Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Біографія

Тарас Шевченко (25.02 (9.03) 1814 – 26.02 (10.03) 1861) – найбільший український поет, пророк нової української нації.

Тарас Шевченко народився на Київщині в селі Моринці (нині Звенигородського району Черкаської обл.) у родині селянина-кріпака. Він рано залишився сиротою – його мати померла, коли Тарасу було тільки 9 років, а через півтора року помер і його батько. Тарас навчався грамоті у місцевих дяків. Десь у цей час, у віці 10 – 12 років, у нього з’явився потяг до малювання.

В 1828 році поміщик Павло Енгельгардт вирішив, що Тарас має бути його дворовим слугою (козачком). В цій ролі він супроводжував пана під час його перебування у Вільнюсі (1828 – 1831 рр.) та у Петербурзі (від 1831 р.). У Петербурзі поміщик віддав Шевченка в науку до маляра Василя Ширяєва, яка тривала 4 роки. Пізніше Шевченко працював деякий час підмайстром у Ширяєва, зокрема при розмалюванні Великого театру (ці розписи не збереглися).

Далі в біографії Шевченка наступила пора чудес. Змальовуючи скульптури у Літньому саду, він познайомився із українським художником Іваном Сошенком, а через нього – з українським поетом Євгеном Гребінкою, мистецтвознавцем Василем Григоровичем, художником Олексієм Венеціановим. Найважливішим було для Шевченка знайомство з поетом Василем Жуковським, який був тоді вихователем спадкоємця російського престолу – цесаревича Олександра (майбутнього імператора Олександра 2-го).

Всі ці люди вирішили допомогти здібному кріпаку звільнитись. Енгельгардт забажав за Шевченка фантастично великий викуп – 2500 рублів. Щоб роздобути таку суму, Карл Брюлов намалював портрет В. Жуковського, який було розіграно в лотерею.

Автопортрет 1840 р.

Після звільнення з кріпацького стану Шевченко отримав можливість поступити до Академії мистецтв, де він навчався у К. Брюлова. В Академії він навчався від 1838 до 1845 р., коли закінчив її із званням некласного художника.

В цей же час у Шевченка поруч із малюванням з’явилась нова творча пристрасть – віршування. Перший його поетичний твір – балада «Причинна» – було написано в 1837 році, і згодом він став класичним твором української літератури. До числа цих же класичних творів увійшли ранні поеми «Катерина» (1839) та «Гайдамаки» (1841).

В 1840 році в Петербурзі була надрукована невеличка збірка поезій Шевченка під назвою «Кобзар». Ця книжечка знаменувала початок нового – шевченківського – етапу в розвитку української літератури.

Якщо перші поезії Шевченка створені під впливом панівного в 1830-х роках романтичного козакофільства, то починаючи від 1843 р. тематика й тональність його поезії змінюється. В 1843 році Шевченко після 15-літньої перерви знову відвідав Україну і з новою силою відчув трагедію закріпачення колись вільного українського народу, втрату ним політичних і національних прав. Під дією цих вражень Шевченко перетворюється на речника потоптаних прав України. Його вірші були своєрідною програмою будівництва нової української нації, залишаючись при тому високо оригінальними літературними творами (не перетворюючись на римовані маніфести чи передові статті).

Переїхавши в 1845 р. до Києва, Шевченко познайомився тут з кількома молодими українцями – літератором Пантелеймоном Кулішом, поетом та істориком Миколою Костомаровим, учителями Миколою Гулаком та Василем Білозерським. На зустрічах вони читали вірші, говорили про Україну і торкались модного тоді питання про панславізм і про місце України серед слов’янських народів.

Для російських жандармів цього було досить, щоб звинуватити їх у створенні «Українсько-слов’янського товариства» (така назва фігурує в матеріалах слідства; в історіографії прийнято назву «Кирило-Мефодіївське товариство»). У березні – квітні 1847 р. члени товариства були заарештовані й допроваджені до Петербурга. 5 квітня 1847 р. на в’їзді до Києва заарештували й Шевченка, при цьому в нього забрали альбом «Три літа» з чистовими списками його нових політичних поезій.

Цей альбом, особливо поема «Сон» з гострою сатиричною картиною царської родини, стали основним доказом провини Шевченка. 30 травня 1847 р. імператор Микола 1-й затвердив вироки членам товариства. Шевченка було засуджено віддати у солдати. На проекті вироку імператор особисто додав: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати».

Автопортрет 1847 р.

За 9 днів Шевченка під конвоєм фельд’єгеря допровадили з Петербурга до Оренбурга, де йому визначили службу рядовим в Орській фортеці. Весь час перебування у солдатах Шевченко був змушений поневірятись по смердючих казармах. Хоча вирок передбачав для нього «право вислуги» і Шевченка кілька разів представляли до підвищення в унтер-офіцери, цього ніколи не сталось – залякані начальники боялись підписувати ці клопотання.

(Для порівняння: російський письменник Ф. М. Достоєвський в 1849 р. був засуджений до каторги, в 1854 р. переведений до війська рядовим, в 1855 р. підвищений до унтер-офіцера, в 1856 р. – до прапорщика, а в 1859 р. звільнений з примусової воєнної служби. Ті самі 10 років страждань, але Достоєвському, як росіянину і дворянину, була відкрита дорога до вислуги, яка була закрита для кріпака-українця Шевченка).

Сила Шевченкового спротиву зростала неначе пропорційно до тиску російської урядової машини: в 1847 – 1850 роках він, всупереч забороні, створив 145 поезій – чи не половину його поетичного доробку. Серед них – поеми «Княжна», «Царі», «Сотник», «Петрусь», і його поетична відповідь на царський вирок – поезія «N. N.»: «Караюсь, мучуся… але не каюсь!..»

В 1848 р. доля Шевченка трохи поліпшилась – він був призначений до експедиції з обстеження Аральського моря. Залишаючись формально рядовим, він мав робити зарисовки для експедиції. Ці зарисовки людей, природи і пам’яток стали першими зображеннями з території сучасного Казахстану.

Після завершення експедиції в 1849 р. Шевченко сподівався на нагороду і навіть на дозвіл малювати. Але російський уряд «винагородив» його у цілком своєрідний, чисто російський спосіб: в 1850 році Шевченко був знову заарештований і відпроваджений на службу до Новопетровського форту (на півострові Мангишлак в Каспійському морі). Там він провів цілих сім років.

Після смерті імператора Миколи 1-го і приходу до влади Олександра 2-го багато політичних в’язнів, в тому числі декабристи та учасники польського повстання 1830 – 1831 рр., були амністовані. Звільнено було тих, хто виступав проти царату зі зброєю в руках, але продовжували тримати в неволі Шевченка, який виступав зі словом. Клопотання про його звільнення тривали понад два роки, і тільки 24 липня 1857 р. він був звільнений.

«Воля» для Шевченка була обмежена, як виявилось, поліційним наглядом та забороною в’їзду до Москви та Петербурга, через яку він усю зиму 1857 – 58 років провів у Нижньому Новгороді. Лише у березні 1858 р. ця заборона була знята, і 27 березня 1858 року Шевченко повернувся до Петербурга. Зворотній шлях зайняв цілих дев’ять місяців – рівно в 30 разів повільніше, ніж шлях у неволю!

Автопортрет у темному костюмі,…

В Петербурзі Шевченко почав вправлялись в мистецтві гравюри і одночасно клопотався про перевидання своїх поетичних творів – хоча б тих, які були свого часу дозволені цензурою. Нове, побільшене видання «Кобзаря» вдалося випустити тільки в січні 1860 року. Звичайно, що про друк таких нових поем як «Неофіти» (1857) чи «Марія» (1859) тоді не можна було навіть мріяти (обидві поеми було надруковано тільки в 1876 році).

Дві мрії плекав Шевченко після звільнення – оженитись та оселитись у своїй власній хатині десь на Київщині, над Дніпром. Ці його мрії алегорично відбились у його гравюрі з характерною назвою «Сама собі в своїй господі» (1859). Він любовно малював різні проекти цієї хатини, мріяв, яку гарну майстерню він там буде мати… В 1859 році він приїхав на Канівщину, щоб особисто вибрати ділянку землі, але тут його спіткало нове лихо. Місцеві поміщики-поляки, не бажаючи мати такого неприємного сусіда, спровокували Шевченка на «крамольні» розмови, через які він був знову – уже втретє! – заарештований і змушений був виїхати до Петербурга.

Так само скрахували мрії Шевченка про одруження. Його намір оженитись із Ликерею Полусмак скінчився повним розривом (вересень 1860 р.), і невдовзі після того Шевченко захворів на серце. Ця хвороба, на яку тоді не знали ради, швидко прогресувала і звела його в могилу.

Шевченко прожив тільки 47 років і написав, порівняно із сучасними йому письменниками, небагато (для порівняння: зібрання творів О. І. Герцена виноситься на 30 томів, І. С. Тургенева – на 28 томів, тоді як літературна спадщина Шевченка не перевищує 6 томів сучасного друку). Подібна ситуація із малярською спадщиною: в ній майже відсутні твори в техніці олійного живопису, натомість рішучо переважають акварелі, рисунки олівцем та гравюри (а саме олійний живопис є визначальним при оцінці художника).

Але значення його творчості – колосальне. Шевченко підніс авторитет української мови і зробив її невідкличним символом українського народу. Він у зрозумілій формі сформулював політичний ідеал нової української нації і тому справедливо вважається пророком Нової України.

М. Ж., 29 травня 2014 р.