№ 426 «Високою могилою…»

Г. Л. Андрузький

23. Високою могилою

Сталася нам слава.

Січ ту славу породила,

Скінчила Полтава [692].

Що Варшава руйновала,

В труну покладала,

Москва ж, з труни виймаючи,

Ярмом наділяла.

І з братами москалями

Не знайшли ми долі,

Подек віра зосталася,

Та не має волі! [693]

Було колись у сім краю

Свободній жилося,

Звали паном тільки бога,

В золоті ходили.

Чути було тільки пісні

Похвалення долі,

Та про славу козацькую,

Та про жисть на волі!

Тепер теє козачество

Казні, панству оре.

Слізоньками кервавими

Виливає горе.

Та й ніхто тобі від серця

Тут не усміхнеться,

Хіба коли хто от горя

Горілки нап’ється.

Похилиться у п’яного

Головка бурлацька,

Заворушиться в головці

Думонька козацька.

З шинку вийде попід тином

До дому плететься

З горя пісні виспівує

І плаче, й сміється

Примітки

692. Йдеться про зруйнування царським урядом Запорозької Січі 14 травня 1709 p.

693. Йдеться про указ Катерини II 3 травня 1783 p., яким юридично оформлено кріпосне право на Лівобережній Україні.

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 452 – 453.