Давидові псалми
Тарас Шевченко
Примітки
Джерела тексту:
– чорновий автограф переспіву 81 псалма на листі В. М. Репніної до Шевченка від 9 грудня 1845 р. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 7) [Автограф Пс. 81];
– чистовий автограф переспіву 149 псалма (з опискою в назві: 199) на окремому аркуші з рукописної збірки середини 40-х років XIX ст. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 13) [Автограф Пс. 149 – 1];
– чистовий автограф переспіву 149 псалма на звороті листа Я. Г. Кухаренка до Шевченка від 25 травня 1845 р. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 35) [Автограф Пс. 149 – 2];
– чистовий автограф циклу «Давидові псалми» в рукописній збірці «Три літа» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 74, арк. 103–105 звор.) [«Три літа»];
– першодрук у «Кобзарі» 1860 (с. 223–244) [«Кобзар» 1860 р.].
– виправлення Шевченка в псалмі 81 у примірнику «Кобзаря» 1860, що належав Г. М. Честахівському (Музей-Архів УВАН у США, Нью-Йорк; публікація: В. М[іяковський]. Унікальний «Кобзар» 1860 року з власноручними поправками Шевченка // Шевченко. Річник 10. – Нью-Йорк, 1964. – С. 27–37) [Виправлення 1860 р.].
– «Букварь южнорусский» 1861, с. 5–7 (передрук 132 псалма та уривків із 12, 53, 93, 132, 149 псалмів) [«Букварь южнорусский» 1861 р.].
Подається за збіркою «Три літа».
Чорновий автограф переспіву 81 псалма та чистовий автограф переспіву 149 псалма на окремому аркуші не датовано.
Автограф у рукописній збірці «Три літа» датовано: «19 Декабря 1845, В’юнища».
Дата в чистовому автографі переспіву 149 псалма на звороті листа Я. Г. Кухаренка: «20 декабря».
Датується за автографом у рукописній збірці «Три літа»: 19 грудня 1845 р., В’юнище.
З Псалтирем Шевченко познайомився ще в дитинстві й уже тоді виявив інтерес до його поетичного боку.
«Известно, что Тарас Григорьевич учился грамоте у местного дьячка. После изучения “азбуковника” Тарас Григорьевич перешел к чтению Псалтири. Пришедши домой после уроков, Шевченко подолгу просиживал над псалмами, любуясь их поэзией, декламируя их вслух» (Несколько новых штрихов к биографии Т. Г. Шевченко (Из воспоминаний Бондаренко) // Одесский вестник. – 1892. – 2 сентября).
Згадки про зацікавлення Шевченка Біблією восени 1845 р. є в його листуванні та в спогадах сучасників. У листі до А. Г. та Н. Я. Родзянок від 23 жовтня 1845 р. Шевченко писав, що в Миргороді він через хворобу
«ни разу еще не выходил из комнаты, и ко всему этому еще нечего читать. Если бы не Библия, то можно бы с ума сойти… Попробовал было стихи писать, но такая дрянь полезла с пера, что совестно в руки взять… Дочитываю Библию, а там… а там… опять начну».
Перебуваючи в листопаді 1845 р. в Переяславі у А. О. Козачковського, Шевченко «иногда… занимался чтением Библии, отмечал места, поражавшие особенным величием» (Козачковский А. Из воспоминаний о Т. Г. Шевченке// Киевский телеграф. – 1875. – 25 февраля).
Цикл переспівів із Псалтиря Шевченко створив у першій половині грудня 1845 р. Найраніший відомий рукопис – недатований чорновий автограф переспіву 81 псалма, написаний на листі В. М. Репніної від 9 грудня 1845 р. Найімовірніше, у квітні – червні 1846 р. у Києві Шевченко переписав цикл начисто до рукописної збірки «Три літа» з датою 19 грудня 1845 р. Чистові автографи переспіву 149 псалма на окремому аркуші та на звороті листа Я. Г. Кухаренка близькі до остаточного тексту в рукописній збірці «Три літа», але мають і деякі відмінності від нього: в першому з них є описка в назві: «Псалом 199» та варіанти в кількох рядках, у другому – пропущено слово «їх» у рядку 271: «І мечі в руках добрі».
Очевидно, цикл призначався для публікації в нездійсненому виданні «Кобзаря» 1847 р. Після арешту Шевченка 5 квітня 1847 р. рукописна збірка «Три літа» з автографом циклу потрапила до III відділу, в архіві якого зберігалася до 1907 р.
Про роботу Шевченка над переспівом псалмів одразу стало відомо сучасникам, одні з яких висловлювали сумнів у її доцільності, інші ж надавали їй великого значення. І. І. Сердюков у листі до П. О. Куліша від 22 лютого [1846 р.] зазначав: «Тут ходе поголоска, що Шевченко тлумаче псалми: шкода! Уже коли тлумачить, дак тлумачить пророков, або Соломона, либо Исуса Сираховича…» (За сто літ. – 1928. – Кн. 2. – С. 73). П. О. Куліш у листі до О. М. Бодянського від 23 травня 1846 р. згадує, що «Шевченко переложил 136 и 149 псалмы с блистательным успехом (не одни только эти, но и другие у него)» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 99, № 72, с. 5; див. також: [Титов А.] Письма П. А. Кулиша к О. М. Бодянскому // Киевская старина. – 1897. – № 9. – С. 399). У листі до М. І. Костомарова від 27 червня 1846 р. П. Куліш також високо оцінює Шевченкові переспіви:
«Вы говорите, что можно писать на этом языке только мужицкие повести. Но у вас перед глазами Шевченко, который выражает на этом языке и псалм Давида, и чувства, достойные самого высшего общества» (За сто літ. – Кн. 2. – С. 53–54).
Невдовзі після створення цикл «Давидові псалми» почав поширюватися в списках. Очевидно, у квітні – травні 1846 р., проживаючи разом із Шевченком у будинку І. І. Житницького в Києві, список переспіву псалма 136 зробив О. С. Афанасьєв-Чужбинський (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 99, № 186, арк. 83 звор.). Під час перебування Шевченка в Седневі на початку березня 1847 р. А. І. Лизогуб переписав цикл з рукописної збірки «Три літа». Про це сповіщав Л. М. Жемчужников у листі до О. Я. Кониського від 18 жовтня 1897 р.:
«Андрей Иванович Лизогуб говорил мне, что он, брат его Илья Иванович и все их семейство уговаривали Шевченку оставить у них свои бумаги, состоявшие, конечно, из стихотворений; но Шевченко взял их с собою и около Днепра был арестован. Мне Андрей Иванович дал им самим списанные псалмы Шевченка, “Наймичку”, выпущенные цензурой стихи из его “Кобзаря” первого издания. Копии с этих произведений поэта были мною сообщены Кулишу» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 77, № 127, арк. 160; див. також: Возняк М. З оточення Тараса Шевченка // Культура. – 1925. – № 3. – С. 29).
Про те, що цей список А. І. Лизогуба (нині не відомий) мав П. О. Куліш, а також про дальшу долю списку йдеться і в листі Л. М. Жемчужникова до О. Я. Кониського від 17 жовтня 1898 р.:
«А. И. Лизогуб сам переписал для меня “Наймичку”, “Псалмы” и те места из “Катерины”, “До Основ’яненка”, “Тарасовой ночи” и “Гайдамаков”, которые не пропустила к печати цензура. Рукопись эту я давал П. А. Кулишу, но не помню, списать только, или подарил. Рукопись “Назар Стодоля” от кого получил и кому отдал – не помню. Как та, так и другая рукописи, быть может, были мне возвращены и, быть может, сгорели в числе значительной части моей библиотеки уже в Погорелицах, где живу теперь» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 77, № 127, арк. 238; Культура. – 1925. – № 3. – С. 47).
Згаданий тут список П. О. Куліша в окремому зошиті містить повний текст усього циклу «Давидові псалми», записаний у тому ж порядку, що й у рукописній збірці «Три літа» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 58, арк. 1–8 звор.). Однак назву в списку змінено на «Псалми Давидові», в іншому порядку записано й дату: «1845, декабря 19» (з приміткою переписувача: «Надпись автора»). В тексті списку є не лише окремі описки, а й численні лексичні, синтаксичні та пунктуаційні виправлення, що подекуди істотно викривлюють зміст, як-от у рядках: 125 («Меж царями й судіями» замість: «Меж царями-судіями», як було в автографі збірки «Три літа»); 203–204 («Братом добрим добро певне Познать, не ділити» замість «Братам добрим добро певне Пожить, не ділити»); 209–210 («І на шитії омети, Ризи дорогії» замість «І на шитії омети Ризи дорогої»). Пізніший напис рукою П. О. Куліша на титульній сторінці зошита «Дарю юноше благому» свідчить, що список був подарований ним В. В. Тарновському.
Недатований список 136 псалма рукою П. О. Куліша (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук, ф. 3, оп. 19, № 70; фотокопія – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 653, арк. 23–24) збігається з його списком в окремому зошиті. У списку 132 псалма рукою П. О. Куліша (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук, ф. 3, оп. 19, № 70; фотокопія – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 653, арк. 25) є розбіжність у рядку 221: «І пошле їм добру пам’ять» замість «І пошле їм добру долю», – як у Шевченковому автографі.
Про список «Давидових псалмів», нині не відомий, одержаний від Л. М. Жемчужникова разом зі списками інших творів Шевченка, повідомив О. Я. Кониський.
«Які саме люди переписували оті Шевченкові твори, – зазначав він, – я не відважуся сказати запевне, але для мене річ певна, що переписували їх під доглядом автора, переписували з оригіналів, переписували не на те, щоб подавати до цензури» (Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1900. – Т. 33. – С. 2–3).
Судячи з опублікованих О. Я. Кониським рядків цього списку (Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Т. 39. – С. 4–5), його зроблено за текстом без цензурних купюр; рядок 82 «Жить тяжко в оковах» збігається в ньому з текстом рукописної збірки «Три літа», а не зі списком П. О. Куліша, де цей рядок має вигляд: «Тяжко жить в оковах».
Список у рукописному «Кобзарі» 1861 р., що належав І. П. Левченкові (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 3, с. 251–270) здебільшого повторює всі відхилення від автографа рукописної збірки «Три літа», які було припущено в списку П. О. Куліша. Однак у рядках 19, 71, 91, 250–251 він збігається не з автографом і не зі списком П. О. Куліша, а з першодруком у «Кобзарі» 1860 р. Крім того, цей список відрізняється орфографією, а також тим, що нумерація псалмів у ньому, як і в першодруці, – римська, а не арабська (докладніше див.: Павлюк М. М. Творча історія циклу «Давидові псалми» і визначення його основного тексту в академічному виданні творів Т. Г. Шевченка // Питання текстології. Т. Г. Шевченко. – К., 1990. – С. 46–62).
За текстом свого списку П. О. Куліш уперше опублікував – без імені автора, оскільки Шевченко тоді ще не повернувся із заслання – у виданій ним «Граматці» (СПб., цензурні дозволи 23 червня та 11 листопада 1857 р.) псалми 12 (с. 41), 53 (с. 42), 132 (с. 43) повністю, а також уривки: з псалма 132 (рядки 261–264) – с. 8, 15; з псалма 53 (рядки 121–124) – с. 8, 17; з псалма 12 (рядки 37–40) – с. 8, 19; з псалма 93 (рядки 177–180) – с. 9, 21; рядки 193–200 – с. 9, 23; з псалма 149 (рядки 259–270) – с. 9–10, 25. У другому виданні Кулішевої «Граматки» (СПб., 1861) шевченківські переспіви псалмів відсутні.
Після звільнення із заслання Шевченко включив «Давидові псалми» до поданого на розгляд цензури рукопису «Поезія Т. Г. Шевченка. Том первий», в якому цикл містився на с. 162–169 (нині ця частина рукопису не відома). Не маючи в своєму розпорядженні збірки «Три літа», Шевченко скористався при цьому списком П. О. Куліша – на це вказує, зокрема, відбита у цензурних документах назва «Псалми Давидові» (а не «Давидові псалми», як у збірці «Три літа»). Головне управління цензури ухвалами від 25 липня, 11 та 19 серпня 1859 р. зажадало від Петербурзького цензурного комітету попередньо подати Шевченкові переспіви на розгляд духовної цензури (Бородін В. С. Шевченко і царська цензура. – С. 130, 134, 135). Спеціально призначений для їхнього цензурування професор Петербурзької духовної академії В. Карпов 20 жовтня 1859 р. дав дозвіл на публікацію за винятком кількох рядків у 43, 52, 81 та 136 псалмах, «содержавших в себе мысли, чуждые псалмопевцу» (Там само. – С. 138). 26 жовтня 1859 р. Петербурзький комітет для цензури духовних книг дав згоду на друкування «Давидових псалмів» Петербурзькому цензурному комітету; 23 січня 1860 р. датовано цензурний дозвіл на вихід у світ «Кобзаря», де вміщено цей цикл. За текстом «Кобзаря» 1860 р. у серії «Сільська бібліотека» (№ 13) цикл випущено окремим виданням: Псалми Давидові / Переложив по-нашому Тарас Шевченко. – СПб., 1860 (цензурний дозвіл 13 квітня 1860 р.).
У «Кобзарі» 1860 цикл надруковано за рукописом «Поезія Шевченка. Том первий», в якому через відсутність автографа у збірці «Три літа» використано список П. О. Куліша; першодрук відбиває й припущені П. О. Кулішем відхилення від авторського тексту, зокрема, згадані випадки його послаблення й псування в рядках 125, 203–204, 209–210 та інших. З’явилися тут, крім численних правописних змін, і нові випадки явного псування тексту – як-от у рядку 140 «І всує трепетна земля» замість: «І всує плачеться земля», як було в автографі збірки «Три літа».
На початку 1861 року уривки з псалмів 132 (рядки 201–204), 53 (рядки 121–124), 12 (рядки 37–40), 93 (рядки 177–180 та 193–200), 149 (рядки 259–270), а також псалом 132 повністю Шевченко вмістив у своїй книжці «Букварь южнорусский» (СПб., 1861. – С. 5–7; цензурний дозвіл 21 листопада 1860 р.). Текст подано тут за «Кобзарем» 1860, але в рядках 203–204 псалма 132, вміщених у «Букварі» двічі (на с. 5 та 7), Шевченко в другому випадку повернувся до варіанта зі збірки «Три літа»: «З братом добрим добро певне Пожить, не ділити». Крім того, в рядку 209 Шевченко замінив слово «шитії» (омети) на «гаптовані».
Цикл складають десять переспівів Шевченка з Псалтиря – однієї з книг Старого Завіту, авторство якої приписується Давиду (кінець XI – близько 950 р. до н. е.) – другому цареві Ізраїльсько-Іудейської держави. Насправді Псалтир складався протягом кількох століть. Шевченка, який добре знав Псалтир з дитинства, біблійні псалми приваблювали високою патетикою, гострими інвективами проти зла, користолюбства, всілякої неправди, утвердженням високих етичних норм, ідеями рівності «убогих» і «багатих» перед Богом, неминучого покарання «злотворящих». Продовжуючи традицію використання псалмів у польській літературі (Ян Кохановський та ін.), а також у російській громадянській поезії XVIII – XIX ст. (М. В. Ломоносов, Г. Р. Державін, І. А. Крилов, М. М. Язиков, поети-декабристи), Шевченко сповнив їхню релігійну форму новим змістом і надав їм актуального звучання, не прагнучи при цьому точно відтворювати біблійний текст.
За Біблією (І книга Самуїла. Гл. 16. В. 30), пастух Давид ще з юності прославився тим, що сам складав пісні й виконував їх під акомпанемент псалтиря – струнного музичного інструмента. Завдяки цьому він потрапив до двору ізраїльського царя Саула. Подолавши філістимського велета Голіафа й здобувши інші військові перемоги, Давид зробився народним улюбленцем, але постійно зазнавав переслідувань царя Саула. Після його смерті Давид став царем, зробив Єрусалим своєю столицею і спорудив там величні будівлі, вів успішні війни з ворожими племенами, запровадив багато реформ. На важливі події життя країни й свого власного він відгукувався ліричними творами, які ставали піснями або виконувалися при богослужіннях. Згодом збірка їх під назвою «Псалтир» поповнювалася віршами на історичні теми, молитвами, пророцтвами. Серед псалмів є твори ліричних жанрів, похвальні оди Богові, покаянні молитви, релігійні гімни, поетичні парафрази давньоєврейських переказів. У ранніх християн деякі з них ставали народними піснями. Згодом Псалтир використовувався при церковних відправах та для навчання грамоти.
М. М. Павлюк
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 358 – 365 (канонічний текст), с. 573 – 575 (варіанти), с. 742 – 748 (примітки).