№ 462 «Соловейку в чужім краї…»

Г. Л. Андрузький

Соловейку в чужім краї

Нелюбо літати,

Хотілось би в садку ріднім

На гілці співати.

Та в тім садку вітром віє,

Щодень холода,

Цвітки в’януть, трава жовкне,

Листя опада.

І мені то невесело

Жити на чужині,

Тільки и думок, тільки й слізок,

Що по Україні.

Та на святій Україні

Не те, що було,

Не спитають: чи здоровий?

А скажуть: «Чого?»

Пливе річка до Дунаю

До чужого краю.

Пливи, пливи, неси мене,

Хай там пропадаю.

Лучше ж мені там згинути,

Бо то на чужині.

Бо смерть моя поляже

Гріхам на Вкраїну.

Хай там мене й не вспом’януть

Згину, а ні за що,

Зато люди хоч забудуть,

Що я був ледащо.

Й може який сиротина

Прийде до могили,

Скаже нишком, щоб не чули:

«Спаси боже милий!»

Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 467.