28 серпня

Тарас Шевченко

Від дня виходу пароплаву з Астрахані, себто від 22 серпня, я не можу ні за що, навіть за свій журнал, взятись акуратно, як це було в Новопетровському форті. Я все ще не можу й не хочу визволитися з-під того враження, яке зробили на мене в Астрахані мої земляки, і того чудового враження, яке повторив Олександер Олександрович Сапожников і всі його родичі та друзі, що з ним подорожують. Всі вони, починаючи від господині (Ніни Олександрівни) й господаря, всі вони такі по-дружньому прості, такі уважливі, що я з надмірного захвату не знаю, що з собою робити та, звичайно, тільки бігаю сюди й туди по чардаку, немов школяр, що вирвався із школи. Аж тепер тільки я зрозумів огидний вплив десятилітнього приниження. Аж тепер тільки я вповні відчуваю, як глибоко в мені засіла казарма з усією її принизливою буденщиною. І такий швидкий і несподіваний контраст не дає ще мені опритомніти. Коли зо мною просто по-людському поводяться, це мені здається тепер чимсь надприродним, неймовірним.

Береги Волги від Царіцина та Дубовки з кожною годиною робляться вищі, більш мальовничі, чарівніші. І я не зробив ще ні одного ескізу. Ніколи. Всі книжки всіх російських журналів за цей рік найдобріший Олександер Олександрович віддав до моїх послуг, і я аж сьогодні почав читати «Королеву Варвару» Попова. І тільки почав. А журнал свій, що в ці дні повинен був би наповнитися такими чарівними подіями, я зовсім покинув, виправдуючи себе тим, що чардак дрижить і не дає змоги писати. О, як би я хотів продовжити цей солодкий стан, це почуття животворчої, чарівної бездіяльності!

Я покинув пекучий степ у кителі та туркменському верблюжому чапані. В Астрахані я думав тільки про заслону від комарів. А північ, до якої я прямую, мені й на думку не спадала. І сьогодні я міг би бути добре покараний за неуважливість до біловолосого Борея, коли б не виручив мене Олександер Олександрович. Цілу ніч дув свіжий норд-ост, і над ранок стало досить холодно, так холодно, що не відмовився б і від кожуха. А в мене, крім кителя та згаданого чапана, зовсім нічого не знайшлося. Олександер Олександрович, спасибі йому, запропонував мені своє тепле пальто, штани й камізельку. Я з подякою прийняв це все, як дар, посланий мені з неба, і за хвилинку з’явився на чардаку, преображений у справжнього денді. Хай Бог нагородить тебе, мій добрий Сашо, за це по-братерському дружнє Преображення!