Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Думка («Тяжко-важко в світі жити…»)

Тарас Шевченко

Варіанти тексту

Опис варіантів

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду,

Нема куди прихилиться –

Хоч з гори та в воду.

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом,

Утопився б – тяжко жити,

А нема де дітись.

В того доля ходить полем,

Колоски збирає,

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає.

Добре тому багатому,

Його люди знають,

А зо мною зострінуться –

Мов недобачають.

Багатого губатого

Дівчина шанує,

Надо мною, сиротою,

Сміється, кепкує.

Чи я ж тобі не вродливий,

Чи не в тебе вдався,

Чи не люблю тебе щиро,

Чи з тебе сміявся?

Люби ж собі, моє серце,

Люби, кого знаєш,

Та не смійся надо мною,

Як коли згадаєш.

А я піду на край світа,

На чужій сторонці

Найду кращу або згину,

Як той лист на сонці.

Пішов козак, сумуючи,

Нікого не кинув.

Шукав долі в чужім полі

Та там і загинув.

Умираючи, дивився,

Де сонечко сяє.

Тяжко-важко умирати

У чужому краю…

Гатчина, 2 ноября 1838 року.


Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф на окремому аркуші (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 888);

– першодрук в альманасі «Молодик» (Х., 1843. – Ч. 2. – С. 91–92) [Альманах «Молодик»];

– «Кобзар» 1860 (с. 38–39) [«Кобзар» 1860 р.].

Подається за автографом. У рядку 3 неправильне написання слова «куда» виправляється на «куди». Відступ між рядками 32 і 33 зберігається за публікацією у «Кобзарі» 1860.

Автограф датований: «Гатчина, 2 ноября 1838 року».

Датується за автографом: 2 листопада 1838 р., Гатчина.

Первісний автограф не відомий. 22 листопада 1841 р. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко звернувся до Шевченка з проханням надіслати свої твори для альманаху «Молодик», що саме тоді готувався в Харкові (Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Твори: В 8 т. – К., 1970. – Т. 8. – С 265). Відгукуючись на це прохання, Шевченко переписав вірш з якогось ранішого автографа і 8 грудня 1841 р. надіслав його разом з кількома іншими своїми творами – «Песней караульного у тюрьмы из драмы “Невеста”» та баладою «Утоплена» – до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. «Що найшлося, те і посилаю», – писав поет. Призначений для «Молодика» автограф «Думки» («Тяжко-важко в світі жити…») написано чорнилом на перших двох сторінках аркуша, складеного вчетверо, на третій сторінці якого Шевченко записав «Песню караульного у тюрьмы из драмы “Невеста”». Під текстом думки – місце і дата написання – «Гатчина, 2 ноября 1838 року».

За цим автографом вірш опубліковано в альманасі «Молодик» (1843. – Ч. 2. – С. 91–92). У публікації припущено помилки: у рядку 8 замість «А нема де дітись» надруковано «І нема де дітись». Помилка, ймовірно, виникла внаслідок неправильного прочитання невиразно написаного Шевченком першого слова. Рядки 21–32 довільно виділено лапками, що порушило змістово-стилістичну єдність – внутрішній монолог ліричного героя, який починається раніше.

З «Молодика» вірш передруковано в «Кобзарі» 1860 під назвою «Думка», спільною для чотирьох поезій («Тече вода в синє море…», «Вітре буйний, вітре буйний!..», «Тяжко-важко в світі жити…» та «Нащо мені чорні брови…»), і з відступом між рядками 32 та 33.

У новій публікації є пунктуаційні зміни, внесені, очевидно, Д. С. Каменецьким, який виконував технічну роботу над підготовкою рукопису «Кобзаря» 1860. Оскільки автограф «Думки» лишився в І. Є. Бецького, помилки, припущені в «Молодику», не було усунуто.

Таким чином, обидві прижиттєві публікації не відтворюють точно авторський текст вірша, зафіксований спеціально підготовленим Шевченком до публікації автографом.

Вірш поширювався в списках. Від публікації в «Молодику» походять списки: І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями Шевченка в тексті інших творів (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 88, арк. 7–7 звор.); І. М. Лазаревського в альбомі Лазаревських (записи 1844–1887 рр.) (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 66, с. 108–109); у рукописному «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченку (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 3, с 137–138). «Кобзар» 1860 є джерелом неповного списку (рядки 1–12), без дати (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 52); у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с 440–441); у рукописному «Кобзарі» 1863–1867 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 811, арк. 22 звор.–23; криптонім власника: А. Ч.); у «Кобзарі» 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, с 106); у записній книжці П. М. Волгіна 1872 р. (Державний архів Російської Федерації (Москва), ф. 112, оп. 2, № 636, арк. 15–16) та ін.

В основі сюжету твору – фольклорні мотиви сирітства та загибелі козака на чужині. В образі сироти-козака Шевченко уособлює й власні настрої і переживання. Серед джерел думки – одна з поетових улюблених пісень – «Ой не шуми, луже, дубровою дуже…» (куплет цієї пісні він включив до вірша 1848 р. «Ну що б, здавалося, слова…»).

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 82 – 83 (канонічний текст), с. 415 – 416 (варіанти), с. 601 – 602 (примітки).