№ 410 «Візьму його за рученьку…»

Г. Л. Андрузький

7. Візьму його за рученьку,

Гляну в очі чорні:

Чому ти мене покидаєш,

Ледаче моторний?

Ой не рости, барвіночку,

На чужому полю,

Не кохайся, мій миленький,

З милою другою.

Без сонечка марно в’яне

Червоная рожа,

Я без тебе, без милого,

Зов’яну пригожа.

Діти рожу вирвуть, кинуть,

А вітер розвіє;

Любощ мені стемнить очі,

Людський глузд закриє.

Візьме янгел мою душу,

Понесе до бога.

І спита бог: Чого ти хочеш?

Проси – дам, небого.

Хотіла б я, боже милий,

Зозулею стати,

Про любощі мої, боже,

В лісочку ховати.

Спита милий зозуленьку:

Скільки мені жити,

А не скільки, мій миленький

Тобі не прожити.

Веду тебе, мій миленький,

До святого…

Там вічно нам жити,

Та благати бога.

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 448.

Лист на сайт