Україна

П. О. Куліш

Благодареніє господу, нема в світі благочестівішої землі над нашу Вкраїну; а було ж колись таке время, що й вона не знала ще віри християнської, а поставлені були по городах і селах болвани, деревляні, срібні й золотії, котрим темний люд кланявсь і звав богами. І в такій темноті розуму пробували ми, аж поки в Києві воцаривсь великий князь Владимир. Отсей-то Владимир повелів усім хреститись, а болвани і їх гнуснії капища звелів палити, руйнувати, внівець обертати, а на місце їх божії церкви будувати. От з того-то великого часу народ український зо тьми болвохвальства вийшов і одного бога, в тройці славимого, пізнав.

Великий князь Владимир на старості літ своїх, почувши, що вже йому недовго жить на світі, поділив своє царство дванадцяти своїм синам і добре їх розпорядивши, сам вічним сном спочив. Але скоро не стало єдиної власті, не стало й порядку на Вкраїні. Мало було в князьків [того], що кожному покійник пан-отець одказав.

А всякому хотілось стати й маєтки у братів пооднімати,

Самому на Вкраїні панувати.

Стали князьки воюватись, забувши, що всі одного батька діти.

І через їх нещаснії усобиці

Не одна душа християнська безневинно пішла з сього світу.

Тоді вже на Вкраїні рідко де плугарі на воликів гукали.

А частіше на полях ворони кричали,

Труп ділючи поміж собою,

А галки свою річ говорили.

Збираючись летіли на кривавеє поле.

Як ось чутка невесела по Вкраїні стала,

Що татарський хан Батий йде на Київ з неліченими ордами.

Оттоді-то треба [було] князькам свої чвари занехати,

На безбожного Батия разом виступати.

Але, видно, в усобицях князьки з глузду спали,

Порозницею на його нападали,

Під Батийовим мечем,

Як у жнива жито під серпом,

Один за одним голови поклали.

Марне душі свої з військом погубляли.

Жінок удовами, діток сиротами покидали,

Батьків і матірок у великій тузі зоставляли.

Тоді безбожний Батий преславний град Київ військом обгорнув.

Стіни городськії й церкви божі погромив,

Людей побив,

І все княжество Київське внівець обернув, Оттим-то, панове, сказано, що всяке царство, разділшееся на ся, не стане, і всякий дом, разділшийся на ся, запустіє.

Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 531 – 532.