№ 479 «Глянь на боже небо…»

Г. Л. Андрузький

Глянь на боже небо,

Там сонечко сіяє

Під хмарою високою

Пташечка літає.

І весела, і свободна

На мир поглядає.

А тут земля оживає,

Водиця журчить.

І діточки туляються,

І старії втішаються,

І їм веселить.

Тую радість високую

Душа розуміє,

І рада б нею поділитись,

Та ба, не уміє.

Один тільки душу чує,

І усе то й чує.

І як молиться людина

Й горлиця воркує (букоче).

І б’ється щире серце,

І билинка росте,

Ото й тільки мою душу

І чує, і йме!

Ч. VIII, арк. 59 зв. Автограф.

Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 479 – 480.