслідок, як зниження відсоткової ставки і наступне зниження облікової ставки Національного банку України. Це відбувається внаслідок якісного поліпшення кредитного портфеля банківської системи і зменшення частки неповернених кредитів. Важливим соціальним наслідком є також і той факт, що банківська система з конкурента трудового колективу, який конкурує з капіталом за доходи кредитуємого підприємства, перетворюється в спільника найманого робітника. Банківська система стає зацікавленою в постійному збільшенні реальних доходів населення, тому що від цього залежить прибутковість і надійність кредитного портфеля комерційного банку.

Привабливість регіонального споживчого кредитування для банківської системи полягає в наступному:

1. Банківська система підвищує надійність кредитного портфеля, тому що безліч дрібних позичальників більш безпечні з погляду кредитного ризику, ніж невелика кількість більш великих. Населення представляється більш надійним боржником, тому що воно об’єктивно прагне до підвищення свого життєвого рівня. Підприємство, навпаки, може припинити свою діяльність або збанкрутувати як природним, так і штучним шляхом.

2. Кредитування населення дозволяє вести виборчу політику стимулювання споживання товарів і конкретних сегментів регіонального товарного ринку. Це сприяє не тільки загальноекономічному оздобровленню і розвитку економіки регіону та банківської системи, але і робить прогнозованою прибутковість і ліквідність акцій та облігацій підприємств-виробників продукції, що споживається населенням. У такий спосіб створюються об’єктивні передумови розширення портфеля цінних паперів комерційного банку і розвитку інфраструктури фондового ринку.

3. Широке використання споживчого кредитування комерційними банками підвищує рівень фінансової грамотності й економічної культури населення, розширює асортимент інших банківських продуктів з обслуговування населення, збільшує обсяги реалізації традиційних банківських продуктів. У результаті активної взаємодії банківської системи і населення зросте ступінь довіри до комерційних банків, скоротиться грошовий обіг поза банківською системою.

Безперечним є позитивний ефект від реструктуризації кредитного портфеля банківської системи убік істотного збільшення частки споживчих кредитів для держави. Основними перевагами і позитивними тенденціями при цьому є:

– збільшення обсягів суспільного відтворення і надходжень до державного бюджету;

– зміцнення національної грошової одиниці та банківської системи;

– створення ефективної інфраструктури соціального захисту населення і діючого механізму підвищення його життєвого рівня;

– створення умов для реального, суспільно затребуваного та соціально орієнтованого ринку страхових послуг. Створення інфраструктури споживчого кредитування здатне розвинути національний ринок страхових послуг.

При поширенні споживчого кредитування банківською системою держава практично не несе фінансових і матеріальних витрат для створення відповідної інфраструктури, вигідної для населення, банківської системи, регіону і самої себе. Крім того, відсутні законодавчі та юридичні перешкоди для заміщення традиційних банківських кредитів споживчими. Складається парадоксальна ситуація, при якій широке використання споживчого кредитування є вигідним для всіх зацікавлених сторін при відсутності явних перешкод, але практичного застосування воно все-таки не знаходить.

Це пов’язано з низкою об’єктивних перешкод, основними з яких є:

1. Банківська система є однією з найбільш прибуткових і стабільних галузей економіки, що обумовлює певний консерватизм її менеджменту та виражається в прагненні до зміцнення займаних позицій шляхом удосконалення традиційних схем кредитування. Незважаючи на наявність твердої конкуренції на ринку банківських послуг, боротьба за клієнта ще не досягла тієї гостроти, при якій менеджмент банків зважиться на докорінний перегляд кредитної політики, яким є глобальна реструктуризація кредитного портфеля.

2. Недостатній рівень фінансових знань і культури населення та соціально-психологічної готовності до відповідальності за фінансивими зобов’язаннями.

3. Неготовність персоналу комерційних банків до обслуговування великої кількості невеликих позичальників, розгляду великого потоку кредитних заявок. Необхідність збільшення професійно підготовленого банківського персоналу, розширення площ операційних приміщень комерційних банків, розширення асортименту послуг й інфраструктури страхових компаній.

Для створення ефективної інфраструктури банківського споживчого кредитування необхідно:

1. Створення державного механізму стимулювання і заохочення розвитку даної інфраструктури замість існуючої політики пасивного спостереження. Найважливішим стимулюючим механізмом може служити пільгове оподатковування доходів населення, спрямованих на погашення споживчого кредиту (таку можливість діюче законодавство передбачає лише для відсотків, що сплачуються за іпотечними кредитами) і пільгове оподаткування відсоткового доходу комерційних банків з тієї частини кредитного портфеля, що представлена кредитами населенню. Зростає роль нормативів резервування НБУ для комерційних банків, які необхідно переглянути убік зменшення для даного виду банківських активів.

2. Підвищення фінансово-економічної і соціально-психологічної атмосфери готовності населення до відповідного співробітництва з банківською системою. Ключову роль при цьому відіграє система освіти й органи соціального захисту населення.

3. Створення єдиної інформаційної електронної бази позичальників банківської системи, аналогічної існуючій системі персонального обліку платників податків. Розробка механізмів взаємодії банківської системи, державної податкової і виконавчої служби. Важлива роль при виконанні цього завдання лягає на науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади.

4. Перенавчання банківського персоналу і додаткова підготовка нових працівників для формування інфраструктури споживчого кредитування. Роль вищих навчальних закладів при цьому як ніколи актуальна.

5. Формування суспільної економічної думки, включаючи думку вчених і фахівців, що впливає на усвідомлення банківським менеджментом суспільної, соціальної й економічної необхідності широкого застосування банківських технологій кредитування населення.

У сформованих економічних умовах для забезпечення поступового розвитку регіону, інтенсифікації процесів суспільного відтворення і створення соціально орієнтованої регіональної інфраструктури, спрямованої на підвищення соціальної захищеності та рівня життя населення, перехід від традиційних банківських технологій кредитування підприємств-виробників до споживчого кредитування має найважливіше соціальне й економічне значення.

За даними Держкомстату України, у 2003 р. виробництво товарів народного споживання склало 48 335,9 млн грн, у той час як грошові доходи населення – 211 922 млн грн [410]. Припустимо, що обсяг споживчого кредитування в масштабі всієї країни складе 100 000 млн грн. Це дозволяє вдвічі збільшити виробництво товарів народного споживання, а, виходить, удвічі збільшити можливість для підвищення реальних доходів працівників даної галузі, розмір податків, що сплачуються, доходів банківської системи. Даний резултат збільшиться за допомогою мультиплікаційного ефекту кредитних технологій регіональної банківської системи.