№ 491 Думка

Г. Л. Андрузький

[…] [709] У звірюки нора є,

У пташечки гніздо,

А у мене нічого,

Опріч мене самого.

Глянь на боже небо,

Як сонечко сіяє.

Під хмарою високою

Пташечка літає.

І весела слободка

На мир поглядає,

Аж земля оживає.

Водиця журчить.

І діточки гуляються,

Старії втішаються,

Весна веселить.

Тую радість високую,

Душа розуміє

Й рада б нею поділитись,

Та як не уміє.

Один тільки душу чує,

І усе той чує

І як молиться людина

І […] [Два слова не прочитано]

І як б’ється щире серце,

Й билинка росте.

Оттой тільки мою душу

Почує, пійме.

Г. Андрузський

Ч. VIII, арк. 62 зв. – 63. Автограф.

709. Пропущена частина вірша повторює вірш під № 480.

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 486.

Лист на сайт