№ 233 «Заворожи мені, волхве…»
Заворожи мені, волхве,
Друже сивоусий!
Ти вже серце запечатав,
А я ще боюся.
Боюся ще погорілу
Пустку руйновати.
Боюся ще, мій голубе,
Серце поховати.
Може вернеться надія
С тією водою
Зцілющою й живущою,
Дрібною сльозою –
Може вернеться з-за світа
В пустку зимовати,
Хоч всередині обілить
Горілую хату.
І витопить, і нагріє,
І світло засвітить…
Може ще раз прокинуться
Мої думи-діти.
Може ще раз помолюся,
З дітками заплачу.
Може ще раз сонце правди
Хоч крізь сон побачу…
Стань же братом, хоч одури.
Скажи, що робити:
Чи молитись, чи журитись,
Чи тім’я розбити??!
13 декабря, 1844 С.-Петербург
Три літа, арк. 6. Автограф.
Вперше опубл.: Русский инвалид. – Спб., 1857, № 61.
Примітки
Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 202 – 203.