Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Письмо на сайт
Версия для печати
Лента новостей (RSS)
Драмы / Назар Стодоля / Акт третий

Акт третий

Тарас Шевченко

Внутренность развалин корчмы. Стены без потолка и несколько уцелевших стропил. Все занесено снегом и освещено луною. Несколько минут молчания. Вдали слышна песня, потом ближе, ближе, и является Стеха, робко припевая: «Ах, сережки!..» Она останавливается у развалившейся печи и с робостию осматривается кругом.

Стеха

Як страшно! Де ж вони? І коней тож не видно. Чи не махнули вони собі? То-то буде добре! За два червінці продать своє щастя… (Осматривает следы.) Ні, опріч моїх, нічиїх не видко слідів… Що, як вони обманили та другим шляхом?.. От тобі й сотничка! Побіжу мерщій додому, чи не noдіялось чого там. Розкажуть, що я помогла, – тоді усе пропало.

(Поспешно возвращается.)

Навстречу ей Назар несет на руках Галю.

Стеха

Се ви? А тут так страшно… Чи не случилось чого?

Назар

(опустив Галю).

Нічого не бійсь. А коні тут?

Стеха

Ні, я не бачила.

Назар

Збігай подивись, і як нема, то біжи мерщій у слободу, чи не зустрінеш на дорозі.

Галя

Стехо! Чому ж ти не йдеш? Біжи ж скоріш: тато прокинеться! Біжи-бо!

Стеха

Зараз, моя панночко; для вас на край світу полечу.

(Поспешно выламывает из печи изразец.)

Галя

Що ти робиш?

Стеха

Зараз. Се од вовків.

(Быстро удаляется.)

Галя

Ходім на дорогу: мені тут страшно.

Назар

Не можна, моє серденько: там побачать, а сюди ніхто не ввійде.

Галя

(грустно).

Ну, роби як знаєш, а я… я все зробила… Боже! На зорі прокинеться тато… Ох, Назаре, Назаре! що я наробила!

Назар

Лучче нічого не можна було зробить.

Галя

Тато мене проклене.

Назар

Себе нехай проклинає… Ти змерзла, моя кришечко? Візьми мою кирею. (Снимает плащ и расстилает по снегу.) Спочинь, моє серденько; поклади свої ніженьки у мою шапку. (Галя садится на плащ. Назар вкладывает ее ноги в свою шапку.) Оттак тепліш (целует ее), тепліш, моє серденятко.

Галя

О, мій голубчику, мій сокіл ясний! як мені тепло, як мені весело!.. Тільки я боюсь: тато мій такий сердитий.

Назар

Не бійсь, моя пташечко, нічого, поки я з тобою. Не бійсь, тільки люби мене. Я подумав тоді… коли…

Галя

Коли? Що подумав? Може, недобре?

Назар

Не то що недобре, та не тепер згадувать об чім-небудь недобрім, коли на серці така радість. А завтра… що завтра зо мною буде? Я вмру, мене задушить моє щастя, моя доля.

(Кладет ей на колени свою голову. Галя перебирает его волосы. Назар, подняв голову, с нежностию смотрит ей в очи.)

О, мої очі, мої карі! Поглядіть на мене, мої зорі ясні! (Немного помолчав.) Серце моє, ти не казала батькові, що підеш заміж за полковника? Не казала?

Галя

Оп’ять! Який же ти справді!.. Я заплачу. Адже ж він нічого мені не говорив о полковникові, так як же б я йому сказала?

Назар

Бідненька! Він продавав тебе, а ти нічого й не знала. Прости його. Нехай Бог милосердний на тім світі за се його осудить і покарає.

Галя

Я молитимусь за його гріхи. Може, Бог йому простить.

Назар

Молись за кого хочеш, тільки не розлюби мене, моя галочко… Я вмру тоді.

Галя

Який ти чудний! Ти думаєш, що я тільки так тебе люблю… Ні, Назаре, я не люблю, я й сама не знаю, що роблю… Як би тобі розказать? Аж страшно! Знаєш що? Коли я дивлюсь на тебе, так мені здається, що ти – так се я, а що я – так се ти. Так чудно; не знаю, од чого воно се так. Коли зостанусь одна на самоті, то все про тебе думаю, думаю, і мені приставиться, що ти в Чигирині перед гетьманськими хоромами на вороному коні гарцюєш, а усі гетьманші, полковниці ні на кого більш і не дивляться, опріч на тебе… У мене в очах так і потемніє… Я заплачу, заплачу, так важко на серці стане. Од чого воно так, Назаре? Ти не знаєш?

Назар

Знаю, моє серденько, знаю! Як любо, як мені ти говориш! Промов ще раз, обійми мене. (Обнимаются, целуются.) Ще, ще один, останній раз.

(В изнеможении кладет ей голову на колени.)

Галя

Як мені весело з тобою! Чи воно усе так буде весело? скажи мені, Назаре.

Назар

(не поднимая головы).

Увесь вік!

Галя

Куди ж ми поїдемо?

Назар

У рай.

Галя

Я се знаю; та де ж він?

Назар

(подняв голову).

Не питай мене тепер; я нічого не знаю. Ми поїдемо туди, де нема і не буде ні полковника, ні батька твого, де тільки одна воля, одна воля та щастя. О, як ми будемо гарно жити! Збудую тобі хату світлу, світлу та високу, розмалюю її усякими красками – і чорними, і блакитними, і зеленими, усякими, усякими, наряжу тебе у шовк та в золото, посажу тебе на золотім кріслі, мов кралю, і довго, довго, поки вмру, все любоватимусь тобою. Та чи вмру ж я коли-небудь? Ні, я ніколи не вмру! Коли ти будеш зо мною, то смерть не посміє і в хату нашу заглянуть.

Галя

(грустно).

Ох, ні, Назаре, не кажи так! Мені страшно стало, і серце так защеміло, так заболіло, неначе чує недобру годину або яке горе.

Назар

Яке горе? Де воно? Для нас нема його на цілім світі.

Галя

Не знаю, Назаре; тільки мені щось на серці так важко, так гірко… Я все думала про тата.

Назар

Нащо ж ти об йому думаєш? Не думай, і весело буде. Знаєш, як приїдемо ми у Кодак… Се запорозький город… От як приїдемо, мерщій у церкву, повінчаємось; тоді і сам гетьман нас не розлучить, і будемо довго, довго там весело жити. Ти будеш пісні співати і танцювать, а я буду грать на бандурі і розказувать тобі про славні діла козацькі, про Саву Чалого, про Свирговського, про всіх, про всіх жвавих козаків наших. Далі мені вигодуєш сина, молодця чорнобрового, пошлемо його в Січ; там поставлю його перед козацькою громадою і скажу: «Любуйтеся, дивітеся: се мій син. Мені його вигодувала, викохала моя Галя, такого молодця!» Що, весело?

Галя

Весело, мій Назаре, мій миленький, а серце все-таки болить. Мені здається, що тато вже прокинувсь і мене шукає.

Назар

Бог зна об чім думаєш ти! Ось зараз будуть коні, і вони нас не найдуть, хоть нехай усю землю перевернуть. Не журись же, моя ластівко!

Галя

Знаєш що? Ходім додому, розбудим його, станем перед їм на коліна… Він нас простить: він мене любить.

Назар

Хіба ж я його не просив, хіба ж не ставав перед ним на коліна! Адже ти бачила?

Галя

Бачила, ти просив… Назаре, він мій батько.

Назар

Лучче б не знать такого батька.

Галя

Ти сердишся, Назаре! Не сердься, мій милий, мій чорнобривий. Подивись, я весела, я не жалкую, що покинула… Поцілуй же мене, мій соколе ясний, орле мій сизокрилий!

(Обнимаются и целуются.)

Назар

О моя радість, мій сон чарівний! Не журись, серденько! Скоро ми полетимо так, що не дожене нас і вітер. А ніч-то, ніч! Неначе празникує наше щастя. Тиха, світла, як твої ясні очі. Ти не боїшся? Побудь тут одна. Я піду подивлюсь на дорогу.

Галя

Ні, не боюсь.

Назар

Чого ж ти знов зажурилась?

Галя

Так, нічого. Я згадала покійницю няньку. Вона мені розказувала, що в сій корчмі давно який-то запорозький старшина ночував, а на другий день найшли його в Тясмині; і що тут Богдан зустрічав сина свого Тимофія, як козаки везли його з Молдавії, покритого червоною китайкою; і що тут запорожці вирізали жидів. З тії години ніхто в їй не жив: усе ніччю ходять мертві жиди… Ух, як страшно тут!

Назар

Тобі твоя нянька бог зна чого наговорила.

Галя

Вона божилась, що правда. Не ходи, лучче останься зо мною, або ходім обоє. Мені важко і на минуточку розрізниться з тобою.

Назар

Я не піду… Ти не змерзла?

Галя

Ні, твоя шапка така тепла. (Снимает шапку с ног и целует.) О, моя мила шапка! Надінь її: і ти замерз.

Назар

Надінь ти. Я подивлюсь на тебе, яка ти в козацькій шапці. (Она надевает шапку. Назар любуется.) Чудо!.. Чорні уси, шаблю дамаську, пістоль за пояс – і козак хоч куди. (Целует ее.) Козаче мій чорнобривий!

Галя

(надевает ему шапку).

Отак краще! Постій, я пришпилю стьонжку. Знаєш, як на весіллі бува у молодого?

Назар

Се ти ще й завтра зробиш…

Галя

Ох, тривай! Я й забула. Адже я таки взяла з собою і хустку, що для тебе вишивала. (Вынимает из-за пазухи белый, шитый красным шелком платок и подает Назару.) Що, хороша? Я сама вишивала, і гроші на шовк сама заробляла.

Назар

Спасибі, серце моє.

Галя

Чи не заспівать оце пісню про хусточку, що я в Чигрині у дядини чула?

Назар

Коли весела, заспівай.

Галя

Ні, не весела, та мені сидіть уже остило. Слухай же.

(Выходит на край сцены.)

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Назар стоит задумавшись.

Галя

Чого ж ти зажурився? То не треба було б і співать…

Назар

Нічого, серце моє. Возьми свою хустку. (Подає їй хустку.) Завтра знову подаруєш.

Галя

Нащо вона мені? Розірви, коли вона тобі нелюба; я другу вишию. (Печально.) Тільки не знаю коли.

(Плаче, помовчавши.)

Назар

Не плач, моє серце. Дивись, я не журюся.

Галя

Не журишся? А чого ж ти плакав? Ти щось знаєш, та не хочеш сказать. Скажи ж, мій голубе, мій орле сизокрилий, скажи, моє серце!

Назар

Знаю, знаю, моя голубко, що я найщасливіший на світі.

Галя

Ба я щасливіша за тебе. Ніколи ж не буду співать про хустку: цур їй!

Назар

Я тебе вивчу другу, веселу-веселу та хорошу.

Дивляться одно на другого і цілуються. Хома і Стеха крадуться із-за [стіни].

Хома

Сюди! Ось де вони! Сюди!

Галя

Батько!.. Пропала я!

Стеха

(пробігає коло їх).

Полковниця! Полковниця!

Назар мовчки бере лівою рукою Галю, а правою виймає шаблю. Хома торопко веде на його челядь. Стеха ховається.

Хома

(скаженіє).

Цілуйтеся, цілуйтеся, голуб’ята! (До челяді.) Киями його, собаку! Чого ж стали? Беріть, рвіть його!

Челядь торопіє.

Назар

Хто хоче в домовину, виступай на мене. (До Хоми.) Ти чого хочеш?

Хома

Смерті твоєї, злодію!

Назар

Нащо ж ти собаками цькуєш? Возьми сам, коли хочеш.

Хома

Я рук паскудить не хочу. Беріть його! О, пес поганий! Я розірву тебе!

Б’ються на шаблях.

Галя

(пада між ними на коліна).

Тату, тату! Убий, убий мене! Винна я; я прогнівила тебе… Убий же мене, таточку, та не бери з собою!

Хома

Цить, кошеня крадене!

Назар

(Хомі).

Цить, сатано люта!

Хома

Дочку оддай!

Галя

Не оддавай, не оддавай! Я утоплюся!

Хома

Топись, гадино, поки не розтоптав я тебе!

Галя

Топчи, души мене: я твоя дитина!

Хома

(до челяді).

Беріть його! Я вас перевішаю! Я вас золотом окую!

Челядь поривається на Назара.

Галя

Одурить! Одурить!

Хома

Не одурю! Не скавучи, зінське щеня!

Напада на Галю. Назар заступа її. Челядь напада на Назара ззаду і крутить йому руки.

Хома

Ха-ха-ха! Вовче, вовче! чому ж ти не рвеш нас?

Назар

Цить, жабо погана!

Галя

(перед Хомою на колінах).

Тату, тату, кате мій! Я розірву тебе – я день і ніч плакатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму – не вбивай його! Я за полковника піду…

Назар

Галю!

Галя

Ні, ні…

(Зомліла, падає.)

Хома

(до челяді).

Чого ж ви дивитесь? Нехай здиха собака, а ви тим часом шкуру зніміть.

Челядинець замахнувсь києм на Назара.

Хома

Стривай! Ми не татари. За що його убивать? Чи єсть у кого вірьовки, пояс або налигач – що-небудь, скрутить йому руки й ноги?

Челядь крутить поясами Назара.

Стеха

(падає коло Галі зомлілої).

Ох, моя пташечко, моя лебідочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, іо моя зозулечко, моя ластівочко!

Хома

Отак добре! Тепер зав’яжіть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руці. Чи не весільна? Добре, здалась-таки на що-небудь.

Зав’язують хусткою рот.

Хома

Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть і лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тічка нападе… а вовки здалека поживу чують… от буде снідання, начисто гетьманське! Тепер положіть його на білу перину – нехай проспиться та подума, з ким жартує.

Челядь кладе Назара на сніг.

Хома

(на Галю).

А ця учаділа… Возьміть її додому… Прочумається.

Челядь бере на руки Галю і несе з собою.

Стеха

(бере Хому за руку і веде його за Галею).

А що? Скажеш, що не люблю тебе?

Хома

Спасибі, спасибі. (До Назара.) Оставайсь здоров, приятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобі присняться рушники.

Хома з Стехою шепнуться і пропадають. Назар тихо стогне. Незабаром чути за сценою гомін.

Голос Хоми здалека

Киньте її! В’яжіть його!

Гнат

(за сценою).

Я тебе зв’яжу, недовірку проклятий!

Незабаром вибігає Галя і кидається на Назара.

Галя

Орле мій! Серце моє!

(Розв’язує хустку.)

Назар

Душно мені, душно!

Гнат

(веде за груди Хому).

Останній раз говорю: оддаси Галю за Назара чи ні?

Хома

Ні!

Гнат

Здихай же, собако скажена!

(Заміривсь шаблею.)

Хома

Стривай. Ти знаєш наш закон козацький, то…

Гнат

Що мене живого поховають з твоїм падлом? Знаю. (До челяді.) Копайте яму.

(Цілить пістолем.)

Хома

В’яжіть його!

Тим часом Галя розв’язує руки у Назара.

Назар

О, доле моя! Серце моє!

Гнат

Копайте яму! (До Хоми, прицілившись.) Лукавий чоловіче, за що без сповіді ти себе губиш і мене з собою? Прощайсь з білим світом, молись Богу. (До Назара.) Назаре, брате мій, друже мій! поховай мене. Прощай! А ми…

Назар

Стривай!

Галя

(до Гната).

Стривай!

Назар

Пусти його, не варт він того. Не напасти душі своєї. (До Хоми.) Іди, лукавий чоловіче, іди, куди знаєш. Не поміг тобі Бог занапастить мене; а я чужої крові не бажаю. Іди собі!

Хома

(пада перед Назаром).

Назаре! сину! батьку рідний! Заріж мене, замуч мене, на конях розірви, та не прощай! (Падає до ніг і плаче.) О, я лукавий, лукавий! О, я грішний, проклятий!.. Дочко, доле моя! серце моє! Проси його, нехай уб’є, нехай я світа не паскужу! (Знову плаче.) Боже мій, Боже мій!

Назар

(підводить його).

Устань, молися Богу, грішний. Коли прощають люде, то Бог милостивіший за нас.

Хома

(вставши, утирає сльози).

О сльози, сльози! Чом ви перше не лилися? Назаре, я чернець… спокутую в рясі мої беззаконія! Бери моє добро, бери мою Галю, бери все моє! Галю! Назаре! Обніміться, поцілуйтеся, діточки мої. Я хоч і грішний, а все-таки батько.

Назар і Галя обнімаються.

Боже вас благослови!


Примітки

Кирея – верхній довгий суконний одяг з відлогою; кобеняк.

і мені приставиться, що ти в Чигирині перед гетьманськими хоромами… – з 1648 до 1657 р. Чигирин був резиденцією Богдана Хмельницького. Цей штрих – додаткове свідчення того, що події в п’єсі відбуваються у середині XVII ст. Гетьмани перебували в Чигирині й пізніше, до 1676 р.

як приїдемо ми у Кодак… – Кодак – фортеця на правому березі Дніпра проти Кодацького порога, споруджена за наказом польського уряду французьким інженером Г.-Л. де Бопланом у 1635 р. з метою посилення контролю над Запорозькою Січчю. У серпні того самого року фортецю зруйнували козаки на чолі з І. Сулимою (? – 1635), але шляхта знову її відбудувала в 1639 р. і посилила охорону. В 1648 р., під час Національно-визвольної війни українського народу, козаки оволоділи нею, і відтоді там перебувала їхня залога і лоцмани, які проводили судна через Дніпрові пороги. За умовами Прусського [тобто Прутського] трактату 1711 р., укладеного після невдалого походу російської армії в Молдову проти переважаючих сил турецько-татарських загарбників, фортецю знищено. На її місці виникла слобода Кодак, згодом – с. Старі Кайдаки (тепер у складі м. Дніпропетровська).

розказувать тобі про славні діла козацькі, про Саву Чалого, про Свирговського… – Чалий Сава (? – 1741) – спочатку сотник козацького війська на Запорозькій Січі, потім – сотник надвірного війська князів Чет-вертинських на Поділлі, а коли спалахнуло селянсько-козацьке повстання на Брацлавщині в 1734 р. під проводом Верлана, перейшов на бік повстанців. Після придушення повстання присягнув на вірність польському королеві, за що козаки загону Гната Голого (рр. н. і см. невід.) стратили його. Ця подія лягла в основу пісні про Саву Чалого «Ой був в Січі старий козак… » (Украинские народные песни, изданные Михайлом Максимовичем. – М., 1834. – Ч. 1. – С. 90–94). У примітці П. Куліша до імені Сави Чалого в першодруці п’єси в журналі «Основа» зазначено: «Автор повторяет ошибку Срезневского и Максимовича: Сава Чалый существовал в XVIII, а не в XVI веке». Отже, у п’єсі анахронізм.

Слід розрізняти історичного Саву Чалого (про якого до 1850-х років жоден історик не мав поняття, хоча він жив всього за сто років раніше), та героя народних пісень і літературних творів. Час дії трагедії М.Костомарова «Сава Чалий» (виданої в 1838 р.) позначено як 1639 р., тобто на час написання драми це датування було загальноприйнятим, і Шевченко його використав.

Свирговський (Свірговський) Іван (? – не раніше 1574) – гетьман козацького війська на початку 70-х років XVI ст. Вславився боротьбою проти Туреччини. В 1574 р. на прохання молдавського господаря Йона-воде Лютого, всупереч забороні польського уряду, із загоном козаків вирушив до Молдови і разом із молдавським військом розгромив під Фоктанами турецьких загарбників, визволив столицю Валахії Бухарест, місто Бреїла, турецьку фортецю Бендери. У вирішальній битві під Кагулом (поблизу м. Кілії на Дунаї) зазнав поразки від турків, був поранений і полонений. Подальша його доля невідома (див.: Романець О. С. Пісні про Свірчевського // Романець О. С Джерела братерства. Б. П. Хаждеу і східноромансько-українські взаємини. – Львів, 1971. – С. 152–180).

Тясмин – права притока Дніпра, тепер впадає в Кременчуцьке море.

тут Богдан зустрічав сина свого Тимофія, як козаки везли його з Молдавії… – Богдан Хмельницький зустрів труну з тілом свого старшого сина Тимофія (1632–1653) у Жванці над Дністром, коли її везли з Молдавії в Україну (Романець О. З коментарів до поеми «Гайдамаки» // Збірник праць двадцять четвертої наукової шевченківської конференції. – К.: 1982. – С. 107).

Це – помилка коментатора: “Відпадає ся чула сцена стрічі гетьмана з тілом сина в поході, що пішла в літературі – в дійсності її не було” (Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К. : 1996 р., т. 9, ч. 1, с. 599).

У 1653 р. на чолі дев’ятитисячного козацького війська Тиміш брав участь у молдавському поході. У бою 15 вересня його смертельно поранено. Похований у с. Суботові, що за сім кілометрів від Чигирина (тепер Черкаської області).

Шабля дамаська – шабля з міцної дамаської сталі, яку одержували шляхом зварювання сплетених сталевих (із різним вмістом вуглецю) штао або дроту. Назву дістала від сирійського міста Дамаск, де її виробляли в середні віки.

Не скавучи, зінське щеня! – Зінське щеня – вид гризунів, інакше – сліпець.

Предыдущее произведение | Перечень произведений | Следующее произведение

Понравилась страница? Помогите развитию этого сайта!

© 2009 – 2014 Н.И.Жарких (идея, технология, комментарии)

Перепечатка статей с сайта приветствуется при условии
ссылки (гиперссылки) на этот сайт

Сайт живет на

Число загрузок : 1936

Модифицировано : 23.05.2011

Если вы заметили ошибку набора
на этой странице, выделите
её мышкой и нажмите Ctrl+Enter.