Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Люблін пам’ятає про Шевченка 2011 р.

Кшиштоф Войцеховський

В акурат 197 років тому, 9 березня 1814 р. в селі Моринці в сучасній Україні, а на той час російській імперії, в родині кріпака, народився Тарас Григорович Шевченко. У своєму короткому, навіть не півстолітньому житті, лишень одна п’ята якого пройшла на волі, цей твердий український селянин здійснив річ. Яка здавалася неможливою. Він став пророком свого народу, його голосом, совістю та надією.

Королівський трибунал в Любліні

Королівський трибунал в Любліні – місце проведення урочистостей

На честь цієї важливої події у Любліні відбулося кілька подій присвячених ушануванню та популяризації пам’яті Великого Кобзаря у польському суспільстві. Поточний рік пов’язаний ще з однією річницею, адже власне зараз минає півтора століття від часу, коли закінчивши своє коротке мученицьке життя Тарас Шевченко відійшов у кращий світ. Однак «Зустріч з творчістю Тараса Шевченка», що відбулося в центрі культури у Любліні, було присвячено саме річниці народження Кобзаря. Воно мало місце в чудовому приміщенні Люблінського королівського Трибуналу. Організатором зустрічі виступили Відділ культурної освіти а також Центр і Колегія польських та українських університетів. Захід підтримав Генеральний консул України в Любліні пан Олег Горбенко. Зустріч зібрала представників Люблінської влади, науковців (у тому числі заслуженого славіста, мовознавця проф. Михайла Лесіва), студентів, та інших шанувальників Тараса Шевченка та української культури. Усіх присутніх привітала пані Надія Ткачук з Колегії польських і українських університетів. Наступною, від імені Генерального консула України слово взяла пані Консул Оксана Дудка. Вона подякувала всім за присутність і висловила надію, що подібні зустрічі гідно розкриють полякам найвеличнішого пророка України. Наступним виступив мер Любліна др. Кшиштоф Жук. У своєму виступі він підкреслив то, що однією з найважливіших рис Любліна, як протягом століть, що минули, так і зараз залишається його багатокультуровість і відкритість для представників інших народів, релігій та культур. Проявом такої відкритості є заходи подібні до сьогоднішнього. Висловлюючи жаль з приводу того, що Східне Партнерство не стало одним з пріоритетів польського головування в ЄС, він одночасно дав усім шанувальникам T. Шевченка радісну обіцянку. Рада міста зобов’язалася, що вже скоро (протягом найближчих місяців) Шевченко у нас буде надійно увіковічений. Адже вирішено, що ім’ям Шевченка назвуть одну з вулиць чи сквер у Любліні. Робота над цим вже ведеться.

Виступає мер Любліна Кшиштоф Жук

Виступає мер Любліна Кшиштоф Жук

По закінченні офіційної частини прийшов час щоб передати слово самому Кобзареві. Його вірші у перекладі П. Куприса з натхненням декламували підопічні Закладу Слова Центру культури у Любліні. Наступним пунктом зустрічі була лекція проф. др. Ігоря Набитовича під назвою «Шевченко як символ сучасного українського народу». Промова однак не мала вигляду академічної лекції, адже професор з великим натхненням оповідав про молодість Шевченка, контактах з поляками (між іншим згадав і про перше кохання Кобзаря – польку ім’я якої залишилося невідомим), його важкім життю і ролі, яку Шевченко відіграв у самоокресленні українського народу. Ролі, яку неможливо переоцінити. Набитович вказав, що XIX ст. це час, коли в багатьох країнах з’явилися славетні поети, пророки, які були голосом своїх пригнічених народів. У Ірландії це П. Шеллі, у Англії Д. Байрон, у Німеччині Й.В. Гете, у Польщі А. Міцкевич та Ю. Словацький. Україні Бог подарував Шевченка. На думку професора, це власне вірші Шевченка стали причиною обудження українського народу. Ці вірші, які тільки на польську мову перекладалися 40 різними перекладачами, давали сили до витримки, змагання з лихою долею та шляху до незалежності. Прагнення до свободи то одна з найголовніших рис творчості Шевченка. Адже хто, як не він, що прожив у неволі 37 років, розуміє щоденну потребу і ній. Його воля збудила ту саму потребу у всьому народові. Професор навів дуже промовисте порівняння: „Не лякайтеся” – промовляв Ян Павло II до поляків в часи комуністичної неволі, „Не бійтеся” пише Тарас Шевченко у поемі „Кавказ” – коментарі зайві…

І до нашого часу Великий Кобзар є могутнім джерелом сили. Завжди йду до Шевченка – казав професор – чи то перебуваючи на Україні, чи то у Польщі, чи у Мінську на Білорусі, чи навіть у далекому Ашхабаді на туркмено-іранському кордоні.

Останнім акцентом зустрічі був концерт гурту „Візерунок”. Чарівні бандуристки з Чернівців власними голосами та ніжним звучанням українських народних інструментів вичаклували присутнім живий Шевченків дух. Тож слухачі могли перенестися до вишневого саду, почути звук вітру у діброві чи спів води у дніпрових порогах. Проникливо сумно звучали думи, пісні народу, який прагнув свободи, так як і ми, поляки. Окреме відчуття викликав у мене погляд на ще наявний в залі, у позолоченій рамі великий портрет короля Стася (Станіслава Августа Понятовського – від перекладача) – в моєму переконанні того, хто поховав цю свободу…

Однак усе чудове швидко закінчується. Стихли співи, бандури та оплески. Присутні почали потроху розходитися. Але залишився задумливий настрій, відчуття добре і корисно проведеного часу і спогад про Кобзаря. Наразі він є дуже важливим, адже наразі молодим полякам, а хто знає може і частині українців, прізвище Шевченка в першу чергу асоціюється з … футболістом, Андрієм Шевченком. Та що там, навіть польські пошукові електронні системи при зазначенні слова „Шевченко” власне цього футболіста в першу чергу і показують. Отака, як на мене, смутна ознака часу.

Беручи участь у цьому цікавому зібранні, слухаючи вірші i чудове звучання бандури а також сумної поезії Кобзаря згадав я і слова скеровані до нас, Ляхів:

Отак-то, ляше, друже, брате! (…)

Подай же руку козакові

І серце чистеє подай!

І знову іменем Христовим

Возобновим наш тихий рай!

Для багатьох це виглядає цілковито неможливим. Але я в то вірю!

Переклад Івана Парнікози

Оригінальна публікація: