Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Кобзар / 1839 р. / Катерина

Кобзар

1839 р.

Катерина

Тарас Шевченко

Василию Андреевичу Жуковскому

на память 22 апреля 1838 года

1 | 2 | 3 | 4 | 5


Примітки

Джерела тексту:

– фрагменти раннього тексту в рукописному «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченку (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 3, с. 65–95) [Фрагменти раннього тексту];

– першодрук у «Кобзарі» 1840 (с. 21–67) [«Кобзар» 1840 р.];

– «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844 (с. 42–74) [«Чигиринський Кобзар» 1844 р.];

– рукописна збірка 1844 р. «Wirszy Т. Szewczenka», укладена Я. П. де Бальменом, з виправленнями Шевченка 1845–1846 рр. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 79, с. 15-53) [«Wirszy Т. Szewczenka» 1845-6 рр.];

– «Кобзар» 1860 (с. 63–94) [«Кобзар» 1860 р.];

– примірник «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 з виправленнями Шевченка 1859–1860 рр. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 76, с. 42–74) [Виправлення 1859–1860 рр.];

– примірник «Кобзаря» 1860 з відновленими купюрами (рядки 97–98, 460–467, 533–554), видрукованими на окремих аркушах і вклеєними на замовлення Шевченка (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 534, с. 68, 84, 86–87);

– примірник «Кобзаря» 1860 з виправленнями Шевченка (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 70, с. 63–94) [Виправлення 1860 р.].

Подається за примірником «Кобзаря» 1860 з виправленнями Шевченка. Купюри в рядках 460–467 і 533–554 заповнюються за примірником «Кобзаря» 1860, де їх вклеєно на замовлення Шевченка. В рядках 571, 711–718 відновлюється пунктуація раніших публікацій – «Кобзаря» 1840 та «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844. Помилкове написання в рядку 249 «Де б ні заховали» виправляється: «Де б не заховали».

Датується орієнтовно на підставі спогадів І. М. Сошенка, записаних М. К. Чалим: кінець 1838 р. – початок 1839 р., С.-Петербург.

Автограф не відомий. За спогадами І. М. Сошенка (записаними М. К. Чалим), Шевченко працював над поемою під час їхнього спільного проживання з 24 листопада 1838 р. до 18 лютого 1839 р. на Васильєвському острові у Петербурзі (будинок № 47 на четвертій лінії): Шевченко «то співає, то пише собі щось та все до мене пристає: “А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?” Та й почне читать свою “Катерину” (он в это время писал ее)» (Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. – Киев, 1882. – С. 31–32; про час проживання Шевченка разом із Сошенком див.: Моренец Н. И. Шевченко в Петербурге. – Л., 1960. – С. 55; Жур П. Шевченківський Петербург. – К., 1972. – С. 78–79). Непрямим підтвердженням правильності датування поеми кінцем 1838 – початком 1839 року є висловлена в літературознавчих працях гіпотеза про можливість генетичного зв’язку між «Сердешною Оксаною» Г. Ф. Квітки-Основ’яненка та «Катериною» Шевченка. За цією гіпотезою «Сердешна Оксана» мала певний вплив на факт створення і сюжет «Катерини» (див.: Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії до заслання. – К., 1964. – С. 37–39). З листування Є. П. Гребінки з Г. Ф. Квіткою-Основ’яненком відомо, що останній написав свою повість восени 1838 року, а наприкінці грудня 1838 або на початку січня 1839 року її вже одержав Є. П. Гребінка для публікації в альманасі «Ластівка», який він тоді готував (див.: листи Є. П. Гребінки до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка від 12 жовтня 1838 р. та 13 січня 1839 р., лист до М. М. Новицького від 10 січня 1839 р. у кн.: Гребінка Є. П. Твори: В 3 т. – Т. 3. – С. 594, 597, 596). Саме в цей час Шевченко, який допомагав Є. П. Гребінці готувати альманах до друку, очевидно, прочитав «Сердешну Оксану». Враження від читання і могло стати безпосереднім творчим імпульсом до написання «Катерини» (збіг окремих деталей і ситуацій в обох творах підтверджує це припущення). Свідчення Шевченка на допиті в III відділі 21 квітня 1847 р., під час якого він назвав «Катерину» першим своїм твором, спростовано самим поетом в автобіографії, де він зазначив, що з перших своїх поетичних спроб надрукував тільки «Причинну».

Найраніший відомий текст – фрагменти (загальним обсягом 70 рядків), відкинуті Шевченком, очевидно, під час підготовки поеми до друку і переписані з невідомого джерела, які містяться у списку невідомою рукою в рукописному «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченку (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 3, с. 65–95; перші публікації варіантів поеми з цього списку – Бородін В. Ще 70 рядків з «Катерини» // Літературна Україна. – 1962. – 3 липня; Неопубліковані рядки поеми Шевченка «Катерина» // Збірник праць одинадцятої наукової шевченківської конференції. – К., 1963. – С. ПО–118). Вперше «Катерину» надруковано в «Кобзарі» 1840. У тексті – кілька пропусків, позначених крапками. Походження їх не з’ясовано. Деякі з цих пропусків за своїм змістом не суперечили вимогам цензурного статуту, отже, не мали б підлягати цензурному вилученню. З «Кобзаря» 1840 поему передруковано в «Чигиринському Кобзарі і Гайдамаках» 1844 з відновленням рядків 460–461 та 533, випущених у «Кобзарі» 1840.

У 1844 р. поему переписав із «Кобзаря» 1840 до збірки «Wirszy Т. Szewczenka» (польською транслітерацією) Я. П. де Бальмен (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 79, с. 15–53). 20 липня 1844 р. Я. П. де Бальмен переслав збірник В. О. Закревському для передачі Шевченкові. Одержавши згодом, 1845 р., цей рукопис, Шевченко зробив у ньому три виправлення олівцем у поемі «Катерина» – у рядках 20, 52, 332 (виправлення олівцем у рядку 269 зроблене невідомою особою). В 1859–1860 рр. Шевченко виправив олівцем у примірнику «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 рядки 332, 533 і вписав рядок 534 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 76, с 57, 65).

У 1860 р. поему з відмінностями в окремих рядках надруковано у новому виданні «Кобзаря». Пропущено ті самі рядки, що і в «Кобзарі» 1840. На прохання Шевченка в друкарні П. О. Куліша було виготовлено аркуші-вставки з пропущеними у поемі рядками 97–98, 460–467, 533– 554 для наклеювання на місці цензурних купюр у примірниках «Кобзаря» 1860. Про це згадував Ф. І. Дейкун-Мовчаненко. Нині відомий примірник «Кобзаря» 1860 з такими наклейками, що належав Ф. І. Дейкуну-Мовчаненку, зберігається в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 534 (текст рядків 460–467, 533–554 вперше опубліковано Ф. Камінським разом із записаними ним спогадами Ф. І. Дейкуна-Мовчаненка; див.: Каминский Ф. Еще щепотка на могилу Шевченка // Киевская старина. – 1885. – № 3. – С 519–522). Остаточну стадію роботи над текстом поеми відбито у примірнику «Кобзаря» 1860 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 70, с 63–94). У ньому Шевченко заповнив цензурну купюру в рядках 97–98 та зробив ряд виправлень. Виправлення охоплюють перші сто рядків твору (виняток – рядок 265).

Кілька різночитань є в дописках невідомою рукою пропущених місць у примірнику «Кобзаря» 1860 з дарчим написом Ф. М. Лазаревському (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 519, с 84, 87). Різночитання в рядку 547 «В яру гребелька, верби вряд» збігається з різночитанням відповідного рядка у рукописному «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченку. Список твору в останньому джерелі дає контамінований текст – у ньому поєднано варіанти всіх прижиттєвих публікацій поеми, наявні в цих публікаціях пропуски рядків заповнено.

За текстом «Кобзаря» 1860 поему видано в серії «Сільська бібліотека»: Катерина. Поема Тараса Шевченка. – СПб., 1860 (цензурний дозвіл 24 травня, дозвіл цензора В. М. Бекетова на випуск у світ 24 травня 1860 р.; див.: Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. – С. 146, 147, 148, 151).

Т.Г.Шевченко. Катерина. 1842. [С.-Петербург]. Полотно, олія. 93 × 72,3 см. Національний музей Тараса Шевченка, № ж-100.

У 1842 р., під час навчання в Академії мистецтв, Шевченко відтворив образ героїні поеми у картині «Катерина» (олія). Про поему «Катерина» він пізніше згадував у поемі «Мар’яна-черниця», у вірші «Три літа», в повісті «Близнецы», цитував рядки з цього твору в повістях «Наймичка» і «Музыкант», у листі з Петербурга від 15 листопада 1839 р. до М. Г. Шевченка. Про «Катерину» Шевченко писав у листі до Бр. Залеського від 9 жовтня 1854 р. з Новопетровського укріплення в зв’язку з наміром Е. Желіговського перекласти поему польською мовою.

Поема поширювалась у списках за життя і після смерті Шевченка. Більшість відомих нам списків походить від «Кобзаря» 1840. Серед них списки: 1849 р. в рукописному збірнику поезій різних авторів, пісень та інших записів українською та російською мовами (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 85, арк. 1 – 18); 1852 р. невідомою рукою (Одеська державна наукова бібліотека, 51/19 р. 605); фрагментів поеми (рядки 1–20, 167–288) у рукописному «Кобзарі», переписаному І. І. Сердюковим (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 80, с. 9–15); уривка (рядки 644–750) у рукописному збірнику І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями Шевченка в тексті інших творів (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 68, арк. 12–13 звор.); у рукописному «Кобзарі» середини XIX ст. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 83, с. 6–36); уривка поеми (рядки 1–306) без дати (Національний музей Тараса Шевченка, А-62); у недатованому «Кобзарі» середини XIX ст. (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 1, с. 19–59); фрагментів поеми (рядки 346–360, 599–750) у недатованому збірнику творів Т. Г. Шевченка і М. Ю. Лермонтова, тепер не повному (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 629, арк. 4 звор.–6).

«Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844 є джерелом списку в збірці Шевченкових творів без дати (Національний музей Тараса Шевченка, А-546). Від «Кобзаря» 1860 походять списки: в збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с 53–83); уривка поеми (1–20 рядки) в рукописному збірнику «Барвінок. Пісні, вірші та байки», укладеному 1863 р. А. І. Фесенком (Російська державна бібліотека (Москва), ф. 743, № 18, од. зб. 25, арк. 43 звор.); у рукописному «Кобзарі» 1863–1867 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 811, арк. 24 звор.–43, 51–51 звор.; криптонім власника: А. Ч.); у рукописному «Кобзарі» 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 119–132) та ін.

Одна з тем «Катерини» – страждання простої жінки, яку спокусив і покинув представник вищого суспільного стану, – широко розроблялася у світовій літературі кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. Серед західноєвропейських письменників твори на цю тему написали С. Річардсон (його роман «Клариса», який Шевченко читав у російському перекладі в журналі «Библиотека для чтения», № 1–7 за 1848 рік, він згадував у повісті «Художник»), Д. Крабб, У. Вордсворт, Й. Фосс, Г.А. Бюргер. У російській літературі про трагедію селянської дівчини, зведеної паном, розповідається в повісті М. Карамзіна «Бедная Лиза» та в творах його наслідувачів – Є. Баратинського (поема «Эда»), П. Романовича (поема «Обольститель»), О. Суходольського (поема «Эмилия»), Є. Розена (поема «Марина») тощо. У названих творах Баратинського та Суходольського, як і в «Катерині», ця тема ускладнюється іншою – про коханця-чужинця, що бере початок від байронічної поеми. Шевченко до написання «Катерини», можливо, читав «Бедную Лизу» та «Эду» (останню він назвав у повісті «Близнецы» поряд із «Катериною» і «Сердешною Оксаною» Г. Ф. Квітки-Основ’яненка). Можна побачити подібність деяких основних моментів у розвитку змісту в «Катерині» і повісті М. Карамзіна (від’їзд офіцера-спокусника на війну; пізніша зустріч героїні із спокусником, який зрікається її; самогубство героїнь, що топляться в ставку). Генетичний зв’язок між поемою Шевченка та «Сердешною Оксаною» підтверджується збігом багатьох сюжетних ситуацій і деталей, зокрема, у заключній частині творів: в обох творах офіцер-спокусник випадково зустрічає сина, впізнає його, «вийняв гривеничка, та й дав хлопцеві» (Г. Квітка-Основ’яненко) – «Дає гроші Івасеві» (Шевченко), «А сам сів у бричку і поїхав» (Г. Квітка-Основ’яненко) – «Берлин рушив, а Івася Курява покрила» (Шевченко). Водночас безперечною є відмінність поеми Шевченка від близьких їй за темою творів інших письменників. Від творів М. Карамзіна, Є. Баратинського і Г. Квітки-Основ’яненка «Катерина» відрізняється соціальністю, протестним спрямуванням. Трагедія покритки розкривається в ній як наслідок соціальних взаємин у суспільстві та конфлікту національно-етичних світоглядів. Життєвість зображених у «Катерині» подій підкреслив і сам Шевченко в повісті «Близнецы»:

«В городе Нежине квартировал армейский пехотный полк NN. В этот полк был переведен мой приятель и поселился в белой хатке с садиком и цветничком, как раз против греческого кладбища. В первый же день он заметил в цветнике такой цветок, что у него и слюнки потекли. Этот очаровательный цветок была красавица на самой заре жизни и одно-единственное добро беднейшего вдового старика мещанина Макухи. Продолжение и конец повести вам известен, терпеливые читатели. И я не намерен утруждать вас повторением тысячи и одной, к несчастию, не вымышленной, повести или поэмы в этом плачевном роде, начиная с “Эды” Баратынского и кончая “Катериной” Ш[евченко] и “Сердечной Оксаной” Основьяненка. Продолжение и конец решительно один и тот же».

Про те, що Шевченко міг узяти безпосередньо з життя драматичний епізод вигнання Катерини батьками, згадував П. О. Попов: «В разговоре я, между прочим, сказал Шевченку, что едва ли правдоподобен факт в его повести “Катерина” – что будто отец и мать прогнали Катерину. Но Шевченко утверждал: это – так; это – такой был случай» [Мациевич Л. К биографии Т. Г. Шевченка // Киевская старина. – 1895. – № 2. – С. 47].

У шевченкознавстві, особливо останніх років, набула поширення і традиція алегоричного прочитання поеми «Катерина»: відповідно до неї образ Катерини, як і образи зганьблених жінок в наступних Шевченкових творах, символізують долю України, поневоленої Росією (див., зокрема: Чижевський Д. Історія української літератури: Від початків до доби реалізму. – Тернопіль, 1994. – С 412–413).

Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года. – Шевченко присвятив «Катерину» російському поету В. А. Жуковському (1783–1852) на пам’ять про день викупу з кріпацтва. З В. А. Жуковським він познайомився 1837 р. через конференц-секретаря Академії мистецтв В. І. Григоровича і художника О. Г. Венеціанова (див. автобіографію Шевченка та статтю М. К. Чалого (під псевдонімом «Сава Ч.») «Новые материалы для биографии Т. Г. Шевченка» (Основа. – 1862. – № 5. – С. 54–55)), зустрічався з В. А. Жуковським у майстерні К. П. Брюллова, бував у нього на квартирі (див. запис у щоденнику 10 липня 1857 р.). Російський поет відіграв велику роль у викупі Шевченка з кріпацтва.

«В. А. [Жуковский], предварительно узнавши цену от помещика, – писав Шевченко в автобіографії, – просил К. П. Брюллова написать его, В. А. Жуковского, портрет для императорской фамилии с целью разыграть его в лотерею в царском семействе. Великий Брюллов охотно согласился. Портрет написан. В. А. Жуковский с помощию графа М. Ю. Вельегорского устроили лотерею в 2500 рублей ассигнациями, и этою ценою была куплена свобода Т. Ш[евченко] в 1838 году, апреля 22».

Цією датою позначено відпускну Шевченка, підписану, зокрема, і Жуковським (див.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали. – С. 3–14). 25 квітня 1838 р. Жуковський на квартирі в К. Брюллова вручив відпускну Шевченкові (Дневник художника А. Н. Мокрицкого. – М., 1975. – С. 151). Шевченко на все життя зберіг почуття великої вдячності до російського поета, згадував його у повісті «Художник», у листах до М. М. Лазаревського, А. І. Лизогуба, В. М. Репніної.

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 92 – 109 (канонічний текст), с. 426 – 434 (варіанти), с. 612 – 617 (примітки).

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2009 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 23446

Модифіковано : 10.09.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.