Дума п’ята
П. О. Куліш
Незабаром після смерті Свирговського
Козаки раду в Чигрині собирали,
Усіх сотників і полковників ізкликали,
Гетьманом Богдана Ружного наставляли.
То не вітер буйний по степах виє-завиває,
То не хан татарський на Вкраїну військо своє насилає,
Щоб воно Вкраїні, рідну мати нашу, безневинно плюндровало,
Жінок та діток, та добро наше в полон брало-забирало,
Коней та овець, усю божую скотину в свої джерела заганяло.
Козацькі хліви розбивало й розоряло.
То голінний Богданко усіх козаків у громаду созиває,
Усіх козаків, і служивих і простих,
І сусідів і підсусідків, і хорунжих
І прочих іних старших,
Усіх хоробрих сотників і полковників укупу ззиває, скликає,
До громади збирає,
А сам по середині вихожає,
Святим містам три поклони покладає,
А на чотири сторони по одному поклону,
Та козакам один поклон,
Та ще сотникам та полковникам один поклон;
До бога молитву читає,
А до козаків до всієї громади так промовляє:
То не вітер буйний по степах виє-завиває,
То не хан татарський на Вкраїну військо своє насилає,
Щоб воно Вкраїну, рідну мати нашу, плюндрувало,
Жінок та діток, та добро наше в полон брало-забирало,
Коней та овець, усю божую скотину в свої джерела заганяло,
Козацькі хліви розбивало й розоряло;
То король в Польщі нам і вам подарок висилає,
Великий дар дарує,
Нас і вас шануючи й поважаючи.
Хоче він, щоб ви, братці, хоробрії козаки товариші,
За його, короля Польщі, бога молили,
Та йому, королю Польщі, як богові, що живе високо на небі,
По вірі й по правді служили:
Ляхів би не били,
А з ними, як з рідними братами, жили,
На москалів би нападали,
Татарів би побивали й воювали
А за сеє вашому гетьманові,
Голінному Богданкові,
Тай вам з ним великий дар дарує:
А той великий подарок-дар: булава золота
Та хоругва з срібла,
Та бунчук з жеребця.
Та ще той король Польщі пише-приписує:
«Хай – ка, твої козаки товариші служать мені вірою й правдою,
Як великому тому богові, що живе високо на небі,
А як не будуть служить мені вірою й правдою,
То я їм тоді другий подарок подарую,
Хоробою їх порадую,
Хоробою тяжкою та важкою».
А козаки теє зачували,
До свого отамана промовляли:
«Отеє ж нам король Польщі великий подарок-дар дарує,
А не послужим ми йому вірою й правдою,
То й хоробою, бач, якоюсь нас порадує,
Якою ж то хоробою?
Чи не слободою? Та як би вже отою хоробою, що слободою,
То всім нам товаришам козакам
Інших дарів і не треба.
Служили б ми йому, королю Польщі, по вірі й по правді,
Як тому богові, що живе високо на небі,
Ляхів би не били,
І за ними, як за рідними братами, жили,
На москалів би нападали,
Татарву би воювали,
І во віки вічнії
Не злом, а добром та молитвою
Свого пана великого.
Короля Польщі іменитого.
Як батька шанували».
Отеє казавши та й замовчали.
Тоді гетьман голінний Богданко
До писаря свого Хоми Безродного
Та до курінних, прохаючи, підступає
І одного й другого барзо випитує-сповідує,
Те й друге так і так викладує,
Поход під турка козакам обіщує,
Та велику здобиченьку на поході великому.
Так і так козаки громаду свою розкладали,
Велику пораду мали,
У поход виступали:
Козаки запорозькі з кошовим своїм Нечаєм
Чорним морем під татарський город Кефу підпливали,
Козаки гетьманськії з гетьманом Богданком Румом
туди ж через Перекоп простували,
Коло самої лінії перекопської татарську велику орду розбивали,
Мов баба буряки, рубали,
Мов молотник v клуні ціпом солому, розметали,
До города Кефи прибували,
Той город плюндрували,
Бідних невольників із неволі визволяли,
А як стали до Бахчисарая й Козлова козаки ся зближати,
Стали їх посій од хана переймати,
Гетьманові до ніг упадати,
Купи червонців перед ним насипати.
То голінний Богданко й кошовий Нечай
Жовтими чобітьми тії купи червонців розгортали й розкидали,
Козакам на тютюн оддавали,
Самі примир’я з кримським ханом приймали,
Весело додому з славою великою повертали,
Мимо города Килії прохожали,
На город ударяли,
Город до остатку руйнували,
Усіх турків і ормян вистинали,
Поминки гетьманові Свирговському справляли.
Та за того ж короля Степана
Ще раз козаки за віру християнську в поход виступали,
Мимо самого Перекопа на турка через черкеськую землю простували,
Турка рубали й плюндрували,
Добичу велику в його одбивали,
Да тут же гетьмана свого під горою під густою рокитою знахожали,
Глибоку могилу копали.
На могилі курган насипали,
Біля кургана-могили коня турецького гетьманського зоставляли,
Похорон гетьманові Богданкові правили-одправляли:
Тут йому повік лежати.
Добичу свою побравши, додому вертались,
Богові молились,
Спасителю хрестились,
Добром ділились.
Примітки
Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 543 – 545.