№ 449 «Серце рветься на Вкраїну…»

Г. Л. Андрузький

Серце рветься на Вкраїну –

Думка ж не велить.

Любо кого полюбити,

Гидко – розлюбить.

Що весело подумати,

Як ріднії ждуть,

Поділяться доленькою,

Слізоньки утруть.

Невесело ж мені буде,

Як усі з рідні

Одвернуться, посміються

На ласки мої.

Лучче ж мені на чужині

Вік свій коротать,

Ніж на святій Україні

Нелюбим блукать.

Серце рветься, та боїться

Надію згубить.

Без надії ж на світі

Нічого і жить.

Чорні хмари за хмарами

По небу пливуть,

Похилилась головонька,

Слізоньки течуть.

То [695] молишся, то плачеш.

Боже пресвятий,

Ти всю правду з неба бачиш,

За сльози прости.

Ч. VIII, арк. 51 зв. 52. Автограф.

695. Текст пошкоджений.

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 462.

Лист на сайт