Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Дума п’ята

П. О. Куліш

Незабаром після смерті Свирговського

Козаки раду в Чигрині собирали,

Усіх сотників і полковників ізкликали,

Гетьманом Богдана Ружного наставляли.

То не вітер буйний по степах виє-завиває,

То не хан татарський на Вкраїну військо своє насилає,

Щоб воно Вкраїні, рідну мати нашу, безневинно плюндровало,

Жінок та діток, та добро наше в полон брало-забирало,

Коней та овець, усю божую скотину в свої джерела заганяло.

Козацькі хліви розбивало й розоряло.

То голінний Богданко усіх козаків у громаду созиває,

Усіх козаків, і служивих і простих,

І сусідів і підсусідків, і хорунжих

І прочих іних старших,

Усіх хоробрих сотників і полковників укупу ззиває, скликає,

До громади збирає,

А сам по середині вихожає,

Святим містам три поклони покладає,

А на чотири сторони по одному поклону,

Та козакам один поклон,

Та ще сотникам та полковникам один поклон;

До бога молитву читає,

А до козаків до всієї громади так промовляє:

То не вітер буйний по степах виє-завиває,

То не хан татарський на Вкраїну військо своє насилає,

Щоб воно Вкраїну, рідну мати нашу, плюндрувало,

Жінок та діток, та добро наше в полон брало-забирало,

Коней та овець, усю божую скотину в свої джерела заганяло,

Козацькі хліви розбивало й розоряло;

То король в Польщі нам і вам подарок висилає,

Великий дар дарує,

Нас і вас шануючи й поважаючи.

Хоче він, щоб ви, братці, хоробрії козаки товариші,

За його, короля Польщі, бога молили,

Та йому, королю Польщі, як богові, що живе високо на небі,

По вірі й по правді служили:

Ляхів би не били,

А з ними, як з рідними братами, жили,

На москалів би нападали,

Татарів би побивали й воювали

А за сеє вашому гетьманові,

Голінному Богданкові,

Тай вам з ним великий дар дарує:

А той великий подарок-дар: булава золота

Та хоругва з срібла,

Та бунчук з жеребця.

Та ще той король Польщі пише-приписує:

«Хай – ка, твої козаки товариші служать мені вірою й правдою,

Як великому тому богові, що живе високо на небі,

А як не будуть служить мені вірою й правдою,

То я їм тоді другий подарок подарую,

Хоробою їх порадую,

Хоробою тяжкою та важкою».

А козаки теє зачували,

До свого отамана промовляли:

«Отеє ж нам король Польщі великий подарок-дар дарує,

А не послужим ми йому вірою й правдою,

То й хоробою, бач, якоюсь нас порадує,

Якою ж то хоробою?

Чи не слободою? Та як би вже отою хоробою, що слободою,

То всім нам товаришам козакам

Інших дарів і не треба.

Служили б ми йому, королю Польщі, по вірі й по правді,

Як тому богові, що живе високо на небі,

Ляхів би не били,

І за ними, як за рідними братами, жили,

На москалів би нападали,

Татарву би воювали,

І во віки вічнії

Не злом, а добром та молитвою

Свого пана великого.

Короля Польщі іменитого.

Як батька шанували».

Отеє казавши та й замовчали.

Тоді гетьман голінний Богданко

До писаря свого Хоми Безродного

Та до курінних, прохаючи, підступає

І одного й другого барзо випитує-сповідує,

Те й друге так і так викладує,

Поход під турка козакам обіщує,

Та велику здобиченьку на поході великому.

Так і так козаки громаду свою розкладали,

Велику пораду мали,

У поход виступали:

Козаки запорозькі з кошовим своїм Нечаєм

Чорним морем під татарський город Кефу підпливали,

Козаки гетьманськії з гетьманом Богданком Румом

туди ж через Перекоп простували,

Коло самої лінії перекопської татарську велику орду розбивали,

Мов баба буряки, рубали,

Мов молотник v клуні ціпом солому, розметали,

До города Кефи прибували,

Той город плюндрували,

Бідних невольників із неволі визволяли,

А як стали до Бахчисарая й Козлова козаки ся зближати,

Стали їх посій од хана переймати,

Гетьманові до ніг упадати,

Купи червонців перед ним насипати.

То голінний Богданко й кошовий Нечай

Жовтими чобітьми тії купи червонців розгортали й розкидали,

Козакам на тютюн оддавали,

Самі примир’я з кримським ханом приймали,

Весело додому з славою великою повертали,

Мимо города Килії прохожали,

На город ударяли,

Город до остатку руйнували,

Усіх турків і ормян вистинали,

Поминки гетьманові Свирговському справляли.

Та за того ж короля Степана

Ще раз козаки за віру християнську в поход виступали,

Мимо самого Перекопа на турка через черкеськую землю простували,

Турка рубали й плюндрували,

Добичу велику в його одбивали,

Да тут же гетьмана свого під горою під густою рокитою знахожали,

Глибоку могилу копали.

На могилі курган насипали,

Біля кургана-могили коня турецького гетьманського зоставляли,

Похорон гетьманові Богданкові правили-одправляли:

Тут йому повік лежати.

Добичу свою побравши, додому вертались,

Богові молились,

Спасителю хрестились,

Добром ділились.


Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 543 – 545.