15.11.1839 р. До М. Г. Шевченка

Микито, рідний брате!

Минуло вже білш як півтора року, а так трапилось. Скажу щиру правду, не те, щоб ніколи було або що, а так собі, ні се ні те, ще раз вибачай; я так собі думав – що ж, що я напишу письмо, хіба їм буде легше? Твого я лиха не возьму на себе, а свого тобі не оддам. Так що ж з тих писем? Папір збавлять та й годі. Воно, бач, і так і не так, а все-таки лучше, коли получиш, прочитаєш хоч одно слово рідне. Серце ніби засміється, коли знаєш, що там діється. Так отаке-то, мій голубе, нудно мені стало, що я не знаю, що у вас робиться. Та й ти таки не без того, щоб не згадав свого брата Тараса, школяра, – бо вже дуже давно, як ми з тобою бачились, та що ж робить ма[є]ш, коли Бог так хоче, потерпим ще трохи, а там, коли живі та здорові будем, – то, може, і побачимось.

Ну коли то ще те буде, чи побачимось, чи ні, а тепер про себе скажу от що: слава Богу милосердному, жив і здоров, учуся малювать, коли трапиться, заробляю гроші, оце на тім тижні заробив трохи, то й тобі посилаю (25 руб[лів] асигн[аціями]). А коли буде білш, то й ще пришлю. Так от, бач, живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога – велике щастя буть вольним чоловіком, робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить. Поклонися усім родичам од мене, а надто дідові, коли живий, здоровий. Скажи, нехай не вмира, швидко побачимось, поцілуй брата Йосипа так, як би я його поцілував, і сестер Катерину, Ярину і Марусю, коли жива, та скажи, будь ласкав, як і де вона живе, чи одягнена, чи обута. Купи їй що-небудь к святкам з оцих грошей, що я тобі посилаю – поки що, а то я буду їй присилать окроме, коли трапляться у мене гроші.

Та ще скажи зятям нашим Антонові і Федорові, щоб і вони до мене коли-небудь написали хоч одно слово. А сам, як тільки получиш моє оце письмо, зараз до мене напиши, щоб я знав. Та, будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому,

Бо москалі чужі люди, Тяжко з ними жити; Немає з ким поплакати, Ні поговорити.

Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скушно, що я всяку ніч тілько й бачу во сні, що тебе, Керелівку, та рідню, та бур'яни (ті бур'яни, що колись ховався од школи); весело стане, прокинусь, заплачу. Ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь ласкав, а не по-московському. Коли напишеш письмо, то проси Івана Станіславича Димовського, щоб послав до мене, бо він знає, де я живу. Оставайся здоров – лягаю спать, уже північ, може, во сні й тебе побачу. Добраніч.

Твій рідний брат Тарас Шевченко

Ще, письмо, которе найдеш у моєму письмі запечатане, оддай Івану Станіславичу Димовському і поклонись йому од мене та попроси, щоб і він написав до мене що-небудь, та вкупі і пришліть, як я вам посилаю, оставайся здоров.

Не забудь же, зараз напиши письмо – та по-своєму.

Примітки

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 233).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1905. – № 6. – с. 238 – 239).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. / Видання В. Яковенка. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 343 – 344.

Шевченко Микита Григорович (1811 – бл. 1870) – старший брат Шевченка. Під час подорожей поета в Україну брати зустрічалися в 1843, 1845 і 1859 рр. У повісті «Княгиня» Шевченко згадав Микиту в епізоді про залізні стовпи.

Минуло вже більш як півтора року… – Попередній лист Шевченко написав, очевидно, незабаром після викупу його з кріпацтва 22 квітня 1838 р.

…вже дуже давно, як ми з тобою бачились… – У 1828 р. Шевченка взяли до панського двору у Вільшану, і незабаром він став козачком – прислужником пана, з яким на початку березня 1829 р. виїхав через Київ, Чернігів, Гомель, Оршу, Смоленськ у Вільно, а звідти 1831 р. – у Петербург [див.: Шудря М. З валкою за дідичем // В сім’ї вольній, новій. – К., 1986. – Вип. 3. – С. 304 – 305; Непокупний А. Подорож 17-річного Тараса // Літературна Україна. – 1990. – 22 березня].

…коли трапиться, заробляю гроші… – Шевченко писав портрети на замовлення, два з них (назви їх не відомі) восени 1839 р. експонувалися на великій академічній виставці [див.: Указатель художественных произведений, выставленных в залах Императорской Академии художеств. – СПб., 1839. – С. 4] і здобули схвальні відгуки в газеті «Северная пчела» (1839. – 14 жовтня) та в журналі «Отечественные записки» (1839. – № 11. – С. 51). Відомий з того часу портрет петербурзького чиновника А. І. Лагоди.

Поклонися усім родинам од мене, а надто дідові… – Дід поета по батькові Шевченко Іван Андрійович (1746 – 1849), кріпак В. В. Енгельгардта. В його хаті 1802 – 1810 рр. та після 1816 р. жила родина поета. Був свідком гайдамацького повстання 1768 р. (Коліївщини), про яке розповідав онукам. Ці розповіді відбилися в поемі «Гайдамаки». Згадував Шевченко діда у повісті «3». Ймовірно, під час першої подорожі в Україну 1843 р. Шевченко намалював його портрет (ескіз олівцем).

…поцілуй брата Йосипа… і сестер Катерину, Ярину і Марусю… – Шевченко Йосип Григорович (1821 – бл. 1878) – молодший брат поета. Разом з сестрою Яриною Шевченко хрестив Йосипового сина Трохима 20 вересня 1843 р., гостював у нього під час подорожей в Україну 1845 та 1859 рр.

Шевченко Катерина Григорівна (1804 – бл. 1848) – старша сестра Шевченка. Ще хлопчиком Шевченко побував з нею в Мотронинському монастирі, після смерті матері й батька часто відвідував її в Зеленій Діброві, а пізніше згадував не раз у листах, у повісті «Княгиня». Гостював у неї в 1843 і 1845 рр.

Шевченко Ярина Григорівна (1816 – 1865) – молодша сестра Шевченка. їй поет присвятив вірш «Сестрі» (1859), допомагав матеріально.

Шевченко Марія Григорівна (1819 – бл. 1846) – наймолодша сестра Шевченка.

…скажи зятям нашим Антонові і Федорові… – Красицький Антон Григорович (1794 – 1848) – чоловік сестри Шевченка Катерини, кріпак із с. Зелена Діброва;

Бойко Федір Кіндратович (1811 – середина 1850-х років) – чоловік сестри Шевченка Ярини, кирилівський маляр-іконописець.

Димовський Іван Станіславович – управитель кирилівського маєтку П. В. Енгельгардта. У Кирилівці Шевченко спочатку був хлопчиком до послуг у І. С. Димовського.

Ще, письмо… оддай Івану Станіславичу Димовському… – Листи Шевченка до І. С. Димовського та відповіді на них не відомі.

В. Є. Шубравський

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 11 – 12 (текст), с. 300 – 301 (примітки).