№ 482 «В того хата, в сього хата….»

Г. Л. Андрузький

В того хата, в сього хата.

В того хоч світила,

А у мене нічого,

Опріч мене самого,

Бо я сиротина.

Куди вітер похилить,

Туди похилюся.

Люди плачуть і я плачу,

Зрадіють – сміюся.

Бо у мене а ні долі,

Ні доброї волі,

Тільки слізки кервавиї

Та тяжкії муки.

Та, щоб з голоду не вмерти,

Немощнії руки.

Який вдався, така й доля.

Де ж та правда в світі?

А все ж вони і я – ми всі

Адамові діти.

Привітай же хоч ти, боже,

Мене сиротину,

Хай у твоїй світлій церкві

Душею спочину.

Із-за тебе я весело

На світ подивлюся,

Прийде лихо, я до тебе,

Боже, пригорнуся.

Любо думать, що є серце,

Котре для нас б’ється,

Любо вірить, що й до нас

Щастє усміхнеться.

Ох, недарма серце мусить

Отцем бога звать.

Ох, недарма ж на небі

Пречистая мать.

Ч. VIII, арк. 60.

Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 481.