Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Кобзар / 1838 р. / Думка («Нащо мені чорні брови…»)

Кобзар

1838 р.

Думка («Нащо мені чорні брови…»)

Тарас Шевченко

X

Варіанти тексту

Опис варіантів

Нащо мені чорні брови,

Нащо карі очі,

Нащо літа молодії,

Веселі, дівочі?

Літа мої молодії

Марно пропадають,

Очі плачуть, чорні брови

Од вітру линяють.

Серце в’яне, нудить світом,

Як пташка без волі.

Нащо ж мені краса моя,

Коли нема долі?

Тяжко мені сиротою

На сім світі жити;

Свої люде – як чужії,

Ні з ким говорити;

Нема кому розпитати,

Чого плачуть очі;

Нема кому розказати,

Чого серце хоче,

Чого серце, як голубка,

День і ніч воркує;

Ніхто його не питає,

Не знає, не чує.

Чужі люде не спитають –

Та й нащо питати?

Нехай плаче сиротина,

Нехай літа тратить!

Плач же, серце, плачте, очі,

Поки не заснули,

Голосніше, жалібніше,

Щоб вітри почули,

Щоб понесли буйнесенькі

За синєє море

Чорнявому зрадливому

На лютеє горе!


Примітки

Джерела тексту;

– першодрук у «Кобзарі» 1840 (с. 83–87) [«Кобзар» 1840 р.];

– «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844 (с. 26–27);

– чистовий автограф у рукописній збірці «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 2, № 4) [«Поезія Т. Шевченка. Том первий»];

– «Кобзар» 1860 (с. 40–41).

Подається за «Кобзарем» 1860. Довільне редакторське виправлення Д. С Каменецького у рядку 31 «Голоснійше, жалібнійше» усувається і відновлюється автентичний текст за рукописом «Поезія Т. Шевченка. Том первий»: «Голосніше, жалібніше» (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 2, № 4). Так рядок друкувався і в двох попередніх виданнях – «Кобзарях» 1840 і 1844.

Датується орієнтовно: 1838 р., С.-Петербург.

Первісний автограф не відомий. Найраніший текст, що дійшов до нас, – першодрук у «Кобзарі» 1840. З «Кобзаря» 1840 вірш передруковано з деякими орфографічними змінами та переробкою рядка 16 («Ні з ким веселитись» на «Ні з ким говорити») в «Чигиринському Кобзарі і Гайдамаках» 1844. Того ж року з «Кобзаря» 1840 Я. П. де Бальмен переписав вірш (польською транслітерацією) до ілюстрованої ним та М. С. Башиловим рукописної збірки «Wirszy Т. Szewczenka» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 79, с. 69–72). 20 липня 1844 р. Я. П. де Бальмен переслав цю збірку В. О. Закревському для передачі Шевченкові (див.: Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. – К., 1950. – С. 71–72). Вірш поширювався і в інших рукописних списках з «Кобзаря» 1840 (у збірці, тепер неповній, без дати, творів Т. Г. Шевченка і М. Ю. Лермонтова – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 629, арк. 2–2 звор.; «Кобзарі» середини XIX ст. – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 83, с 37–38; недатованому «Кобзарі» – Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 1, с 77–78) та «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 (неповний список 40–50-х років XIX ст. – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 51; список у «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченкові, – Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 3, с 131–132).

Після повернення із заслання, готуючи нове видання творів, поет у рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (арк. 12–12 звор.) створив нову обробку тексту вірша: виправив рядок 9, вніс виправлення в рядки 10, 15, 21 (заміна порівняльного сполучника «як» на «мов»). Рядок 16 у цьому автографі спочатку збігався з текстом «Кобзаря» 1840: «Ні з ким веселитись», але тут же Шевченко закреслив останнє слово і над ним написав «говорити», подавши, таким чином, рядок за «Чигиринським Кобзарем і Гайдамаками» 1844. Оскільки Головне управління цензури 25 липня 1859 р. не схвалило рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий», а дало згоду лише на нове видання раніше друкованих творів поета, нова обробка «Думки» («Нащо мені чорні брови…») не ввійшла до нового видання – «Кобзаря» 1860. Оригіналом для складання вірша в «Кобзарі» 1860 послужив 12-й аркуш розшитого між 28 листопада і 5 грудня 1859 р. рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий», виправлений Д. С. Каменецьким. Виправлення Д. С. Каменецького мали на меті наблизити вірш до санкціонованого до нового видання Головним управлінням цензури тексту книжки «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844. У рядках 9, 10, 15, 21 Д. С Каменецький закреслив новостворені Шевченкові варіанти і послідовно відновив давніші друковані варіанти «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844. Інші його виправлення стосувалися орфографії і пунктуації («мені» виправлено на «мині» тощо), а в рядку 31 – мови. Д. С. Каменецький довільно виправив цей рядок («Голосніше, жалібніше» на «Голоснійше, жалібнійше») і, таким чином, запровадив у текст не властиву Шевченкові мовну форму. За цим автографом і з усіма зазначеними виправленнями Д. С. Каменецького вірш надруковано в «Кобзарі» 1860 (с. 40–41; друкування завершено до 15 січня, дозвіл цензора В. М. Бекетова на випуск у світ – 23 січня 1860 р.).

З «Кобзаря» 1860 зроблено списки вірша у рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с 84–85); у «Кобзарі» 1863–1867 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 811, арк. 23 звор.–24; криптонім власника: А. Ч.); у «Кобзарі» 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, с 107–108); записній книжці П. М. Волгіна 1872 р. (Державний архів Російської Федерації (Москва), ф. 112, оп. 2, № 636, арк. 36 звор.–37); зошиті І. Д. Гніпова першої половини 70-х років XIX ст. (Державний архів Російської Федерації (Москва), ф. 112, оп. 2, № 709, арк. 2–2 звор.) та ін.

Тематично прилягаючи до попередніх «Думок» («Тече вода в синє море…», «Вітре буйний, вітре буйний!..», «Тяжко-важко в світі жити…»), вірш є варіацією народнопісенних мотивів дівочої самотності й сирітства, які Шевченко найбільш активно розробляв у поезіях періоду заслання («Якби мені черевики…», «І багата я…», «Закувала зозуленька…» та ін.). Наводимо фрагменти пісень «Горе ж мені, горе, несчастная доле…» та «Вийду на поле, гляну на море… », що за своїм змістом близькі до Шевченкового твору:

Мені тільки пари, що оченьки карі!

Тілько ж мені до любові, що чорнії брови!

Очі ж мої карі, біда мені з вами, –

Не хочете привикати без милого самі!

(Труды этнографическо-статистической экспедиции… собранные П. П. Чубинским. – Т. 5. – С. 2).

Вийду на поле, гляну на море –

Сама я знаю, що мені горе,

Сама я знаю, чого я плачу:

Бо вже милого повік не зобачу.

. . . . . . . . . . . . . . .

Пропали мої марне літа!

(Там само. – С. 360).

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 84 (канонічний текст), с. 416 (варіанти), с. 602 – 604 (примітки).

Стежки

1838 р.

Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш

Кобзар

Попередній | Перелік віршів | Наступний

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2009 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 26916

Модифіковано : 7.09.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.