Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Дума друга

П. О. Куліш

Україна була за одно з Литвою шістьдесять шість год, аж поки литовський князь Ягайло зробивсь королем польським і прилучив свою землю литовськую до Польщі. Оттоді-то й ми пристали разом з литвинами до поляків, все таки як рівнії до рівних і вільнії до вільних. Тоді в Польщі, в Литві й на Вкраїні поставлено було замість князів по гетьману: один звавсь коронним, другий литовським, а вкраїнський гетьман звався руським. І первий гетьман на Вкраїні був Предислав Лянцкоронський. Сей Предислав, узявши по весні невеселу вістку, зараз послав по свого найстаршого рейментара Остапа Дашковича:

«Ей, – каже, – друже Остапе!

Звели осавулам військо в поход викликати,

Бо вже недаром летять од Чорного моря птиці,

І виють по балках і байраках вовки та лисиці:

Піднявсь на нас турчин з татарвою.

Виступили в поле незліченою ордою».

То голінний Остап Дашкович теє зачуває

Військо збирать зараз посилає,

Оттоді вже по городах не музики вигравали,

Осавули військовії по вулицях пробігали.

На винники, на лазники, на броварники гукали:

«Ви, грубники, ви, лазники, ви, винники, ви, броварники!

Годі вам по винницях горілок курити,

По броварнях пив варити,

По лазнях лазень топити,

Товстим видом мух годувати,

Сажі витирати.

Ходім з нами турків, татар воювати!».

То народ божий теє зачуває,

Усяк своє діло покидає,

Усяк худоби половину збуває,

Шаблю булатную,

Пищаль семипядную,

Доброго коня набуває.

Ради віри християнської,

Ради слави козацької

В поход з гетьманом Предиславом

І хоробрим лементаром Остапом

Виступає.

Отже йдуть вони не день, не два, не три й не чотири,

Бачать, птаство хижеє понад головами в них кружає,

Чують, звіре позаду і по боках квилить-проквиляє

До побоїща смертного козаків провожає,

Здобич велику собі чує,

День і ніч свого визку й завивання не уймує.

Аж ось земля стугонить,

Курява в степу вище хмари стоїть,

Бусурманське військо ся зближає.

Кінським ржанням, людським криком у вуші козакам ударяє

Не одному й жаху завдає.

Тоді гетьман Предислав

І хоробрий лиментар Остап

Наперед усіх виїжджають.

Шаблями блискають,

Богові молитви посилають,

Хрести покладають,

А потім усе військо на дві часті розділяють,

Кіннеє супротив неприятеля одряжають,

А іншеє на засаді в байраках і чагарняках зоставляють.

«Держись же ти, друже, Остапе», – каже гетьман, – у засаді,

А я піду бусурманів зустрічати,

Огнем та мечем їх привітати,

Кінськими копитами з гряззю топтати.

Держись, друже Остапе, не виходь з байраків,

Хоч який буде крик, хоч який буде грім.

Бог нам дав і силу в руки, й одвагу в серце.

Може в нас один супротив десяти бусурманів стати.

Слави козацької доказати

А як стануть уже невірнії нас одолівати,

До байраків притискати.

Як стане крик наш орлів під небесами за хмари заганяти,

Вовків сіроманців лякати,

В болота й комиші проганяти,

Як стане кров християнська байраки затопляти:

В той час прошу тебе, друже,

Яко мога швидше байраками ззаду поганих бусурман забігати,

Разом на них з самопалів гукати,

Міцно списами напирати,

Шаблями булатними голови невірнії стинати».

Так і сталось.

Помчались козаки, мов буйний вітер, знявшись з поля,

Погнав велику ниву красноверхого маку.

Сидить хоробрий Остап Дашкевич на засаді в байраку.

Тяжко серце ниє, пониває,

Душа за козаками в степи уганяє,

Богові любезні голови козацькі поручає.

Аж ось степи гудуть,

Гармати й самопали ревуть,

Крик і грім до небес уставає,

Орлів ширококрилих за хмари заганяє,

Вовки сіроманці з ляку по болотах, по комишах утікають,

Невірнії козаків до байраків притискають,

Кров’ю християнською байраки наповняють.

Оттоді вже пішії козаки не люльки попід кущами курили,

Самопали та ладовниці рядили,

Байраками позад бусурман забігали,

Разом на них з самопалів гукали,

Міцно списами напирали.

Шаблями булатними голови невірнії стинали,

Озирнутись не давали,

Тяжко-важко розбивали;

Чотирьох тілько зоставляли:

Двох у Цариград до султана турецького з веселою вісткою посилали,

Двох до короля польського з козаками виправляли.

Тоді гетьман Предислав

І хоробрий лементар Остап

По горах трупу верхи роз’їжджають,

Кругом себе поглядають,

Один одного не пізнають,

Бо димом мушкетним закурились,

Кров’ю невірною покрились.

Оттак-то наші колись воювали,

У татар землі стародавні вкраїнські понад устям Дніпра одбивали,

Добичу свою побравши, додому вертались,

Богові молились,

Спасителю хрестились,

Добром ділились.


Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 535 – 537.