№ 449 «Серце рветься на Вкраїну…»
Г. Л. Андрузький
Серце рветься на Вкраїну –
Думка ж не велить.
Любо кого полюбити,
Гидко – розлюбить.
Що весело подумати,
Як ріднії ждуть,
Поділяться доленькою,
Слізоньки утруть.
Невесело ж мені буде,
Як усі з рідні
Одвернуться, посміються
На ласки мої.
Лучче ж мені на чужині
Вік свій коротать,
Ніж на святій Україні
Нелюбим блукать.
Серце рветься, та боїться
Надію згубить.
Без надії ж на світі
Нічого і жить.
Чорні хмари за хмарами
По небу пливуть,
Похилилась головонька,
Слізоньки течуть.
То [695] молишся, то плачеш.
Боже пресвятий,
Ти всю правду з неба бачиш,
За сльози прости.
Ч. VIII, арк. 51 зв. 52. Автограф.
Примітки
695. Текст пошкоджений.
Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 462.