Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Картини та рисунки побутового
та історичного змісту

Бандурист. Полотно, олія (48,5 × 39,5 см).
[Середина XIX ст.].

Справа внизу кирилицею напис: Шевченко. На звороті до реставрації та дублювання був напис: 1886. Рисовалъ Шевченко. На память Ващенко отъ О. В. Нестеренко.

1937 р. картина придбана Галереєю картин Т. Г. Шевченка (Харків) як робота, приписувана Шевченкові, від Борійчука Василя Юхимовича, мешканця с. Черепин, Тетіївського р-ну, Київської обл.

Картина є довільним відтворенням офорта В. І. Штернберга, вміщеного як фронтиспис у першому виданні «Кобзаря» Шевченка (СПБ., 1840).

Попередні місця збереження: власність О. В. Нестеренка, Ващенка, В. Ю. Борійчука, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № ж – 177.

В. О. Судак

Битва козаків з поляками. [Олія].

Вперше згадується як робота Шевченка в рецензії М. Шугурова на статтю В. П. Горленка «Шевченко – живописец и гравер», де рецензент повідомляє, що ця картина писана олійними фарбами і знаходиться в музеї В. В. Тарновського [«Киевская старина», 1893, кн. VI, стор. 534].

В каталогах музею В. В. Тарновського (т. І, 1898, т. II, 1900) ця картина не зареєстрована. Ніяких інших згадок про цю роботу немає.

Н. П. Прокопенко

Біля шинку на селі. Папір, олівець (26,5 × 36 см). [Україна]. [1836 – 1838].

Вперше як твір Шевченка експонувався 1911 р. на виставці художніх творів Тараса Шевченка в Києві (Каталог, стор. 14).

Як робота Шевченка рисунок помилково репродукувався в журн. «Русский библиофил» [СПБ., 1914, № 1, між стор. 32 – 33]. О. П. Новицький також вніс його до реєстру робіт Шевченка [«Тарас Шевченко як маляр», Львів – Москва, 1914, стор. 68, № 455].

Сюжетно близький до цього рисунка начерк ескіза сільської сцени роботи В. І. Штернберга (див. № 170).

За побудовою композиції, характером зображення людських постатей дуже близький до малюнків Штернберга і зокрема до ескіза його картини «Паски святять» (див. № 380).

Попередні місця збереження: власність Л. М. Жемчужникова, І. Н. Терещенка, М. І. Терещенка.

Сучасне місцезнаходження не встановлене.

І. М. Вериківська, В. О. Судак

Валка чумаків у степу. Полотно, олія (65 × 96 см).

Справа внизу червоною фарбою підпис: Т. Шевченко, 1845, який за почерком значно відрізняється від автографів Шевченка.

Вперше відомості про цю картину, як твір Т. Г. Шевченка, опубліковано в газеті «Известия» від 26.IV 1940, № 96, в замітці «Неизвестная картина Т. Г. Шевченко» та газеті «Вісті» від 26.IV 1940, № 96, в замітці «Цінна знахідка», в яких повідомлялося, що її знайдено на горищі одного з особняків у містечку Келломяках на Карельському перешийку.

16.V 1940 р. уповноваженим Леноблвиконкому в містечку Келломяках по акту № 1630 (кн. вх. 1791 – 1) картину передано до Державного Російського музею (Ленінград).

Експертною комісією Державного Російського музею констатовано, що картина виконана на низькому професійному рівні, має підроблений підпис і не може бути твором Шевченка, у зв’язку з чим вона позбавлена музейної цінності і не підлягає дальшому обліку в Державному Російському музеї.

В Переяслав-Хмельницькому державному історичному музеї аналогічну до цієї картини роботу експоновано як копію з картини І. К. Айвазовського.

Державний Російський музей, Ленінград.

В. Я. Ткаченко

Весілля. Полотно, олія (66,5 × 90,5 см).

До Інституту Тараса Шевченка (Харків) картина надіслана від М. С. Соколовського як робота Шевченка по акту від 22 березня 1932 р. з доданою до неї запискою власника:

«Куплена мною 1914 г. в Миргороде у Яковенка, неоконченная картина работы Т. Шевченка «Свадьба». Яковенко унаследовал имение от Макаренка, где жил одно время Т. Шевченко».

До акту додано висновок проф. М. Г. Бурачека, в якому категорично заперечується приналежність даної роботи Шевченкові. Картина не закінчена. За характером виконання вона ближча до живописних творів В. І. Штернберга.

Попередні місця збереження: власність М. О. Макаренка, В. І. Яковенка, М. С Соколовського, Інститут Тараса Шевченка, Харків, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків, Національний музей Тараса Шевченка.

Державний літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, інв. № 442.

Л. І. Внучкова

Вітер гуде – трава шумить, козак-бідак убит лежить. Хата. Церква. Папір, олівець (35,2 × 22,3 см).

На аркуші три окремих рисунки, під першим олівцем рукою Куліша напис: Вітерь гуде – трава шумит, // козакъ бідах убить лежить; над рисунком іншою рукою чорнилом напис: Рисунок Шевченка. На звороті аркуша написи: олівцем – Рисунокъ Шевченка; нижче чорнилом дарчий напис професора А. Ю. Кримського:

В музей Наукового Товариства імені Шевченка у Львові (од проф. А. Кримського). (Сей малюночок Шевченків знаходився був у Якова Лазаревського і дістався його вихованиці – княгині Мариї Гагариній, а вона подарувала його міні).

Як робота Шевченка вперше експонувався 1920 р. на шевченківській виставці у Львові (Каталог, стор. 19).

До інвентаря Національного музею Тараса Шевченка внесено як рисунки, приписувані П. О. Кулішеві, що більше відповідає дійсності, бо рисунки ці мають суто дилетантський характер і за характером виконання дуже далекі від Шевченкових робіт олівцем.

Попередні місця збереження: власність Я. Лазаревського, М. Гагаріної, А. Ю. Кримського, Музей Наукового товариства ім. Шевченка у Львові.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 1408.

Н. П. Прокопенко

Голівка. Офорт [1858 – 1860].

1889 р. Д. О. Ровінський в «Подробном словаре русских гравированных портретов» [СПБ., т. II, стор. 1828] в примітці до огляду портретів Т. Г. Шевченка зазначає, що у нього є кілька офортів Шевченка і серед них називає офорт «Голівка». Того ж року відомості про офорт «Голівка» повторені в журн. «Киевская старина» [1889, кн. X, стор. 184 – 185].

В «Подробном словаре русских граверов» Д. О. Ровінського (видання 1895 р.) офорт «Голівка» виключений з реєстру Шевченкових робіт. Ігноруючи це, ряд пізніших авторів йде за першою публікацією Ровінського і безпідставно стверджує наявність серед творів Шевченка офорта «Голівка», не даючи, однак, жодних відомостей про цей офорт та репродукції з нього.

Г. П. Паламарчук

Ескізи до невідомої картини на історичну тему.
[II 1847].

1 лютого 1847 р. Шевченко в листі до М. І. Костомарова писав: «Свої композиції з грішми або сам привезу, або пришлю із Чернігова».

Посилаючись на цей лист, І. Л. Болясний у статті «Шевченко-художник» робить безпідставний висновок, начебто Шевченко тут говорить про ескізи до невідомої картини і чекає «поради і товариської критики від свого приятеля Костомарова, як історика» [«Великий поет-революціонер», «Науково-літературний збірник Одеського державного університету, присвячений 125-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка», Одеса, 1939, стор. 231]. В примітці до цитованого І. Л. Болясним листа речення «Свої композиції… або сам привезу, або пришлю із Чернігова» пояснюється так: «Мова йде, очевидно, про поетичні твори, які Шевченко тоді готував до нового видання».

К. В. Чумак

Єврейське весілля. Папір, акварель (24,1 × 36,7).

Як роботу Шевченка малюнок вперше експоновано 1911 р. на виставці художніх творів Т. Шевченка у Києві. В каталозі виставки (стор. 12) зазначено, що в малюнку є монограма з літер «ТШ». На репродукції цього малюнка, опублікованого як твір Шевченка також в альбомі «Малюнки Т. Шевченка» [СПб., 1914, вип. II, табл. XXVI], цієї монограми не видно.

За композицією, характером зображення людей і дерев робота не належить пензлю Шевченка.

Попередні місця збереження: власність Мелешко-Малешкевичів, В. П. Кочубея.

Сучасне місце знаходження оригіналу не встановлене.

І. М. Вериківська, В. О. Судак

Жінка на канапі.
Тонований папір, пастель (31,2 × 38,3 см).

Придбано 22 березня 1932 р. Інститутом Тараса Шевченка (Харків) від мешканця м. Миргорода Михайла Самійловича Соколовського, який стверджував, що малюнок цей був куплений ним 1913 р. у бувшого миргородського судді Оголевця і що це є, можливо, портрет одної з Закревських, виконаний Шевченком.

До заяви Соколовського була прикладена записка-висновок тодішнього наукового консультанта Інституту Тараса Шевченка художника М. Г. Бурачека, який вважав, що

«…виконання цього рисунка можна приписати Шевченкові: в рисунку багато від академічних традицій, він досить грамотний, а сюжет такий, який Шевченко не раз розробляв у своїх творах інтимного характеру. Трохи є сумнів, чи це не є часом повторення, копія, взагалі наслідування когось з французьких майстрів, як, напр., Буше, Фрагонара тощо. Але в кожному разі можна припустити, що рисунок цей належить олівцю Т. Шевченка».

Фактично даний малюнок, що належить руці невідомого художника, є вільним повторенням портрета Вікторії О’Мюрфі роботи Буше [див.: Pierre de Nolhac, Boucher, Paris, 1925, між стор. 144 – 145].

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 377.

З. В. Лашкул

Знай службу.

Вперше як твір Шевченка репродуковано в 1876 р. під назвою «Знай службу. С оригинального рисунка Т. Г. Шевченко. Гравировал Дуво» [журн. «Пчела», 1876, т. II, № 16, стор. 8]. Малюнок включений в «Каталог Музея украинских древностей В. В. Тарновского» [т. II, Чернігів, 1900, стор. 201, № 517] як репродукція з загубленої роботи Шевченка. У всю наступну літературу увійшов на основі репродукції в журн. «Пчела».

Без наявності оригіналу, по самій гравюрі, виконаній на низькому технічному рівні, авторство встановити неможливо.

Л. І. Внучкова

Кадриль в лазареті. Олія. [1840 – 1850].

Картина увійшла в літературу як сумнівна щодо авторства Шевченка.

Вперше репродукована В. Дмитрієвим у статті «Мысли о русском мастерстве» [«Аполлон», СПБ, 1914, № 4, між стор. 28 – 29] як твір, що може належати пензлю Шевченка або Федотова.

За манерою письма картина ближча до творів Федотова останніх років його життя.

Попередні місця збереження: власність П. В. Деларова, Й. І. Лур’є (Ленінград), М. П. Смирнова-Сокольського (Москва).

Власність С. П. Смирнової-Сокольської (Москва).

З. В. Лашкул

Казахи біля юрти. Папір, олівець (13,9 × 22,9 см).

Як робота Шевченка рисунок експонувався в 1911 р. на виставці художніх творів Тараса Шевченка в Києві (Каталог, стор. 14).

В альбомі Р. М. Чернишова, що зберігається в Державному історичному музеї (Москва), повторені деякі деталі даного малюнка.

За композиційними прийомами і трактовкою форми близький до рисунків В. І. Штернберга.

Попередні місця збереження: власність Л. М. Жемчужникова, І. Н. Терещенка, Державний Російський музей, Ленінград, Інститут Тараса Шевченка, Харків, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 364.

Л. І. Внучкова

Казка (Солдат і смерть). Папір, туш, пензель, перо (28,4 × 22,1 см).

Копія з однойменного офорта Т. Г. Шевченка. Зображення передано в тому ж положенні, що й на офорті.

Під малюнком зліва рукою невідомого каліграфічний напис тушшю: Т. Г. Шевченко. 1844 г. Нижче посередині назва твору: «Казка». Ще нижче спотворений текст з напису під офортом Шевченка:

«А видкиля и куды Богъ несе Господа Москалю? а все таки табачку дайте: чи несчимиричкою часом? бо ми Васъ знаемъ… піддобрики… изъ самой засіки йдемо, на той свитъ сударыня смерть, а табачекъ истинно Лубеньскій».

Малюнок придбаний 7.III 1934 р. Державним літературним музеєм (Москва) від О. О. Бахрушина як робота Шевченка.

Низька художня якість виконання малюнка, невдале моделювання постаті солдата, безпорадна передача форми дерева, хати, прийоми розтушовки та заливки тушшю заднього плану зовсім не відповідають творчій манері Шевченка і повністю заперечують його авторство.

Попередні місця збереження: збірка О. О. Бахрушина.

Державний літературний музей, Москва, інв. № 1517/А.524 – 1031.

М. І. Мацапура

Карикатура на диякона Миколу Шпака.

В літературі є згадка про те, що, перебуваючи 1859 р. на Черкащині, Шевченко намалював карикатуру на диякона троїцької церкви в Черкасах Миколу Шпака, що начебто і було причиною арешту Шевченка [О. Олександрів, Шевченко на Черкащині, «Україна», К., 1925, кн. 1-2, стор. 157 – 160].

Іншими будь-якими даними знайомство Шевченка з Шпаком не підтверджується. Виставлені тут причини арешту Шевченка не відповідають дійсності.

З. В. Лашкул

Карикатури на осіб царської родини.

В замітках Л. В. Дубельта, опублікованих Л. Ф. Пантелеєвим, є згадки про те, що при перегляді паперів, відібраних у Шевченка під час арешту, були знайдені карикатури на осіб царської родини [див. «Голос минувшего», 1913, кн. III, стор. 170]. Що мав на увазі Дубельт, невідомо, бо в описі речей Шевченка, відібраних у нього під час арешту, ніяких карикатур не згадується.

Цього не видно і з вироку над Шевченком, якого засуджено на заслання лише «…за сочинения возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений…» [«Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах», К., 1950, стор. 114].

Як видно з листа шефа жандармів О. Ф. Орлова до военного міністра О. I. Чернишова, Микола І, стверджуючи вирок над Шевченком, наказав «определить Шевченку рядовым в отдельный Оренбургский корпус с запрещением писать и рисовать…» [там же, стор. 115].

Сам Шевченко в щоденнику 19 червня 1857 р. записав: «Писать запрещено за возмутительные стихи на малороссийском языке. А рисовать и сам верховный судия не знает за что запрещено».

Є. О. Середа

Киргиз верхи. Пастель.

Як твір, приписуваний Шевченкові, та як власність Л. В. Крушинського, малюнок експоновано 1911 р. на шевченківській виставці в Москві (Каталог, стор. 5, № 7). Згадку про нього див. у збірнику «На спомин 50-х роковин смерти Тараса Шевченка 1861 26.II» (М., 1912, стор. 19, №7).

Відсутність оригіналу або репродукції з нього, а також відсутність будь-яких інших даних позбавляє можливості встановити, чи дійсно такий малюнок був виконаний Шевченком.

Н. П. Прокопенко

Козак Мамай. Картон. Олівець.

За повідомленням варшавського журналу «Наша бесіда», 1926 (№ 15-16, стор. 5), в приватній збірці Ерато Маврогордато в Лозанні (Швейцарія) зберігався рисунок з популярної народної картини «Козак Мамай», виконаний нібито Шевченком.

Приписування цього рисунка Шевченку належить одному із власників рисунка – М. П. Присіці, від якого рисунок потрапив до П. А. Маврогордато.

Репродукція цього рисунка не дає підстав приписувати його Шевченку.

Попередні власники: Буженицька, її син полковник М. П. Присіка (м. Миколаїв), його племінник П. А. Маврогордато.

Колекція Ерато Маврогордато (Лозанна, Швейцарія).

К. В. Чумак

Купка селян біля пригаслого багаття.
Олія [Лебедин]. [VI 1859].

Картина помилково приписана пензлю Шевченка (див. коментарі № 334, 339).

Л. І. Внучкова

Музикант. Полотно, олія (30 × 25,5 см).
[І пол. XIX ст.].

Справа внизу чорною фарбою підроблений підпис: Т. Шевченко. В Національний музей Тараса Шевченка придбано від Є. Г. Коновалової (Москва) як роботу Шевченка за актом від 19 грудня 1951 р.

Характер письма не властивий творам Шевченка і швидше нагадує портрети роботи В. А. Тропініна.

З цього портрета відома копія пастеллю, також приписувана Шевченкові (див. № 374).

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № ж – 255.

Л. І. Внучкова

Музикант. Тонований папір, пастель (36,1 × 29,5 см).

Справа внизу підроблений підпис: Шевченко. Вище нього сліди напису, що не прочитується.

Як роботу Шевченка помилково зареєстровано в «Каталоге музея украинских древностей В. В. Тарновского» [Чернігів, 1903, т. II, стор. 190, № 389].

1911 р. експонувався на шевченківській виставці в Москві як портрет невідомого, що грає на скрипці, роботи Шевченка (Каталог, стор. 11, № 159); 1929 р. під такою ж назвою експонувався на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові (Каталог, стор. 19, № 30).

До Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків) надійшов як робота Шевченка з Чернігівського обласного історичного музею за актом від 20 жовтня 1933 р.

Даний твір є довільною копією невідомого художника з приписуваної Шевченкові однойменної олійної картини (див. № 373 та примітку до нього).

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 617.

Л. І. Внучкова

Наймичка. Полотно, олія.

В журн. «Киевская старина» [1901, кн. IX, стор. 99 – 100] на підставі публікації Брешко-Брешковського в журн. «Россия» вміщено замітку про «Три картини Т. Г. Шевченка», які були подаровані В. В. Тарновським Чернігівському музею і які тимчасово зберігалися в Чернігівській губернській земській управі. Автор замітки так описує одну з цих картин:

«Хата, крытая соломой… Дед и бабуся сидять на заваленке и тихо, грустно балакают о чем-то; вероятно, о горемычной судьбе своей дони, что зажурившись стоит поодаль у дерева. У плетня в колыске спит «дытыночка» – плод греха бедной Катерины…».

Картина, яку Брешко-Брешковський приписує Шевченкові, в дійсності є твором М. С. Башилова на тему Шевченка «Наймичка», що зберігався в «Музее украинских древностей В. В. Тарновского» [див. Каталог, т. II, Чернігів, 1900, стор. 216, № 644] і нині знаходиться в Національному музеї Тараса Шевченка (інв. № ж – 181).

З. В. Лашкул

Наймичка, яка зашиває на собі поділ порваної сорочки. Полотно, олія [Лихвин]. [VI 1859].

Картина помилково приписана пензлю Шевченка (див. коментарі № 334, 339).

Л. І. Внучкова

Наталка Полтавка. Полотно, олія (98 × 71 см).

В неопублікованих матеріалах О. П. Новицького до академічного видання творів Шевченка ця картина була репродукована як робота Шевченка під назвою «Біля криниці» за № 967 з таким поясненням:

«Одержав я фотознімок з цієї картини од Льва Захаровича Павловського 31 жовтня 1914 р. разом з листом, де він писав: «Картина сия приобретена мною у члена Государственного Совета Кучерова, бывшего одно время председателем Харьковской губернской земской управы. Кучеров получил сию картину от Жемчужникова; Жемчужников получил ее лично от Шевченка. На загибе полотна имеется надпись: «Т. Шевченко». Подпись сия не могла быть воспроизведена на фотографическом снимке, так как она находится в плоскости перпендикулярной к плоскости картины». Саму картину мені бачити не довелося, і про дальшу долю її нічого мені не відомо».

В 1954 р. до Державного музею Т. Г. Шевченка від власниці цієї картини М. С. Поплавської (м. Орел), дружини Л. З. Поплавського (а не Л. З. Павловського, як це помилково зазначає О. П. Новицький), надійшли листи, до яких було додано письмове свідчення професора М. Ф. Сумцова, зроблене в 1915 р., про те, що ця картина належить пензлю Шевченка.

Композиційні прийоми, трактовка форми, особливості в пропорціях постаті та в перспективі, а також сама манера письма типові для українських народних картин першої половини XIX ст. і не мають нічого спільного з творчістю Шевченка.

Попередні місця збереження: власність Л. М. Жемчужникова, Кучерова, Л. З. Поплавського.

Власність М. С. Поплавської (м. Орел).

К. В. Чумак

Панська карета, італійські лаццароні та російські старці. Карикатури.

Д. Клеменсов у статті «Кое-что из жизни Т. Г. Шевченко в Раиме», написаній зі слів прапорщика Е. В. Нудатова, згадує про карикатури, що нібито були причиною заслання Шевченка:

«Воспоминания Н. И. Костомарова» («Русская мысль», 1885, кн. V) дают намек на то, что причиной ссылки была принадлежность поэта к Кирилло-мефодиевскому братству, а сам Тарас Григорьевич на месте своей ссылки (в Раиме) рассказывал товарищам по службе о двух карикатурах, изображавших: одна – толпу лаццарони, щедро оделяемых червонцами из блестящей кареты с русским гербом, а другая – толпу русских нищих, от той же кареты получающих одно чистое русское «Бог подаст» [«Южно-русский край», 1890, № 3435; Д. Іофанов, Матеріали про життя і творчість Тараса Шевченка, К., 1957, стор. 51].

Інших відомостей про існування таких карикатур немає. Сам же Шевченко в листах до О. М. Бодянського від 15 листопада 1852 р., до В. А. Жуковського (близько 10 січня 1850 р.) та до О. Ф. Орлова від 10 січня 1850 р. заперечував виконання ним будь-яких «предосудительных» малюнків. У листі до О. М. Бодянського Шевченко писав:

«Шестой год уже, как я обезволен. Не жаль бы было, если б терпел да знал за что? А то, ей-богу, не знаю. Например, мне запрещено рисовать, а я во всю жизнь мою одной черты не провел предосудительной».

В. О. Судак

Панько Рудий, пасічник із Диканьки.
Полотно, олія (57,5 × 138 см).

Картина має форму трикутника. В верхньому куті білою олійною фарбою напис: Панько Рудый Пасичникъ изъ Деканъки. По правому краю на вуликах червоною олійною фарбою написи: Основяненко, Гребенка, Гоголь, Котляревский. З правої сторони від постаті пасічника напис білою фарбою: Добро пожаловать господа въ пастку проходиться на пчилъ и трутнивъ подивиться.

На звороті на лівій планці підрамника чорнилом напис:

Нарисованъ Т. Гр. Шевченко въ сороковыхъ годахъ для пасеки Пономарева въ Конотопскомъ уезде, в хут. Железняковъ, между с.с. Гирявкою и Шаповаловкою.

На нижній планці підрамника, теж чорнилом, не повністю збережений напис:

Мне подаренъ дочерьми Пономарева по сл. Шевченко приехавъ въ пасеку отца ихъ и не заставъ его дома, наскоро нарисовалъ… на память А. Лазаревскій 1882.

Вперше згадка про цю картину як про твір Шевченка з’явилася в журн. «Киевская старина» (1888, кн. VI, стор. 82), потім в рецензії М. В. Шугурова на статтю В. П. Горленка «Шевченко – живописец и гравер» (там же, 1893, кн. VII, стор. 534) та в журн. «Искусство и печатное дело» (К., 1911, № 3, стор. 138 – 139).

Ця картина репродукувалася в кількох виданнях та експонувалася в 1911 р. на виставці художніх творів Т. Шевченка в Києві (Каталог, № 86).

Картина належить до творів народного живопису з характерними для нього прийомами композиції, моделюванням форми та своєрідною перспективою з багатьма точками зору і за манерою письма не має нічого спільного з живописними творами Шевченка.

Попередні місця збереження: власність О. М. Лазаревського, Г. М. Лазаревської, Г. О. Лазаревського, Державний фонд музеїв Наркомату освіти УРСР Національний музей Тараса Шевченка.

Державний літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, інв. № 438.

К. В. Чумак

Паски святять. Ескіз. Папір, олівець, акварель
(17,1 × 27,8 см). [1838].

Вгорі на аркуші рукою Штернберга напис: Пасхи святят.

1911 р. малюнок як роботу Шевченка було експоновано на виставці творів Шевченка у Києві (Каталог, стор. 14). Як роботу Шевченка цей малюнок було зареєстровано в кн. О. П. Новицького «Тарас Шевченко як маляр» [Львів – Москва, 1914, стор. 72, № 506] та репродуковано під назвою «Великдень на Україні» в альбомі «Малюнки Т. Шевченка» [СПб., 1914, вип. II, табл. XXV].

В дійсності це ескіз до олійної картини В. І. Штернберга «Праздник светлого Христова воскресенья», яку 1838 р. було експоновано на виставці в Академії художеств у Петербурзі [див. «Новые картины Штернберга» в журн. «Художественная газета», СПБ, 1838, № 14, стор. 442].

Ескіз розграфлений на квадрати для перенесення рисунка на полотно.

Попередні місця збереження: власність Л. М. Жемчужникова, І. Н. Терещенка, М. І. Терещенка, Державний Російський музей, Ленінград, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 1373.

І. М. Вериківська, В. О. Судак

Пастушок. Олія. [Лебедин]. [VI 1859].

Картина помилково приписана пензлю Шевченка (див. коментарі № 334, 339).

Л. І. Внучкова

Постать чоловіка в кашкеті. Папір, чорнило, перо.

1916 р. в «Русских пропилеях» (т. II, стор. 256) було опубліковано лист до В. М. Репніної, на якому між рядками було накреслено невеличку постать чоловіка. Оскільки лист цей приписувався Шевченкові, то йому ж приписувався і рисунок.

Наявність під листом підпису «Д. Е.», що розшифровується як підпис архітектора Дмитра Єгоровича Єфімова, заперечує приналежність листа та рисунка Шевченкові.

Н. П. Прокопенко

Розпис будинку Репніних. [Яготин]. [1843 – 1844].

В статті «Подорож по Україні» Д. М. Косарик згадує, що в Яготині йому «показували напівзруйнований будинок Репніних, на стінах якого й на стелі намальовані сюжети неначебто рукою Тараса Григоровича» [«Малярство і скульптура», К., 1938, № 3, стор. 10].

В листах до Шарля Ейнара Варвара Репніна докладно описує перебування Шевченка в Яготині і виконані ним в цей час роботи. Але жодної згадки про розпис будинку в її спогадах немає. Ніякими свідченнями ці відомості Д. М. Косарика не підтверджені.

Сатрапи. Акварель.

На звороті олівцем напис: По всей вероятности работа Тараса Шевченко. А. Бен[уа].

Як роботу Шевченка без всяких застережень опубліковано в журн. «Образотворче мистецтво» (1939, № 4, стор. 13) з підписом під репродукцією: «Т. Г. Шевченко. Сатрапи. Акварель. 1847 – 1857 рр. Публікується вперше».

В альбомі Обручева є малюнок, на якому зображено три постаті (Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 1189). Всі вони є персонажами малюнка «Сатрапи». Подібні постаті зображені ще на одному малюнку з цього ж альбома (Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 1188).

В альбомі Р. М. Чернишова (Державний історичний музей, Москва) є малюнок з підписом Бр. Залеського, чоловічі постаті якого дуже нагадують постаті, зображені на малюнку «Сатрапи».

Зважаючи на те, що манера письма не властива роботам Шевченка, а також на наявність підписаного Бр. Залеським малюнка з подібними персонажами, малюнок «Сатрапи» немає підстав вважати роботою Шевченка.

Літературний музей Інституту російської літератури АН СРСР («Пушкинский дом»), Ленінград № 51016, КП 1420.

Л. І. Внучкова

Свято в селі. Папір. Акварель.

Як малюнок, приписуваний Шевченкові, 1903 р. був експонований на виставці XII Археологічного з’їзду в Харкові та репродукований в альбомі цього ж з’їзду [«Альбом Выставки XII Археологического съезда в г. Харькове», М., 1903, табл. XXXI, рис. 85].

За композиційними прийомами і технікою виконання робота не належить до творів Шевченка. Про близькі до цього малюнка роботи див. № 359 та № 363.

І. М. Вериківська, В. О. Судак

Середньовічні сцени: «Рицар у монастирі» (80 × 92,8 см) та «Біля монастирської брами» (80 × 92,5 см). Полотно, олія [1-а половина XIX ст.].

На обох картинах справа внизу червоною фарбою підпис: Т. Г. Шевченко.

В перші роки революції картини були передані на збереження до Державного Російського музею (Ленінград) з приватної збірки Женні Лазарівни Руманової, а 1928 р. їх включено до інвентаря музею. 26 серпня 1940 р. картини передано до Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків), а звідти до Національного музею Тараса Шевченка, де вони були внесені до інвентаря як приписувані Шевченкові.

Техніка виконання картин та їх кольорова гама не властиві творам Шевченка. Підписи на картинах також нічого не мають спільного з підписом Шевченка і зроблені, очевидно, пізніше рукою невідомого.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № ж – 110 і 111.

З. В. Лашкул

Судня рада. Акварель (47 × 60 см).

Як роботу Шевченка цей малюнок зареєстровано О. П. Новицьким в кн. «Тарас Шевченко як маляр» [Львів – Москва, 1914, стор. 83] з такою анотацією: «У музеї Наукового товариства імені Шевченка, у Львові, єсть акварель «Судної ради», доставленої д. Кричевським із Київа, розмір 470 × 600 мм. Вона має невеликі зміни проти офорта і зроблена навпак», тобто обернено по відношенню до офорта.

Акварель цю виконано недосконалою рукою невідомого художника з значними огріхами порівняно до оригіналу.

Пізніше в статті «Прийоми композицій в Шевченкових картинах» [«Глобус», К., 1928, № 5, стор. 67 – 68] О. П. Новицький розглядає дану акварель як один з етапів до створення Шевченком офорта.

Місцезнаходження акварелі не встановлено.

Судячи з репродукції, вміщеної у вищезгаданому джерелі, цей малюнок, як і подібні до нього дві інші олійні картини, що зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка, є довільними копіями з підготовчого Шевченкового малюнка, місцезнаходження якого також не встановлено.

Н. П. Прокопенко

«Та нема гірше так нікому, як бурлаці молодому». Полотно, олія (30 × 26,4 см).

На картині білою олійною фарбою напис: «Та нема гирше такъ никому, якъ бурлаци молодому».

Картина невідомого художника-самоучки І половини XIX ст. подарована в 1879 р. проф. Н. Д. Борисяком «Музею изящных искусств и древностей» Харківського університету. 1903 р. її було експоновано на виставці XII Археологічного з’їзду у Харкові, як твір, приписуваний Т. Г. Шевченкові [«Альбом выставки XII Археологического съезда в Харькове», М., 1903, табл. XVIII].

Розбіжність між змістом зображення і текстом пісні (що було зазначено і в «Альбомі» – стор. 23, № 152) та живописна манера письма, характерна для народної картинки 1-ої половини XIX ст., заперечують приналежність цього твору Шевченкові.

1935 р. фото з цієї картини було передано з Чернігівського історичного музею до Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків). Зараз це фото зберігається в фондах Національного музею Тараса Шевченка (інв. № ф – 113).

Місце збереження картини не встановлене.

З. В. Лашкул

Танок козаків.

У збірці віршів Шевченка, виданій 1954 р. [Т. Шевченко, Стихотворения, Л., Советский писатель, 1954], між стор. 176 – 177 вміщено малюнок невідомого художника під назвою «Пляска казаков» як твір Шевченка без будь-яких на те доказів з підзаголовком «Автоиллюстрация Т. Г. Шевченка к поэме «Гайдамаки».

Манера виконання опублікованого малюнка заперечує приналежність його Шевченкові.

В. О. Судак

Український хлопчик. Олія.

В нотатці журн. «Na ziemi naszej» (1911, № 5, стор. 8) під назвою «Твір Тараса Шевченка» опубліковано сумнівні дані про портрет українського хлопчика, виконаний нібито Шевченком:

«В збірці п. Францішка Равіти-Гавронського в Лозині під Яновом знаходиться олійний твір, що зображає голову українського хлопця. Київський тип. Твір, не підписаний художником, вважав за роботу Шевченка і як таку переховував у себе учитель малювання п. Гавронського Сошенко, особистий приятель Шевченка ще з Петербурга перед вступом в Академію. Час виконання цієї голівки повинен бути віднесений до перебування Шевченка в Києві, перед від’їздом за Дніпро.

Теперішній власник купив твір при розпродажі майна Сошенка після його смерті. Чи це робота Шевченка, абсолютної певності, як вище сказано, немає, тому що твір не підписаний».

Сучасне місцезнаходження портрета не встановлено.

Уральський козак верхи. Пастель.

1911 р. малюнок експонувався на шевченківській виставці в Москві. В каталозі цієї виставки (М., 1911, стор. 5, № 6) та в збірнику «На спомин 50-х роковин смерті Тараса Шевченка, 1861 26.11 – 1911» (М., 1911, стор. 19) зареєстрований з поміткою: «По свідоцтву Н. Н. Черницького приписують Шевченкові. Належить М. В. Тесленкові в Москві».

Місцезнаходження оригіналу не встановлено.

За відсутністю оригіналу або ж репродукції з нього неможливо встановити, чи йде мова про нині втрачений малюнок Шевченка, чи про малюнок, приписуваний Шевченкові.

Попередні місця збереження: власність М. В. Тесленка.

Л. І. Внучкова

Хлопчик-козачок замітає підлогу в панських покоях. Картон, олія (44,3 × 38 см).

Внизу праворуч червоною фарбою рукою невідомого підроблений підпис: Шевченко.

Картину було придбано 26 березня 1941 р. Галереєю картин Т. Г. Шевченка (Харків) від інженера К. М. Ліверова (Харків) як роботу невідомого художника, що за своєю тематикою могла б ілюструвати життя самого Шевченка; до інвентаря Галереї картин Т. Г. Шевченка картину було внесено як твір, приписуваний Шевченкові.

Експертизою Державного Російського музею (Ленінград) 1951 р. висловлено припущення, що це посередня копія картини худ. К. О. Зеленцова 1827 р., відомої під назвами: «Мальчик, убирающий комнату», «Молодой поломет», «Утро в комнатах молодого человека». Друга копія цієї ж картини зберігається в Державний історичний музей, Москва. На ній є напис: писалъ Павелъ Безсоновъ 1836.

Попередні місця збереження: власність М. М. Уварова, Давидовича, К. М. Ліверова, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № ж – 99.

З. В. Лашкул

Хлопчик-козачок прислуговує в панських покоях. Полотно, олія (38,2 × 48,8 см).

Картину придбано 26 березня 1941 р. Галереєю картин Т. Г. Шевченка (Харків) від інженера К. М. Ліверова (Харків) як роботу невідомого художника. До інвентаря Галереї картин Т. Г. Шевченка внесено як твір, приписуваний Шевченкові за спорідненістю сюжету, кольорової гами та композиції з картиною «Хлопчик-козачок замітає підлогу в панських покоях», копію з якої в свій час також приписували Шевченкові.

Попередні місця збереження: власність М. М. Уварова, Давидовича, К. М. Ліверова, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № ж – 98.

З. В. Лашкул

Ярмарок. Папір, акварель
(25,3 × 36,6 см). [1837 – 1838].

Справа внизу акварельною фарбою позначено: 815. На звороті посередині чорнилом напис: Jarmark ukrainski (Collekt. Adama Mieleszko-Malieszkiewicza, № 32). Цифру № 32 перекреслено і олівцем написано: № 52.

В «Каталоге музея украинских древностей В. В. Тарновского» зазначено, що на звороті є напис польською мовою, який вказує на приналежність цього рисунка Шевченкові [т. II, Чернігів, 1900, стор. 190, № 387]. Зараз цієї частини напису немає.

Як Шевченкову роботу малюнок було експоновано в репродукції на шевченківській виставці 1911 р. в Москві (Каталог, № 137) і в оригіналі 1929 р. – на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові (Каталог, стор. 19, № 33).

З Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові до Чернігівського обласного історичного музею, а потім до Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків) малюнок передано як твір Шевченка, але до інвентаря Галереї картин Т. Г. Шевченка внесено як твір В. І. Штернберга.

За характером композиції, статичністю постатей та колоритом малюнок не належить Шевченкові.

Попередні місця збереження: власність Адама Мелешко-Малешкевича, Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові – № 387, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 1389.

Н. П. Прокопенко

Подається за виданням: Тарас Шевченко Повне зібрання творів у 10-и томах. – К.: вид. АН УРСР, 1963 р., т. 10, с. 111 – 123 (примітки).