Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Журнал

Тарас Шевченко


Примітки

Джерело тексту:

– автограф в окремому саморобному зошиті-альбомі, виготовленому з дев’яти пронумерованих менших зшитків, оправленому в гарний коричневий сап’ян, з витисненими на лицевому боці оправи золотом словами: «Дневник Шевченка с 12 июня 1857 до 13 июля 1858 года», нижче – «12 июля 1858 года», з написом рукою М. М. Лазаревського на звороті останнього, 104-го аркуша: «Этот дневник подарен Т. Г. Шевченком 12 июля 1858 года в день именин Лазаревского» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 104).

Подається за автографом. Уточнюється за автографом текст уривка в записі від 25 червня 1857 р.: «… я имел случай просидеть под арестом в одном каземате с колодниками и даже с клейменными каторжниками и нашел, что к этим заклейменным злодеям слово “несчастный” более к лицу, нежели этим растленным сыновьям беспечных эгоистов родителей» (друкується «беспечных эгоистов родителей», а не «безличных эгоистов родителей», як помилково друкувалося досі, зокрема, у виданнях: Шевченко Т. 1) Повне зібрання творів. – К., 1927. – Т. 4. – С. 20; 2) Повне зібрання творів у десяти томах. – К., 1951. – Т. 5. – С. 18; 3) Повне зібрання творів у шести томах. – К., 1964. – Т. 5. – С. 31). У реченні «И если бы боцман мне не указал его» (запис від 29 серпня 1857 р.) виправляється «боцман» на «лоцман» (уніфікується слововживання за загальним змістом твору). В записі від 6 лютого 1858 р. на місці залишеного поетом пропуску проставлено число випускниць Нижегородського інституту шляхетних дівчат – [23]. Пропущені в автографі через недогляд слова встановлюються за контекстом (кон’єктури вводяться в тексті у квадратових дужках). Шевченкові написання власних імен (Залецкий, Штербер, Бетговен, Гумбольд, Шейгель, Желиковский), розбіжне написання окремих прізвищ (Кроневич – Кроникевич, Рыбочкин – Рыбушкин), переплутані ініціали (Э. А. Бабкин, хоч ініціали мають бути – А. Э.; Д. А. Улыбышев – А. Д.; Н. А. Муравьев – А. Н.; В. А. Станкевич – А. В) послідовно зберігаються; правильне їх написання подається у коментарях при першій їх згадці. Позначені ініціалами прізвища, імена та по-батькові (Ч[арц] – с. 15, П[еровский] – с. 23, Н[астасия] И[вановна] – с. 69, С[апожников], К[ишкин], А[лександр] А[лександрович] – с. 102, Ф[едор] П[етрович] – с. 119, В[ладимир] И[ванович] – с. 136, М[ихайло] С[еменович] – с. 140), власні назви («О[течественные] з[аписки]», «К[нязь] Пожарський» тощо), скорочення типу г[раф], г[енерал], губ[ернатор], м[адам], м[есье] тощо розкриваються і доповнюються в квадратових дужках.

Датується за автографом, де перший запис позначено «12 июня» (1857 р.), останній – «13 июля» (1858 р.): 12 червня 1857 р., Новопетровське укріплення – 13 липня 1858 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано за автографом із багатьма вимушеними купюрами й переробками тексту з огляду на цензуру в журналі «Основа» (підготовка тексту Л. М. Жемчужникова): 1861. – № 5. – С. 6–13; № 6. – С. 5–16; № 7. – С. 7–18; № 8. – С. 3–15; № 9. – С. 13–24; № 11. – С. 6–16; 1862. – № 1. – С. 7–16; № 2. – С. 3–29; № 3. – С. 20–33; № 4. – С. 31–45; № 5. – С. 14–25; № 6. – С. 3–14; № 7. – 17–29; № 8. – С. 5–20.

Цензурні умови не давали змоги подати повний текст щоденника і змушували пропускати політично гострі записи поета й переробляти деякі місця. До цього додавалися перешкоди іншого, етичного порядку. Писаний у 1857–1858 рр., щоденник був ще надто свіжим документом, щоб його можна було друкувати повністю одразу ж по смерті поета. Згадувані в ньому особи були ще живі й, природно, могли б обурюватися публікацією деяких місць щоденника, що їх стосувалися. Надруковані в «Основі» уривки обіймали майже весь текст щоденника, але містили численні купюри, іноді досить великі (не вміщено, зокрема, запис від 21 червня 1857 р.), в окремих випадках – часткові переробки тексту. Частина прізвищ була зашифрована.

Проте й така, скорочена публікація, з купюрами цензурного та етичного характеру, викликала докори на адресу журналу. Закінчуючи у восьмій книжці 1862 р. друкування щоденника, редакція зазначала у примітці:

«Нас упрекали, зачем мы печатали весь Дневник сподряд, не исключая многих мелочей – и не занимательных, и в то же время слишком обнажающих темные стороны домашней жизни поэта. По мнению этих строгих судей, образ поэта должен оставаться светлым и величавым, как его произведения: следовало выбрать лучшие страницы из Дневника, а не помещать таких подробностей, которые прочесть было бы неприятно самому Шевченку».

Не прийнявши цих закидів, редакція «Основи» так виклала свою точку зору на щоденник поета:

«Мы руководились иною мыслью; мы, напротив, жалеем, что принуждены были выпустить некоторые места, где резко высказываются и его негодования, и ненависть, и желчные приговоры, и насмешка; мы уверены, что поэт не упрекнул бы нас за это. Шевченко при жизни скрывал только свои задушевные думы и самые нежные проявления своего сердца; но никогда не старался скрыть и тем более закрашивать те пятна, которые наложила на него многопечальная и многотрудная жизнь, продержавшая его от колыбели до могилы в черном теле. Он никогда не подымался на ходули, никогда не разыгрывал роли; будучи без малейших усилий истинно возвышен, неподражаемо велик в своих созданиях (из которых многие еще не напечатаны), он никогда в жизни не высился во весь свой рост, становясь рядом рука об руку с людьми обыкновенными, рядовыми… Пускай в напечатанном нами Дневнике увидят Шевченка всего, каков он был; пускай из него поймут, что наше пристрастие не то, которое боится правды для своих любимцев. Тому, кто имел полное право отнестись к своей Музе – к своему главному призванию – с словами:

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли: у нас нема

Зерна неправди за собою, –

тому не страшна правда» [Основа. – 1862. – № 8. – С. 19].

Разом із М. М. Лазаревським та Л. М. Жемчужниковим редакція «Основи» вперше привернула увагу до ваги та значення Шевченкового щоденника й здійснила першу його публікацію настільки сумлінно й дбайливо, наскільки це було тоді можливо.

Першодрук в «Основі» протягом трьох десятиріч лишався єдиною публікацією щоденника. У 1893 р. з’явився український його переклад, здійснений О.Я. Кониським: Записки або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка // Правда (Львів). – 1893. – Т. 18–19; 1894. – Т. 20–23 [майже одразу ж передруковано в книжці: Шевченко Т. Кобзар. – Частина третя. – Львів, 1895 / Редакція О. Огоновського].

Вперше (російський оригінал) уведено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори в двох томах/ Видання В. Яковенка. – Том другий. – СПб., 1911. – С. 145–342. Щоденник надруковано повніше за першодрук в «Основі», але чималого числа вимушених давніх скорочень тексту не пощастило уникнути й тут.

У своїй передмові видавець В. Яковенко змушений був зауважити:

«Текст “Дневника” весь сплошь проверен при любезном содействии М.М. Коцюбинского по подлиннику, хранящемуся в Черниговском музее; но конфискация, постигшая полный “Кобзарь” [йдеться про вилучення за вироком Санкт-Петербурзької судової палати, затвердженим сенатом, більше шести аркушів забороненого тексту в «Кобзарі» 1910 р., першому томі «Творів» 1911 р. та «Кобзарі» за редакцією В. Доманицького 1908 р. – Ред.], показала, что полный текст “Дневника” тоже не может быть еще опубликован, поэтому пришлось делать пропуски, повсюду обозначенные» (с. III–IV).

Відсутність у виданні коментарів дала підставу К. І. Чуковському різко зауважити у своїй рецензії, що

«книжка ця без керма і без вітрил і чекає свого Венгерова [літературознавець С.О. Венгеров. – Ред.]. Адже це не просто книжка, це видання класика. Не можна через піввіку після смерті друкувати його абияк, поспіхом, без вивчення тексту, без усякої редакції» [Речь. – 1911. – № 158].

Вперше повністю опубліковано уривки щоденника, що не були вміщені в першодруці в «Основі» 1861–1862 рр., П. Зайцевим 1919 р. [Зайцев П. Недруковані місця з Журналу (Щоденника) Т. Шевченка // Наше минуле. – 1919. – № 1/2. – С. 1–16]. А через п’ять років вийшло під назвою «Дневник» у Харкові повне науково-критичне видання: Шевченко Т. Дневник / Редакция, вступительная статья и примечания И. Я. Айзенштока. – Харьков: Пролетарий, 1925.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Повне зібрання творів Тараса Шевченка. – Том четвертий. Щоденні записи (Журнал). Текст. Первісні варіанти. Коментарій / Редакція і вступне слово акад. Сергія Єфремова. – К.: ДВУ, 1927. У передмові «Од редактора» організатор роботи над томом С. Єфремов зазначав, що «силкувався [разом з редактором-текстологом М.М. Новицьким. – Ред.] якомога менше відступати від первотвору, навіть у дрібницях, аж до пунктуації, дуже своєрідної у Шевченка, намагаючись дати точну копію оригіналу» (с. VI). Видання готувалося як дипломатичне, документальне і становить точний передрук тексту Шевченкового щоденника засобами нового друкарського набору. Вперше подано первісні варіанти тексту, понад 650 сторінок займають у томі докладні й грунтовні коментарі, написані самим редактором (432 коментарі) та залученими ним до праці співробітниками, фахівцями з різних галузей науки.

Після незаконних репресій, що звалилися на С. Єфремова в результаті штучно сфабрикованого процесу над так званою Спілкою визволення України, видання повного зібрання творів Шевченка припинилось, видані вже третій та четвертий його томи були вилучені чи опинились у спецсхронах.

Наступні публікації Шевченкового щоденника повернулися від дипломатичного типу видань до видань переважно науково-критичних. Критично перевірений текст щоденника подано в академічних виданнях: Повне зібрання творів Т. Шевченка в десяти томах (Т. 5. – К., 1951) та Повне зібрання творів у шести томах (Т. 5. – К., 1964). У 1972 р. видавництвом «Наукова думка» здійснено видання щоденника фототипічним способом.

Л. Н. Большаков (за участю Н. О. Вишневської)

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 5, с. 9 – 185 (канонічний текст), с. 285 – 304 (варіанти), с. 316 – 418 (примітки).

Український переклад подається за виданням: Повне видання творів Тараса Шевченка. – Чикаго: Видавництво Миколи Денисюка, 1960 р., т. 9, с. 9 – 246. Переклад Леоніда Білецького. За редакцією П. Зайцева, В. Якубовського й О. Лотоцького.