Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Дума восьма

П. О. Куліш

Раді були козаки, що Кішку Самійла знову між собою мали,

Але скоро їх друга недоля постигала:

Сила велика турків на морі на їх коло города Керчи напала,

Кругом кораблями та галерами їх човни обгортала,

Козаків розбивала,

Котрих у Чорному морі потопила,

Котрих живцем у неволю з самим гетьманом

Скалозубом забрала.

Оттоді-то козаки на бусурманській землі пропадали,

Тяжко, тяжко жалкували,

Плачучи гірко, свою рідну Вкраїну споминали.

Тоді далася [бідному] невольнику тяжкая неволя добре

знати: Кайдани руки й ноги поз’їдали,

Сирая сириця до жовтої кости тіло козацькеє проїдала,

То біднії невольники на кров, на тіло поглядали,

Об вірі християнській гадали,

Землю турецькую,

Віру бусурманськую

Проклинали: «Ти, земле турецькая,

Ти, віро бусурманськая.

Ти єси наповнена сріблом, златом і дорогими напитками,

Тільки що бідному невольнику на світі невільно,

Що біднії невольники в тобі пробувають,

Празника роздва, ні воскресенія не знають,

Усе в неволі проклятій,

На каторзі турецькій

На Чорнім морі пробувають,

Землю турецькую,

Віру бусурманськую

Проклинають:

Ти, земле турецька,

Ти, віро бусурманська,

Ти, розлуко християнська.

Уже бо ти розлучила не єдиного за сім літ войною

Мужа з жоною,

Брата з сестрою,

Діток маленьких з отцем і маткою».

Ой поклоняється бідний невольник із землі турецької,

Із віри бусурманської,

У городи християнськії,

До отця до матусі

Ой не може ж він сам поклонятися,

Тільки поклоняється голубоньком сивеньким:

Ой ти, голубонько сивенький!

Ти високо літаєш,

Ти далеко буваєш.

Полини ти в городи християнськії

До отця мого, до матусі,

Сядь-пади,

На подвір’ї отцевськім жалібненько загуди,

Об моїй пригоді козацькій припом’яни:

Нехай отець і матуся мою пригоду козацьку знають,

Статки-маєтки збувають,

Великії скарби собірають,

Головоньку козацькую з тяжкої неволі визволяють:

Бо як стане Чорне море согрівати,

То не знатиме отець-мати,

У котрій каторзі шукати:

Чи в пристані Козловській, чи в городі Цариграді на базарі.

Будуть ушкали турки-яничари набігати,

За Чорнеє море у орабську землю запродавати,

Будуть срібло-злато не лічачи,

Сукна дорогії не мірячи

За їх брати.

Ой визволь, боже, бідного невольника на святоруський берег,

На край веселий,

Між народ хрещений.


Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 554 – 555.