Дума восьма
П. О. Куліш
Раді були козаки, що Кішку Самійла знову між собою мали,
Але скоро їх друга недоля постигала:
Сила велика турків на морі на їх коло города Керчи напала,
Кругом кораблями та галерами їх човни обгортала,
Козаків розбивала,
Котрих у Чорному морі потопила,
Котрих живцем у неволю з самим гетьманом
Скалозубом забрала.
Оттоді-то козаки на бусурманській землі пропадали,
Тяжко, тяжко жалкували,
Плачучи гірко, свою рідну Вкраїну споминали.
Тоді далася [бідному] невольнику тяжкая неволя добре
знати: Кайдани руки й ноги поз’їдали,
Сирая сириця до жовтої кости тіло козацькеє проїдала,
То біднії невольники на кров, на тіло поглядали,
Об вірі християнській гадали,
Землю турецькую,
Віру бусурманськую
Проклинали: «Ти, земле турецькая,
Ти, віро бусурманськая.
Ти єси наповнена сріблом, златом і дорогими напитками,
Тільки що бідному невольнику на світі невільно,
Що біднії невольники в тобі пробувають,
Празника роздва, ні воскресенія не знають,
Усе в неволі проклятій,
На каторзі турецькій
На Чорнім морі пробувають,
Землю турецькую,
Віру бусурманськую
Проклинають:
Ти, земле турецька,
Ти, віро бусурманська,
Ти, розлуко християнська.
Уже бо ти розлучила не єдиного за сім літ войною
Мужа з жоною,
Брата з сестрою,
Діток маленьких з отцем і маткою».
Ой поклоняється бідний невольник із землі турецької,
Із віри бусурманської,
У городи християнськії,
До отця до матусі
Ой не може ж він сам поклонятися,
Тільки поклоняється голубоньком сивеньким:
Ой ти, голубонько сивенький!
Ти високо літаєш,
Ти далеко буваєш.
Полини ти в городи християнськії
До отця мого, до матусі,
Сядь-пади,
На подвір’ї отцевськім жалібненько загуди,
Об моїй пригоді козацькій припом’яни:
Нехай отець і матуся мою пригоду козацьку знають,
Статки-маєтки збувають,
Великії скарби собірають,
Головоньку козацькую з тяжкої неволі визволяють:
Бо як стане Чорне море согрівати,
То не знатиме отець-мати,
У котрій каторзі шукати:
Чи в пристані Козловській, чи в городі Цариграді на базарі.
Будуть ушкали турки-яничари набігати,
За Чорнеє море у орабську землю запродавати,
Будуть срібло-злато не лічачи,
Сукна дорогії не мірячи
За їх брати.
Ой визволь, боже, бідного невольника на святоруський берег,
На край веселий,
Між народ хрещений.
Примітки
Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 554 – 555.