Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Петров Олексій Михайлович

Петров Олексій Михайлович (1827 – 1886) – автор доносу на учасників Кирило-Мефодіївського товариства.

Походив з дрібної дворянської родини, яка мала дім у Стародубі (нині Брянська область Росії), 4 душі чоловічої статі кріпаків і 150 десятин орної землі біля селища Добрянка (нині селище міського типу Ріпкінського району, Чернігівської області).

Син жандармського офіцера. Виховувався у пансіоні при Курській гімназії, по закінченню якого восени 1844 р. поступив на юридичний факультет Київського університету. Цікавився творами просвітників, зокрема, Монтеск’є. Грав на скрипці.

В університеті познайомився з Опанасом Васильовичем Марковичем, Олександром Олександровичем Навроцьким, Миколою Івановичем Костомаровим і Миколою Івановичем Гулаком. З останнім Петров, починаючи з листопада 1846 р., квартирував в одному будинку в сусідніх кімнатах, що дозволило йому підслуховувати розмови кирило-мефодіївців.

У грудні 1846 р. Петров попросив Гулака прийняти його до складу таємного товариства. Гулак ознайомив Петрова з метою, завданнями та програмними засадами діяльності товариства, а також дозволив переписати статут. Навроцький прочитав Петрову чотири недруковані поезії Шевченка, що, як свідчив у доносі Петров, “мали своїм змістом думки цілковито протизаконні”. Серед них “Сон”, “І мертвим, і живим”.

Незабаром, як згадував сам Петров у своїх спогадах, під час візиту до свого дядька Давида Олександровича Подгурського, професора математики Київської духовної академії, він обмовився про існування таємного товариства й показав його статут. Подгурський наказав племіннику негайно донести про це властям.

3 березня 1847 р. Петров написав донос попечителю Київського учбового округу Олександру Семеновичу Траскіну та його помічнику Михайлу Володимировичу Юзефовичу. Це спричинило арешти й покарання кирило-мефодіївців. Петров отримав грошову винагороду й був прийнятий на службу до Третього відділення. Однак у 1849 р. був звинувачений у крадіжці з архіву документу з підписом царя і відсидів більше року в Олексіївському равеліні Петропавловської фортеці.

Після виходу на свободу вів життя бідного дрібного російського чиновника. Служив у Петрозаводську і Пскові, а в 1861 р. вийшов у відставку. Останні роки життя провів у Стародубі, де заробляв уроками музики.

Традиційно вважається, що Петров вступив до Кирило-Мефодіївського товариства, виконуючи роль свідомого провокатора, який хотів побільше дізнатися про членів, щоб докладно донести про них властям. Показати себе у такому світлі був зацікавлений насамперед він сам, щоб виправдати своє недонесення з листопада 1846 по березень 1847 р. Але факти свідчать на користь слів самого Петрова про те, що свій донос 19-річний юнак зробив під тиском Подгурського. У своїх спогадах Петров каявся за свій необачний вчинок і намагався виправдатися.

Портрети О. М. Петрова невідомі.

Шевченко і Петров

Петров і Шевченко не були особисто знайомі.

Шевченко був покараний не за участь у товаристві, а за свої твори. Однак його покарання виявилося найтяжчим.

Образ Петрова як підступного провокатора та зрадника бачимо у відомому фільмі “Тарас Шевченко” (1951).

Євген Луняк, 2 січня 2016 р.

Додаткові статті