«Чи не покинуть нам, небого…»

Тарас Шевченко

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать,

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога,

Втомилися і підтоптались,

То й буде з нас! Ходімо спать,

Ходімо в хату спочивать…

Весела хата, щоб ти знала!..

Рано, друже, рано –

Походимо, посидимо –

На сей світ поглянем…

Поглянемо, моя доле…

Ясний та глибокий…

Походимо ж, моя зоре…

Зійдемо на гору,

Спочинемо, а тим часом

Твої сестри-зорі

Безвічнії попід небом

Попливуть, засяють.

Підождемо ж, моя сестро,

Дружино святая!

Та нескверними устами

Помолимось Богу,

Та й рушимо тихесенько

В далеку дорогу –

Над Летою бездонною

Та каламутною.

Славою святою.

А поки те, та се, та оне…

Ходімо просто-навпростець

До Ескулапа на ралець –

Чи не одурить він Харона

І Парку-пряху?.. І тойді,

Поки б химерив мудрий дід,

Творили б, лежа, епопею,

Парили б скрізь понад землею,

Та все б гекзаметри плели,

Та на горище б однесли

Мишам на снідання. А потім

Співали б прозу, та по нотах,

А не як-небудь… Друже мій,

Поки огонь не захолонув,

Ходімо лучче до Харона –

Через Лету бездонную

Та каламутную

Перепливем, перенесем

Або цур їй, друже,

І без неї обійдуся –

Та як буду здужать,

То над самим Флегетоном

Неначе над Дніпром широким,

В гаю – предвічному гаю,

Поставлю хаточку, садочок

Кругом хатини насажу,

Прилинеш ти у холодочок,

Тебе, мов кралю, посажу.

14 – 15 февраля [1861]

Примітки

Джерело тексту:

– чорновий автограф на офорті автопортрета Шевченка 1860 р. (Національний музей Тараса Шевченка, Г-1537) [Чорновий автограф].

Подається за автографом.

Дати в автографі: під першою частиною вірша – «14 февраля», під другою – «15 февраля».

Датується за автографом: 14–15 лютого 1861 р., С.-Петербург.

Свій останній вірш Шевченко записав 14 і 15 лютого 1861 р. на звороті й лицьовому боці пробного відбитка офорта автопортрета 1860 р. (Факт створення вірша протягом двох днів не дає підстав для розчленування цілісного за змістом та композицією твору на два окремих вірші – див.: Базилевський В. Завершуючи земне коло // В сім’ї вольній, новій: Шевченківський збірник. – К., 1988. – Вип. 4. – С. 209). Після смерті Шевченка автопортрет з автографом був придбаний М. М. Лазаревським на аукціоні, що відбувався 14 травня 1861 р. [див.: Паламарчук Г. Ти перед нами, ти серед нас // В сім’ї вольній, новій: Шевченківський збірник. – К., 1986. – Вип. 3. – С. 250]. Від спадкоємців М. М. Лазаревського автопортрет потрапив до В. Прокоф’єва, син якого 1910 р. пропонував придбати його Об’єднаному комітетові по спорудженню пам’ятника Шевченкові в Києві. Після експертизи портрет тоді ж було повернуто власникові [див.: Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів НБУВ. – К., 1966. – С 291, 294, 299; Рада. – 1910, 6 січня, 14 та 16 лютого]. За знятою з автографа копією В. М. Доманицький уточнив дату вірша і текст рядка 41 у виданні: Шевченко Т. Кобзар. – СПб., 1910. – С. 579.

Дальша доля автографа протягом довгого часу була невідома. Лише 1947 року він був випадково виявлений і в дуже пошкодженому стані переданий до Державного будинку-музею Т. Г. Шевченка в Києві [див.: Анісов В. Автограф останнього вірша безсмертного Кобзаря // Літературна газета. – 1948. – 11 березня]. З огляду на те, що внаслідок пошкодження автографа багато рядків його нині не прочитуються, виправлення Шевченка в рядках 7 та 9 подаються в розділі «Інші редакції та варіанти» в квадратових дужках за виданням: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 томах. – К, 1952. – Т. 2. – С 502, упорядникам якого, очевидно, ще вдалося ці рядки прочитати.

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. – № 5. – С. 3–5), де подано за автографом – з відмінами в рядках 19: «І широкий та веселий», 41: «І Парку-прялку?.. і тогді», 57: «Безвічнюю-молодую». За першодруком зроблено списки: невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 450–453) та в рукописній збірці «Кобзар» 1865, переписаній Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, с. 75–77).

До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 663–665, де подано за першодруком – з пропуском слів у рядках 43–44: «Творили б скрізь понад землею».

Лета – за давньогрецькою міфологією, річка забуття в підземному царстві, напившись з якої, душі померлих забували своє земне минуле.

До Ескулапа на ралець… – Тобто з подарунком до лікаря: Ескулап – бог зцілення у давніх римлян; слово поширилося не лише як власне ім’я, а й як загальна назва.

Харон – за давньогрецькою міфологією, перевізник через підземну річку Стікс на межі реального й потойбічного світу.

Парки – за давньоримською міфологією, три богині долі, що пряли й перетинали нитку людського життя.

Гекзаметр – поширений в античності метричний віршовий розмір, що складався з шести дактилічних стоп; гекзаметром написано класичні епічні твори.

Флегетон, Стікс – за давньогрецькою міфологією, річки в підземному царстві, на берегах яких оселялися душі померлих.

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 372 – 373 (канонічний текст), с. 546 (варіанти), с. 760 – 761 (примітки).