Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Журнал

Журнал

Тарас Шевченко

Червень 1857 р. Липень 1857 р. Серпень 1857 р. Вересень 1857 р. Жовтень 1857 р.
Листопад 1857 р. Грудень 1857 р. Січень 1858 р. Лютий 1858 р. Березень 1858 р.
Квітень 1858 р. Травень 1858 р. 13 липня

Примітки

Джерело тексту:

– автограф в окремому саморобному зошиті-альбомі, виготовленому з дев’яти пронумерованих менших зшитків, оправленому в гарний коричневий сап’ян, з витисненими на лицевому боці оправи золотом словами: «Дневник Шевченка с 12 июня 1857 до 13 июля 1858 года», нижче – «12 июля 1858 года», з написом рукою М. М. Лазаревського на звороті останнього, 104-го аркуша: «Этот дневник подарен Т. Г. Шевченком 12 июля 1858 года в день именин Лазаревского» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 104).

Подається за автографом. Уточнюється за автографом текст уривка в записі від 25 червня 1857 р.: «… я имел случай просидеть под арестом в одном каземате с колодниками и даже с клейменными каторжниками и нашел, что к этим заклейменным злодеям слово “несчастный” более к лицу, нежели этим растленным сыновьям беспечных эгоистов родителей» (друкується «беспечных эгоистов родителей», а не «безличных эгоистов родителей», як помилково друкувалося досі, зокрема, у виданнях: Шевченко Т. 1) Повне зібрання творів. – К., 1927. – Т. 4. – С. 20; 2) Повне зібрання творів у десяти томах. – К., 1951. – Т. 5. – С. 18; 3) Повне зібрання творів у шести томах. – К., 1964. – Т. 5. – С. 31). У реченні «И если бы боцман мне не указал его» (запис від 29 серпня 1857 р.) виправляється «боцман» на «лоцман» (уніфікується слововживання за загальним змістом твору). В записі від 6 лютого 1858 р. на місці залишеного поетом пропуску проставлено число випускниць Нижегородського інституту шляхетних дівчат – [23]. Пропущені в автографі через недогляд слова встановлюються за контекстом (кон’єктури вводяться в тексті у квадратових дужках). Шевченкові написання власних імен (Залецкий, Штербер, Бетговен, Гумбольд, Шейгель, Желиковский), розбіжне написання окремих прізвищ (Кроневич – Кроникевич, Рыбочкин – Рыбушкин), переплутані ініціали (Э. А. Бабкин, хоч ініціали мають бути – А. Э.; Д. А. Улыбышев – А. Д.; Н. А. Муравьев – А. Н.; В. А. Станкевич – А. В) послідовно зберігаються; правильне їх написання подається у коментарях при першій їх згадці. Позначені ініціалами прізвища, імена та по-батькові (Ч[арц] – с. 15, П[еровский] – с. 23, Н[астасия] И[вановна] – с. 69, С[апожников], К[ишкин], А[лександр] А[лександрович] – с. 102, Ф[едор] П[етрович] – с. 119, В[ладимир] И[ванович] – с. 136, М[ихайло] С[еменович] – с. 140), власні назви («О[течественные] з[аписки]», «К[нязь] Пожарський» тощо), скорочення типу г[раф], г[енерал], губ[ернатор], м[адам], м[есье] тощо розкриваються і доповнюються в квадратових дужках.

Датується за автографом, де перший запис позначено «12 июня» (1857 р.), останній – «13 июля» (1858 р.): 12 червня 1857 р., Новопетровське укріплення – 13 липня 1858 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано за автографом із багатьма вимушеними купюрами й переробками тексту з огляду на цензуру в журналі «Основа» (підготовка тексту Л. М. Жемчужникова): 1861. – № 5. – С. 6–13; № 6. – С. 5–16; № 7. – С. 7–18; № 8. – С. 3–15; № 9. – С. 13–24; № 11. – С. 6–16; 1862. – № 1. – С. 7–16; № 2. – С. 3–29; № 3. – С. 20–33; № 4. – С. 31–45; № 5. – С. 14–25; № 6. – С. 3–14; № 7. – 17–29; № 8. – С. 5–20.

Цензурні умови не давали змоги подати повний текст щоденника і змушували пропускати політично гострі записи поета й переробляти деякі місця. До цього додавалися перешкоди іншого, етичного порядку. Писаний у 1857–1858 рр., щоденник був ще надто свіжим документом, щоб його можна було друкувати повністю одразу ж по смерті поета. Згадувані в ньому особи були ще живі й, природно, могли б обурюватися публікацією деяких місць щоденника, що їх стосувалися. Надруковані в «Основі» уривки обіймали майже весь текст щоденника, але містили численні купюри, іноді досить великі (не вміщено, зокрема, запис від 21 червня 1857 р.), в окремих випадках – часткові переробки тексту. Частина прізвищ була зашифрована.

Проте й така, скорочена публікація, з купюрами цензурного та етичного характеру, викликала докори на адресу журналу. Закінчуючи у восьмій книжці 1862 р. друкування щоденника, редакція зазначала у примітці:

«Нас упрекали, зачем мы печатали весь Дневник сподряд, не исключая многих мелочей – и не занимательных, и в то же время слишком обнажающих темные стороны домашней жизни поэта. По мнению этих строгих судей, образ поэта должен оставаться светлым и величавым, как его произведения: следовало выбрать лучшие страницы из Дневника, а не помещать таких подробностей, которые прочесть было бы неприятно самому Шевченку».

Не прийнявши цих закидів, редакція «Основи» так виклала свою точку зору на щоденник поета:

«Мы руководились иною мыслью; мы, напротив, жалеем, что принуждены были выпустить некоторые места, где резко высказываются и его негодования, и ненависть, и желчные приговоры, и насмешка; мы уверены, что поэт не упрекнул бы нас за это. Шевченко при жизни скрывал только свои задушевные думы и самые нежные проявления своего сердца; но никогда не старался скрыть и тем более закрашивать те пятна, которые наложила на него многопечальная и многотрудная жизнь, продержавшая его от колыбели до могилы в черном теле. Он никогда не подымался на ходули, никогда не разыгрывал роли; будучи без малейших усилий истинно возвышен, неподражаемо велик в своих созданиях (из которых многие еще не напечатаны), он никогда в жизни не высился во весь свой рост, становясь рядом рука об руку с людьми обыкновенными, рядовыми… Пускай в напечатанном нами Дневнике увидят Шевченка всего, каков он был; пускай из него поймут, что наше пристрастие не то, которое боится правды для своих любимцев. Тому, кто имел полное право отнестись к своей Музе – к своему главному призванию – с словами:

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли: у нас нема

Зерна неправди за собою, –

тому не страшна правда» [Основа. – 1862. – № 8. – С. 19].

Разом із М. М. Лазаревським та Л. М. Жемчужниковим редакція «Основи» вперше привернула увагу до ваги та значення Шевченкового щоденника й здійснила першу його публікацію настільки сумлінно й дбайливо, наскільки це було тоді можливо.

Першодрук в «Основі» протягом трьох десятиріч лишався єдиною публікацією щоденника. У 1893 р. з’явився український його переклад, здійснений О.Я. Кониським: Записки або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка // Правда (Львів). – 1893. – Т. 18–19; 1894. – Т. 20–23 [майже одразу ж передруковано в книжці: Шевченко Т. Кобзар. – Частина третя. – Львів, 1895 / Редакція О. Огоновського].

Вперше (російський оригінал) уведено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори в двох томах/ Видання В. Яковенка. – Том другий. – СПб., 1911. – С. 145–342. Щоденник надруковано повніше за першодрук в «Основі», але чималого числа вимушених давніх скорочень тексту не пощастило уникнути й тут.

У своїй передмові видавець В. Яковенко змушений був зауважити:

«Текст “Дневника” весь сплошь проверен при любезном содействии М.М. Коцюбинского по подлиннику, хранящемуся в Черниговском музее; но конфискация, постигшая полный “Кобзарь” [йдеться про вилучення за вироком Санкт-Петербурзької судової палати, затвердженим сенатом, більше шести аркушів забороненого тексту в «Кобзарі» 1910 р., першому томі «Творів» 1911 р. та «Кобзарі» за редакцією В. Доманицького 1908 р. – Ред.], показала, что полный текст “Дневника” тоже не может быть еще опубликован, поэтому пришлось делать пропуски, повсюду обозначенные» (с. III–IV).

Відсутність у виданні коментарів дала підставу К. І. Чуковському різко зауважити у своїй рецензії, що

«книжка ця без керма і без вітрил і чекає свого Венгерова [літературознавець С.О. Венгеров. – Ред.]. Адже це не просто книжка, це видання класика. Не можна через піввіку після смерті друкувати його абияк, поспіхом, без вивчення тексту, без усякої редакції» [Речь. – 1911. – № 158].

Вперше повністю опубліковано уривки щоденника, що не були вміщені в першодруці в «Основі» 1861–1862 рр., П. Зайцевим 1919 р. [Зайцев П. Недруковані місця з Журналу (Щоденника) Т. Шевченка // Наше минуле. – 1919. – № 1/2. – С. 1–16]. А через п’ять років вийшло під назвою «Дневник» у Харкові повне науково-критичне видання: Шевченко Т. Дневник / Редакция, вступительная статья и примечания И. Я. Айзенштока. – Харьков: Пролетарий, 1925.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Повне зібрання творів Тараса Шевченка. – Том четвертий. Щоденні записи (Журнал). Текст. Первісні варіанти. Коментарій / Редакція і вступне слово акад. Сергія Єфремова. – К.: ДВУ, 1927. У передмові «Од редактора» організатор роботи над томом С. Єфремов зазначав, що «силкувався [разом з редактором-текстологом М.М. Новицьким. – Ред.] якомога менше відступати від первотвору, навіть у дрібницях, аж до пунктуації, дуже своєрідної у Шевченка, намагаючись дати точну копію оригіналу» (с. VI). Видання готувалося як дипломатичне, документальне і становить точний передрук тексту Шевченкового щоденника засобами нового друкарського набору. Вперше подано первісні варіанти тексту, понад 650 сторінок займають у томі докладні й грунтовні коментарі, написані самим редактором (432 коментарі) та залученими ним до праці співробітниками, фахівцями з різних галузей науки.

Після незаконних репресій, що звалилися на С. Єфремова в результаті штучно сфабрикованого процесу над так званою Спілкою визволення України, видання повного зібрання творів Шевченка припинилось, видані вже третій та четвертий його томи були вилучені чи опинились у спецсхронах.

Наступні публікації Шевченкового щоденника повернулися від дипломатичного типу видань до видань переважно науково-критичних. Критично перевірений текст щоденника подано в академічних виданнях: Повне зібрання творів Т. Шевченка в десяти томах (Т. 5. – К., 1951) та Повне зібрання творів у шести томах (Т. 5. – К., 1964). У 1972 р. видавництвом «Наукова думка» здійснено видання щоденника фототипічним способом.

Л. Н. Большаков (за участю Н. О. Вишневської)

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 5, с. 9 – 185 (канонічний текст), с. 285 – 304 (варіанти), с. 316 – 418 (примітки).

Український переклад подається за виданням: Повне видання творів Тараса Шевченка. – Чикаго: Видавництво Миколи Денисюка, 1960 р., т. 9, с. 9 – 246. Переклад Леоніда Білецького. За редакцією П. Зайцева, В. Якубовського й О. Лотоцького.

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2009 – 2017 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 15206

Модифіковано : 29.10.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.