Виправа на Цариград

Тарас Шевченко

І

Було колись – в Україні

Ревіли гармати.

Було колись – і козаки

Вміли панувати.

Панували, здобували

І славу, і волю;

Минулося – осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять.

Свідок слави дідівщини

З вітром розмовляє,

А внук косу несе в росу,

Тієї ж співає.

Було колись – в Україні

Лихо танцювало,

Журба в шинку мед-горілку

Поставцем кружала.

Було колись добре жити

На тій Україні…

А згадаймо – може, серце

Хоч трохи спочине.

II

Чорна хмара з-за Лиману

Небо, сонце криє,

Синє море звірюкою

То стогне, то виє.

В Дніпрі гирло затопило.

– Ануте, хлоп’ята,

На байдаки! Море грає –

Чкурнем погуляти!

Висипали запорожці –

Лиман човни вкрили.

Примітки

Текст фотокопії частини автографа (рядки 1–38) з рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (ІЛ, ф. 1, № 18, арк. 15–16 звор.)

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 447 – 448 (варіанти).