Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Кобзар / 1845 р. / Великий льох

Кобзар

1845 р.

Великий льох

Тарас Шевченко

(Містерія)

Положил еси нас [поношение] соседом нашим, подражнение и поругание сущим окрест нас. Положил еси нас в притчу во языцех, покиванию главы в людех.

Псалом 43, ст. 14 и 15.

Три душі | Три ворони | Три лірники


Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 74, арк. 87–98 звор., 75–77 звор.) [Автограф];

– рукописний список І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями Шевченка (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф.1, № 68) [Список І. М. Лазаревського].

Подається за збіркою «Три літа». В епіграфі помилково переписане Шевченком слово «подражание» виправляється, за Біблією, на «подражнение».

Автограф датовано: «21 октября 1845. Марьинское». Ця дата стосується не лише 75–77 аркушів, тобто фрагмента «Стоїть в селі Суботові…» (500–547 рядків), а всієї містерії «Великий льох», епілогом якої є «Стоїть в селі Суботові…». Список І. М. Лазаревського не датовано. Переглядаючи його після повернення з заслання, Шевченко зробив на ньому позначку: «Миргород. 1845». Встановлена з пам’яті, ця вказівка на Миргород як місце написання містерії не може вважатися цілком точною.

Датується за автографом у збірці «Три літа» (після «Стоїть в селі Суботові…»): 21 жовтня 1845 р., Мар’їнське.

Первісний текст не відомий. Наприкінці жовтня 1845 р., перебуваючи на Полтавщині й зустрівшись з О. С. Афанасьєвим-Чужбинським, Шевченко ознайомив його з містерією «Великий льох», яка тоді ще не мала назви.

«Дивные вещи были у Шевченка! – згадував згодом О. С. Афанасьєв-Чужбинський. – Из больших в особенности замечательны: “Иоанн Гус”, поэма, и мистерия без заглавия. В первой он возвысился, по моему мнению, до своего апогея, во второй, уступающей “Гусу” по содержанию, он рассыпал множество цветов чистой украинской поэзии» (Русское слово. – 1861. – № 5. – С. 8).

Після повернення до Києва Шевченко десь у квітні–червні 1846 р. переписав «Великий льох» разом з іншими своїми творами з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа». Під час оправлення збірки у вигляді цілісного альбому, складеного з дев’яти зшитків меншого обсягу, поет припустився недогляду і завів до нього зшиток із заключним текстом «Великого льоху» (рядками 444– 547) раніше від зшитка з початком містерії (рядками 1–443). Помилку виправлено астериском, поставленим власноручно Шевченком після 443 рядка «І заходилися копать» (на останній сторінці теперішнього восьмого зшитка, який насправді мав бути сьомим), і ним же повтореним перед 444 рядком «Копають день, копають два» (на першій сторінці теперішнього сьомого зшитка, який насправді мав бути восьмим). Під час переписування твору до цих зшитків, з яких потім було складено цілісну збірку «Три літа», Шевченко поправив 151, 327 та 350-й рядки, згодом вніс ще низку виправлень: чорнилом темнішого кольору – в рядки 154, 162, 165, 167, 210, 255, 352, олівцем – у 212-й рядок. Правку олівцем, імовірно, зроблено під час перебування Шевченка в лютому–березні 1847 р. у А. І. Та І. І. Лизогубів у Седневі на Чернігівщині і тоді ж її наведено по олівцю чорнилом (темнішого кольору). Виправлення у збірці «Три літа» надали тексту остаточного, завершеного вигляду.

У середині 1840-х років, до арешту поета 5 квітня 1847 р., деякі фрагменти твору починають поширюватись у рукописних списках, зокрема у колі учасників Кирило-Мефодіївського братства. Під час арештів кирило-мефодіївців списки «Великого льоху» відібрано у В. М. Білозерського (Державний архів Російської Федерації (Москва), ф. 109, оп. 5, 1 експедиція, № 81, ч. 4, арк. 53 звор. – 60 звор.) та М. І. Костомарова (Там само, № 81, ч. 3, арк. 56 звор.). Обидва списки неповні (список В. М. Білозерського – рядки 1–499, список М. І. Костомарова – 14–113 рядки), обидва походять, хоч і не безпосередньо, від збірки «Три літа» і відбивають її текст, крім виправлення у рядку 212, зробленого Шевченком олівцем у лютому–березні 1847 р., коли він перебував у Седневі (див.: Бородін В. С. Твори Шевченка в архіві кирило-мефодіївців // Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. – С. 114–126). Після арешту Шевченка, в роки його заслання, початок містерії (рядки 1–174) переписав О. М. Бодянський (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 99, № 138, арк. 312–315 звор.), частину тексту мав М. О. Максимович (Російський державний архів літератури і мистецтва (Москва), ф. 314, оп. 2, № 25). Два розділи твору: «Три ворони» та «Три лірники», тобто рядки 175–399, після повернення із заслання мав П. О. Куліш (тепер зберігаються: Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів, ф. 1, спр. 4317/284, арк. 1–10; повідомив О. О. Федорук). Це був, найімовірніше, список зі списку (копій) низки творів поета зі збірки «Три літа», зробленого А. І. Лизогубом під час перебування поета в нього у Седневі в лютому–березні 1847 р. За свідченням А. М. Жемчужникова в пізніших листах до О.Я. Кониського, А. І. Лизогуб власноручно переписав низку цих творів для нього, а він ознайомив з ними й П. О. Куліша (Возняк М. З оточення Тараса Шевченка // Культура. – 1925. – № 3. – С. 30–50). З невстановленого неповного й недосконалого списку (рядки 1–399, без епіграфа) містерію наприкінці 50-х років XIX ст. переписав І. М. Лазаревський (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 68).

Список І. М. Лазаревського не відбивав остаточного тексту «Великого льоху», створеного у збірці «Три літа», і містив багато спотворень та перекручень. Переглядаючи його після повернення із заслання, Шевченко зробив численні виправлення, частину спотворень усунув, частково відновив варіанти збірки «Три літа», подекуди створив нові, проте, зроблені з пам’яті, ці правки не усунули всіх спотворень і відмін від тексту збірки «Три літа».

Містерію, її частини продовжували переписувати й після повернення поета із заслання. Один із фрагментів було переписано невідомою особою до збірки, що згодом належала Л. М. Жемчужникову і в якій, за свідченням О. Я. Кониського, Шевченко поробив окремі виправлення. Збірка нині не відома. Окремі рядки містерії «Великий льох» опублікував з неї О. Я. Кониський (з розділу «Три ворони», назву якого в публікації спотворено: «Три корони», та з фрагмента «Стоїть в селі Суботові…», що мав назву «Суботів»): рядки 409 («Не зовсім так сталось»), 410–411 «Москалики, що зустріли, Те все очухрали»), 419 («Сироту Вкраїну»), 420 («За те ж тобі така дяка») (Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С 1–2). Решта наведених О. Я. Кониським рядків ідентична тексту рукописної збірки «Три літа». Про назву фрагмента «Стоїть в селі Суботові…» О. Я. Кониський писав: «…в манускрипті, який був у мене в руках (у згаданій вище збірці. – Ред.) і на якому є поправки, зроблені рукою автора, стоїть Суботів (назва)» (Там само. – С. 2).

Без фрагмента «Стоїть в селі Суботові…» «Великий льох» переписано до «Кобзаря» 1861, що належав І. П. Левченкові (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 3, арк. 165–175). У 1865 р. Д. Демченко переписав до укладеного ним у Києві рукописного «Кобзаря» рядки під назвою «Великий льох» та рядки під назвою «Суботів» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, арк. 88, 73 звор.). Уривок під назвою «Суботів» переписано до рукописного «Кобзаря», укладеного у Катеринославі невідомою особою протягом 1863–1867 рр. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 811, арк. 58–58 звор.). 1889 р. невідомою рукою містерію переписано (1–174 рядки) до збірки поезій Шевченка, укладеної у Полтаві (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 84, арк. 22–26), можливо, переписано з того ж самого джерела, з якого за життя Шевченка переписав цей же текст О. М. Бодянський.

З нині не відомого автографа фрагмента «Великого льоху» – «Стоїть в селі Суботові…», що належав Орловій (родичці В. М. Репніної), на початку XX ст. зробив список О. І. Маркевич. Десять рядків з цього списку, так само тепер не відомого, надруковано в Записки Наукового товариства імені Шевченка (1903. – Кн. 4. – Miscellanea. – С. 6), зокрема рядки 534–540:

Що вони тільки наймали

Татарам на пашу

Та ляхам – а може, й справді!

Нехай по їх буде!

Так сміються ж з України

Стороннії люде…

Не смійтеся ж, чужі люде!

За браком і автографа, і списку з нього визначити точність цього тексту в усіх його деталях, як і публікації в цілому, важко. Інші наведені в цій публікації рядки (512 – «Могили все розривають», 520 – «За те ж тобі така й доля», 525 – «Ляхи задавили») мають ознаки спотвореного тексту, можливо, внаслідок неправильного прочитання автографа чи списку з нього.

Вперше надруковано рядки 500–547, тобто фрагмент «Стоїть в селі Суботові…», за нез’ясованим джерелом у газеті «Dziennik Literacki» (1861. – № 62. – С. 495–496; публікація, ймовірно, П.Свєнціцького) і незабаром під назвою «Суботів» у журналі «Основа» (1862. – № 7. – С. 6–7). Рядки 175–399, тобто розділи «Три ворони» та «Три лірники» (як з’ясувалося нещодавно, див.: Федорук О. З історії першої публікації поеми Тараса Шевченка «Великий льох» // Київська старовина. – 1999. – № 2. – С. 113–121), вперше надруковано за списком П. О. Куліша (Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів, ф. 11, спр. 4347/284, арк. 1–10) у журналі «Правда» (1869. – № 2/3. – С. 12–16).

До збірки творів уперше введено (без рядків 1–174 та 500–547) у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 2. – С. 323–333, де текст передруковано з журналу «Правда» (1869. – № 2/3. – С. 12–16). Видання виходило спочатку окремими випусками, останній з яких, де передруковано «Великий льох», вийшов у світ 1869 р. і тоді ж приєднаний до попередніх випусків – 1867 і 1868 рр.

У дотеперішніх виданнях, зокрема в Повному виданні творів за редакцією П. Зайцева (Т. 3. – С. 83–100), Повному зібранні творів у десяти томах (Т. 1. – С. 293–309) та Повному зібранні творів у шести томах (Т. 1. – С. 306–307), рядки 1–499 (під назвою «Великий льох») та 500–547 (під назвою «Стоїть в селі Суботові…») помилково друкувалися як окремі твори. Перші повні публікації (рядки 1–545) – у виданнях: Кобзар. – Вінніпег, 1952. – Т. 2. – С. 153–168; Повне зібрання творів у дванадцяти томах. – 1989. – Т. 1. – С. 221–233. Про належність фрагмента «Стоїть в селі Суботові…» до тексту містерії «Великий льох» див.: Білецький А. Великий льох // Кобзар. – Вінніпег, 1952. – Т. 2. – С. 261–282, 425–432; Білецький О. І. Ідейно-художнє значення поеми «Великий льох» // Зібрання праць: У 5 т. – К., 1965. – Т. 2. – С. 245; Бородін В. С. «Великий льох» // Над текстами Т. Г. Шевченка. – К., 1971. – С. 165–181.

Містерія (грецьк. – таїнство) – різновид романтичної алегорично-символічної поеми, для якої характерні поєднання фантастичного з реальним, символіка, філософічність, тяжіння до драматизації. У містерії Шевченка основний містичний мотив – віщування народження (за надприродних умов) двох близнят-антагоністів, один з яких – національний месія, рятівник України, другий – її кат. Спостерігати цю надзвичайну містерію зібралися звідусюди три пташки, три ворони та три лірники. Три душі – образи, що спираються на народні вірування про митарства душ, які караються навіть за мимовільні, несвідомі гріхи; вони уособлюють у поемі українську свідомість і духовність трьох зламних періодів української історії – за Б. Хмельницького, І. Мазепи та царювання Катерини II. Три ворони – символи зла, демонічно-руїнницьких сил в історичній долі українського, російського та польського народів; їх об’єднує прагнення знищити українського месію. Епілог поеми сповнений віри у відродження нації, духовні скарби якої укриті у великому льосі, недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів.

В. С. Бородін

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 314 – 328 (канонічний текст), с. 563 – 567 (варіанти), с. 726 – 730 (примітки).

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2009 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 9266

Модифіковано : 10.09.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.