13 [мая]

Тарас Шевченко

Заказал медную доску. По дороге зашел к Курочкину и не застал его дома. Зашел к землячке Гресевич – то же самое. Зашел к Градовичу и в дверях встретил сестру Троцины, сегодня возвратившуюся из-за границы. Свежая и здоровая. Поездки за границу старых больных дев без прислуги должно принять за нормальное лекарство.

Do brata Tarasa Szewczenki

Wieszczu ludu – ludu synu,

Tyś tern dumny, boś szlachetny,

Bo u skroń twych liść wawrzynu,

Jak ton pień twych, smutny, świetny.

Dwa masz wieńce męczenniku,

Oba piękne, chociaż krwawe,

Boś pracował nie na sławę,

Lecz swe braci słuchał krzyku.

Im zamknięto w ustach jęki –

Ach! I jęk im liczon grzechem!

Tyś powtórzył głośnem echem

Zabronionych jęków dźwięki.

I nad każdym tyś przebolał

I przepłakał nim urodził, –

Lecz duch z wyżyn się okolał

I duch pierś twą oswobodził.

Smutny wieszczu! patrz cud słowa!

Jako słońca nikt nie schowa,

Gdy dzień wzejdzie, tak nie może

Schować słowa nikt z tyranów; –

Bo i słowo jest też Boże

I ma wieszczów za kapłanów.

Jak przed grotem słońca pryska

Ciemnej nocy mrok i chłód,

Tak zbawienia chwila bliska,

Kiedy wieszczów rodzi lud!

Antoni Sowa

Забіліли сніги, заболіло тіло ще й головонька,

Та ще й головонька.

Ніхто не заплаче по білому тілу, по бурлацькому,

Та й по бурлацькому.

Ні отець, ні мати, ні брат, ні сестриця, ні жона його,

Та й ні жона його;

Ой тілько заплаче по білому тілу товариш його,

Та й товариш його.

Прости мене, брате, вірний товаришу, можеть я умру,

Та й можеть я умру.

Зроби мені, брате, вірний товаришу, з клен-древа труну,

Та з клен-древа труну.

Поховай мене, брате, вірний товаришу, в вишневім саду,

Та в вишневім саду;

В вишневім садочку, на жовтім пісочку під рябиною,

Та й під рябиною.

Рости, рости, древо тонке, високеє, кучерявеє,

Та й кучерявеє;

Та іспусти гілля зверху до коріння, лист додолоньку,

Та й лист додолоньку;

Покрий теє тіло бурлацькеє біле ще й головоньку,

Та ще й головоньку.

А щоб теє тіло бурлацькеє біле та й не чорніло,

Та й не чорніло

Од буйного вітру, од ясного сонця та й не марніло,

Та й не марніло.

Вечером был у Желяковского, и он мне написал записал свое прекрасное стихотворение. А Каменецкий записал малороссийскую песню. Первая песня, которую я знаю без рифмы.

Примітки

…зашел к Курочкину… – В. С. Курочкін мешкав у будинку на розі Італійської вулиці й Ертелевого провулку, тепер – вулиця Жуковського, 10/2 [Жур П. Шевченківський Петербург. – С. 133].

…он мне записал свое прекрасное стихотворение. – Ще під час Шевченкового заслання Е. Желіговський написав вірш «Do brata Tarasa Schewczenki». Цей твір увійшов до його збірки «Poezye Antoniego Sowy» [СПб., 1858. – С. 165–166], де друкувався під назвою «Do poety ludu (z Bułgarskiego)» без останньої строфи. Примітка «З болгарського» була зроблена, очевидно, з цензурних міркувань.

Переклад М. Т. Рильського:

Братові Тарасу Шевченку

Синові й співцю народу

Личить гордість, милий брате,

Лаври, пишна нагорода,

Чисті, як твій сум крилатий.

Ти в гіркій і скорбній долі

Два вінки дістав криваві,

Не служив-бо марній славі,

А братам, що у неволі.

Тяжко плакав люд голодний,

Але й стогін був – виною!

Та могучою луною

Підхопив ти зойк народний.

Ти росив сльозами слово,

Кожна пісня – муки вияв…

І натхнення дух чудовий

Чоло страдника овіяв.

Чудо слова бачиш, брате?

Так, як сонця не сховати

В ясний день, – сховать не може

Слова жоден із тиранів,

Бо воно, те слово Боже,

У співців, не в капеланів!

Утікає морок з поля,

Коли день забагрянів.

Не за горами там воля,

Де народ співця родив!

Л. Н. Большаков (за участю Н. О. Вишневської)