Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

3

Тарас Шевченко

Варіанти тексту

Опис варіантів

Кричать сови, спить діброва,

Зіроньки сіяють,

Понад шляхом, щирицею,

Ховрашки гуляють.

Спочивають добрі люде,

Що кого втомило:

Кого – щастя, кого – сльози,

Все нічка покрила.

Всіх покрила темнісінька,

Як діточок мати;

Де ж Катрусю пригорнула:

Чи в лісі, чи в хаті?

Чи на полі під копою

Сина забавляє,

Чи в діброві з-під колоди

Вовка виглядає?

Бодай же вас, чорні брови,

Нікому не мати,

Коли за вас таке лихо

Треба одбувати!

А що дальше спіткається?

Буде лихо, буде!

Зострінуться жовті піски

І чужії люде;

Зострінеться зима люта…

А той чи зостріне,

Що пізнає Катерину,

Привітає сина?

З ним забула б чорнобрива

Шляхи, піски, горе;

Він, як мати, привітає,

Як брат, заговорить…

Побачимо, почуємо…

А поки – спочину

Та тим часом розпитаю

Шлях на Московщину.

Далекий шлях, пани-брати,

Знаю його, знаю!

Аж на серці похолоне,

Як його згадаю.

Попоміряв і я колись –

Щоб його не мірять!..

Розказав би про те лихо,

Та чи то ж повірять!

«Бреше, – скажуть, – сякий-такий!»

(Звичайно, не в очі.)

«А так тілько псує мову

Та людей морочить».

Правда ваша, правда, люде!

Та й нащо те знати,

Що сльозами перед вами

Буду виливати?

Нащо воно? У всякого

І свого чимало…

Цур же йому!.. А тим часом

Кете лиш кресало

Та тютюну, щоб, знаєте,

Дома не журились.

А то лихо розказувать,

Щоб бридке приснилось!

Нехай його лихий візьме!

Лучче ж поміркую,

Де-то моя Катерина

З Івасем мандрує.

За Києвом, та за Дніпром,

Попід темним гаєм,

Ідуть шляхом чумаченьки,

Пугача співають.

Іде шляхом молодиця,

Мусить бути, з прощі.

Чого ж смутна, невесела,

Заплакані очі?

У латаній свитиночці,

На плечах торбина,

В руці ціпок, а на другій

Заснула дитина.

Зострілася з чумаками,

Закрила дитину,

Питається: «Люде добрі,

Де шлях в Московщину?»

«В Московщину? Оцей самий.

Далеко, небого?»

«В саму Москву. Христа ради,

Дайте на дорогу!»

Бере шага, аж труситься:

Тяжко його брати!..

Та й навіщо?.. А дитина?

Вона ж його мати!

Заплакала, пішла шляхом,

В Броварях спочила

Та синові за гіркого

Медяник купила.

Довго, довго, сердешная,

Все йшла та питала;

Було й таке, що під тином

З сином ночувала…

Бач, на що здалися карі оченята:

Щоб під чужим тином сльози виливать!

Отож-то дивіться та кайтесь, дівчата,

Щоб не довелося москаля шукать,

Щоб не довелося, як Катря шукає…

Тоді не питайте, за що люде лають,

За що не пускають в хату ночувать.

Не питайте, чорнобриві,

Бо люде не знають;

Кого Бог кара на світі,

То й вони карають…

Люде гнуться, як ті лози,

Куди вітер віє.

Сиротині сонце світить

(Світить, та не гріє) –

Люде б сонце заступили,

Якби мали силу,

Щоб сироті не світило,

Сльози не сушило.

А за віщо, Боже милий!

За що світом нудить?

Що зробила вона людям,

Чого хотять люде?

Щоб плакала!.. Серце моє!

Не плач, Катерино,

Не показуй людям сльози,

Терпи до загину!

А щоб личко не марніло

З чорними бровами,

До схід сонця в темнім лісі

Умийся сльозами.

Умиєшся – не побачать,

То й не засміються;

А серденько одпочине,

Поки сльози ллються.

Отаке-то лихо, бачите, дівчата.

Жартуючи кинув Катрусю москаль.

Недоля не бачить, з ким їй жартувати,

А люде хоч бачать, та людям не жаль:

«Нехай, – кажуть, – гине ледача дитина,

Коли не зуміла себе шанувать».

Шануйтеся ж, любі, в недобру годину

Щоб не довелося москаля шукать.

Де ж Катруся блудить?

Попідтинню ночувала,

Раненько вставала,

Поспішала в Московщину;

Аж гульк – зима впала.

Свище полем заверюха,

Іде Катерина

У личаках – лихо тяжке! –

І в одній свитині.

Іде Катря, шкандибає;

Дивиться – щось мріє…

Либонь, ідуть москалики…

Лихо!.. Серце мліє…

Полетіла, зострілася,

Пита: «Чи немає

Мого Йвана чорнявого?»

А ті: «Мы не знаєм».

І, звичайно, як москалі,

Сміються, жартують:

«Ай да баба! Ай да наши!

Кого не надуют!»

Подивилась Катерина:

«І ви, бачу, люде!

Не плач, сину, моє лихо!

Що буде, то й буде.

Піду дальше – більш ходила…

А може, й зостріну;

Оддам тебе, мій голубе,

А сама загину».

Реве, стогне хуртовина,

Котить, верне полем;

Стоїть Катря серед поля,

Дала сльозам волю.

Утомилась заверюха,

Де-де позіхає;

Ще б плакала Катерина,

Та сліз більш немає.

Подивилась на дитину –

Умите сльозою,

Червоніє, як квіточка

Вранці під росою.

Усміхнулась Катерина,

Тяжко усміхнулась:

Коло серця – як гадина

Чорна повернулась.

Кругом мовчки подивилась;

Бачить – ліс чорніє;

А під лісом, край дороги,

Либонь, курінь мріє.

«Ходім, сину, смеркається;

Коли пустять в хату,

А не пустять, то й надворі

Будем ночувати.

Під хатою заночуєм,

Сину мій Іване!

Де ж ти будеш ночувати,

Як мене не стане?

З собаками, мій синочку,

Кохайся надворі!

Собаки злі, покусають,

Та не заговорять,

Не розкажуть, сміючися…

З псами їсти й пити…

Бідна моя головонько!

Що мені робити?»

Сирота-собака має свою долю,

Має добре слово в світі сирота;

Його б'ють і лають, закують в неволю,

Та ніхто про матір на сміх не спита;

А Йвася спитають, зараннє спитають,

Не дадуть до мови дитині дожить.

На кого собаки на улиці лають?

Хто голий, голодний під тином сидить?

Хто лобуря водить? Чорняві байстрята…

Одна його доля – чорні бровенята.

Та й тих люде заздрі не дають носить.


Примітки

Далекий шлях, пани-брати, Знаю його, знаю! – Тут Шевченко, очевидно, згадує свої мандри як кріпака-козачка в обозі поміщика П. В. Енгельгардта: в 1829 р. з Вільшаної до Вільна, 1831 р. – з Вільна до Петербурга.

Кете – дайте, подайте (множина від «ке», вживається як присудкове слово в значенні «дай», «подай»).

Пугача співають. – Мається на увазі чумацька пісня «Ой сидить пугач в степу на могилі…». Її варіант «Ой сидить пугач та на могилоньці…», записаний Шевченком 1846 р. в Сквирському повіті, відомий з публікації: Чумацкие народные песни И. Я. Рудченка. – Киев, 1874. – С. 143. Інший варіант цієї пісні, що походить від Шевченка (текст і мелодію її записано співаком італійської опери О. Г. Ревуцьким від поета в Петербурзі після повернення його із заслання), надрукував Д. М. Ревуцький (див.: Ревуцький Д. Шевченко і народна пісня // Пам’яті Шевченка: Збірник статей до 125-ліття з дня народження. – К., 1939. – С. 456–457). Пісню «Ой сидить пугач в степу на могилі…», за спогадами О. С. Афанасьєва-Чужбинського, співав Шевченко, гостюючи взимку 1845 р. у П. О. і Г. І. Закревських у с. Березовій Рудці на Полтавщині (Чужбинский А. Воспоминания о Т. Г. Шевченко // Русское слово. – 1861. – Кн. 5. – С. 16–17).

Шаг – дрібна розмінна монета вартістю півкопійки, гріш.

Бровари – містечко Остерського повіту Чернігівської губернії (тепер місто обласного підпорядкування, районний центр Київської області), розташоване за 29 кілометрів на північний схід від Києва. Відоме з першої половини XVII ст. Через Бровари проходив великий тракт на Москву. Поет кілька разів бував у Броварах у 1829–1847 рр.

Личак – плетене з лика або іншого матеріалу селянське взуття, яке носили з онучами, прив’язуючи до ноги мотузками.