№ 433 «Не питайсь, козаче…»

Г. Л. Андрузький

30. Не питайсь, козаче,

Не озветься мила!

Не плач же; без серця

Чорная могила!

Не вернеш те

Время веселе!

Ой лелечки-леле!

Не сплю – все про неї

І плачу, й гадаю!

Засну – вона сниться!

І сам я не знаю,

Що й діять! То чути,

Нібито вона плаче,

Махає рукою:

«Прощай, мій козаче»!

То янгели божі

Її проважають,

А в неї очиці,

Мов зіроньки сяють!

Мені усміхнеться,

На небо покаже,

Та й змеркне! То чую,

Як хтось мені каже:

«Не плач, гнівеш бога!

Не журись, молись».

Ой, квіте рожевий,

Як-то не журиться!

Чи правда ж, що в небі

Тебе я побачу?

Чи й там по коханьці

Сердечна заплачу

Й не вернеться время веселе

Ой, лелечки – леле.

Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 454.