Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

№ 484 Санджарівка

Г. Л. Андрузький

Була колись годинонька

Та більше чи й буде.

Ой, хто чув про ту годину

І вмре – не забуде.

То, Богданко, пир великий.

На весь мир робив,

За свободу вкраїнськую

З козаками пив.

І що діється теперечки

Хто б тоді сказав?

Хто посмів би, поперхнувся б

І на місті б застряв.

Мине время, минуть люди

Іще інше буде,

Хто про тую годиноньку

Споминати буде?

Пройде козак попід лісом –

Лист зашепотить;

Пройде козак по бережку –

Хвилька зажурчить.

Під хмарою ж божа пташка

Летить, поглядає,

Ніби й вона свободная,

У нього питає.

На могилі крячок скаче

Про могили кряче,

У садочку зозуленька

Кує, щось згадує –

Козак чує, сам не знає,

Чого серце ниє.

Чого часом нудить світом,

А часом радіє.

Заспіва він так жалібно –

Луна оддається.

Він заграє, а музика

Й плаче і сміється.

І дума козак то про вітер,

Чого гомонить,

То про листя, чого воно

В лісі шелестить.

Чи урем’я колишнєє

Вони поминають,

Чи думоньку задумали,

Господа благають.

Їхня розмова

Інший світ укаже.

Й чого розум не дознає,

Серденько підкаже.

А ті клади, що в могилах

Високих зариті,

Гадай, гадай, тії клади –

Лицарі забиті.

Там і теє, чого серце

Козацьке бажає,

Бо про волю тільки пісня

Та могила знає.

Пісень дайте, слізок дайте

Тугу розважати,

Тільки й щастя те урем’я

Волю споминати.

Не хилися ж, головонько,

Я ще хочу жити,

Ще раз, ще раз край мій тихий

Поблагословити.

Співай, брате, дужче, дужче,

Щоб аж загуділо,

Щоб думонька розляглася,

Й серце заніміло.

Г. Андрузський

Ч. VIII, арк. 60 зв. Автограф.

Опубл.: Збірник праць п’ятої наукової шевченківської конференції – С. 154 – 155.


Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 482.