Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Письмо на сайт
Версия для печати
Лента новостей (RSS)
Проза / Прогулка с удовольствием и не без морали

Прогулка с удовольствием и не без морали

Тарас Шевченко

Часть первая | Часть вторая


Примітки

Джерела тексту:

– Автограф фрагмента первісної редакції першої частини: «Я прочитал краткое, но приторно-сладкое послание – думал я дорогой» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 102, арк. 11-1). Уривок з дев’яти рядків, писаних на окремому подвійному аркуші in 4°, який пізніше використаний Шевченком під час написання повісті «Художник».

– Автограф ранньої редакції першої частини (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 99). Зошит у шкіряній оправі in 8° з 33, за авторською нумерацією з 16 подвійних аркушів тонкого прозорого паперу. Чистова авторська копія з первісного автографа. Заголовок: «Старая погудка на новый лад». Посвята: «Посвящаю М. Лазаревскому и С. Артемовскому». У тексті – авторські виправлення і доповнення, зроблені, очевидно, в процесі переписування, а також кілька виправлень невідомою рукою чорнилом.

– Авторизована копія першої частини (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 97). Рукопис виготовлений переписувачем, in folio на 46, за авторською нумерацією на 45 аркушах. Заголовок: «Прогулка с удовольствием и не без морали». В тексті численні виправлення Шевченка – на арк. 1–35 чорнилом й олівцем, на арк. 36–45 олівцем, а також виправлення пізнішого часу невідомою рукою олівцем (ці виправлення в нашій системі управління варіантами не відбиті). Ймовірно, цією ж рукою олівцем на полях рукопису зроблено кілька зауважень до окремих місць повісті.

– Чистовий автограф другої частини (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 98). Авторська копія з первісного автографа, in folio на 46 аркушах за авторською нумерацією. В автографі – нечисленні виправлення Шевченка, зроблені в процесі переписування, а також виправлення і доповнення пізнішого часу.

Подається: частина перша – за авторизованою копією (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 97), частина друга – за чистовим автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 98). Текст друкується з редакторськими кон’єктурами.

Первісний автограф першої частини повісті, що дійшов до нас у вигляді уривка (в автографі повісті «Художник»), орієнтовно можна віднести до другої половини 1855 – початку 1856 р., коли Шевченко закінчив роботу над повістю «Близнецы» і ще не приступав до написання повісті «Художник» (25 січня 1856 р.).

Дата в автографі ранньої редакції першої частини (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 99) на останньому (16-4) аркуші – «ноября 1856» – вказує на час завершення роботи над чистовою авторською копією з первісного автографа.

Ця ж дата – «ноября 1856 года» – проставлена на останньому (45-2) аркуші авторизованої копії другої редакції першої частини (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 97). Механічно перенесена переписувачем з так званої копії Нагаєва, вона відбиває, таким чином, час виготовлення рукопису ранньої редакції першої частини повісті, а не час закінчення другої редакції, який припадає на кінець грудня 1857 р.

Дата в чистовому автографі другої частини (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 98) на останньому (46-2) аркуші під текстом – «1858. Февраля 16» – також фіксує час закінчення переписування авторської копії з чорнового автографа, а не час завершення роботи над текстом, яка тривала до кінця лютого 1858 р.

Датується орієнтовно: друга половина 1855 р., Новопетровське укріплення – кінець лютого 1858 р., Нижній Новгород,

Роботу над повістю Шевченко розпочав на засланні в Новопетровському укріпленні й продовжував після звільнення із заслання під час перебування в Нижньому Новгороді (20 вересня 1857 р. – 6 березня 1858 р.). Первісний автограф не відомий. Про його існування свідчить фрагмент – дев’ять рядків тексту останнього (десятого) розділу першої частини, написаний на окремому подвійному аркуші. Пізніше, працюючи над повістю «Художник», Шевченко ще раз використав цей аркуш: кількома рисками перекреслив уривок тексту «Прогулки» і, пронумерувавши його відповідно до попередніх аркушів автографа повісті «Художник», продовжував писати на ньому. Аркуш цей (11-1, за авторською нумерацією) припадає на середину тексту «Художника», розпочатого 25 січня 1856 р. і завершеного 4 жовтня цього ж року, і свідчить, таким чином, що майже вся перша частина «Прогулки» була написана орієнтовно до середини 1856 р.

Отже, робота над цим твором або йшла паралельно з роботою над повістю «Художник», або була здійснена раніше, до 25 січня 1856 р. Перший здогад маловірогідний, оскільки для творчого процесу Шевченка не властива одночасна робота над кількома творами. Більш ймовірним є припущення, що первісний автограф першої частини «Прогулки» був створений до 25 січня 1856 р., можливо, розпочатий наприкінці 1855 р., одразу після завершення роботи над повістю «Близнецы». Вірогідно також, що на час написання повісті «Художник» Шевченко залишив роботу над «Прогулкою» і повернувся до неї вже після 4 жовтня 1856 р. Протягом жовтня – листопада Шевченко, як видно з його листування, переписує, очевидно, з первісного автографа, чистову копію (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 99), текст якої являє собою ранню редакцію першої частини твору.

На першому аркуші автографа первісний заголовок «Матрос» закреслено і змінено на «Старая погудка на новый лад». Нижче – підзаголовок «Этюд» і присвята: «Посвящаю М. Лазаревскому и С. Артемовскому». В тексті багато виправлень Шевченка, зроблених у процесі переписування. На окремих аркушах (6-4, 7-2,3, 11-2,3, 13-1) – виправлення невідомою рукою чорнилом. Перед текстом вклеєний окремий аркуш поштового паперу з листом Шевченка до М. Лазаревського і С. Артемовського від 5 листопада 1856 р., в якому він повідомляє адресатів, що надсилає їм свій «Этюд», і висловлює прохання:

«Прошу вас, други мои, прочитайте его укупі і поправте, що можно поправить, і отдайте доброму писареві переписать. І коли єсть у вас знакомий чоловік в редакции “Современника” або “Отечественных за[писок]”, то отдайте йому, нехай надрюкує под именем К. Дармограй. А як не маєте такої персони, то, прочитавши й переписавши, адресуйте в контору “О[течественных] записок” его высокоблагородию Алексею Феофилактовичу Писемскому».

Як видно з листа, Шевченко переписував чистову копію і надсилав її М. М. Лазаревському двома заходами. І–V розділи переписані протягом жовтня – самого початку листопада й надіслані разом з листом від 5 листопада 1856 р., VI–X розділи – протягом листопада (на це вказує дата «ноября 1856» наприкінці автографа) і надіслані М. М. Лазаревському з листом від 8 грудня 1856 р. В цьому листі уточнено назву ранньої редакції повісті: «…я тебе прошу, – писав Шевченко, – сделать его [У листах цього періоду Шевченко з конспіративних міркувань говорить про К[обзаря] Дармограя (псевдонім, яким він підписував свої повісті на засланні) як про реальну особу] этюду такое заглавие:

Матроз.

Или Старая погудка на новый лад

(Рассказ) а не этюд

Часть первая».

Тут же висловлено й прохання:

«Еще просит он поправить ошибку, правду сказать, довольно грубую. Он написал, что местечко Лысянка замечательно месторождением знаменитого Богдана Хмельницкого. Неправда, в Лысянке родился не знаменитый гетман, а отец его, Чигиринский сотник Михайло Хмельник, или Хмельницкий. И не по словам летописи Самовидца, как он написал, а по словам профессора Соловьева, который ссылается на Киевские акты.

Еще, тоже не помню на которой странице, он сделал пробел, а за ним и я, нужно было написать фамилию знаменитого череполога Лаватера, но он вероятно забыл, как прозывался этот мудреный немец, а я тоже не вспомнил».

Далі з цього листа довідуємось що в грудні 1856 р. Шевченко ще не приступав до написання другої частини повісті: «Еще он (тобто Дармограй. – Ред.) пишет мне, что если и будет вторая часть этого рассказа, то не весьма скоро. Поэтому я и думаю что лучше не писать “Часть первая”».

17 січня 1857 р. М. М. Лазаревський повідомив Шевченка про одержання обох його листів з автографом першої частини повісті. Натякаючи на небажаність публікації повісті під час вирішення справи про звільнення Шевченка з заслання («Теперь, слава Богу, не до “Матроса”»), М. М. Лазаревський все ж виконує його прохання зняти копію:

«Получивши твое первое письмо с “Матросом”, я отдал его [тобто І–V розділи. – Ред.] переписать… Сию минуту воротился (12 ч. ночи) из театра и получил [письмо] от Дармограя от 8 декабря [тобто лист Шевченка з останніми розділами твору. – Ред.]» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 78].

Копіювання, таким чином, здійснювалось також двома заходами і було завершене, очевидно, в другій половині квітня 1857 р., оскільки 11 квітня цього ж року М. М. Лазаревський писав Шевченкові:

«2-го отдела твоего “Матроса” еще не успели переписать, но на днях окончится он; а уж твой подлинник в переплете и никому не уступится» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 80].

Рукописна копія, замовлена М. М. Лазаревським, зберігається в архіві Шевченка (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 100). Вона являє собою рукопис in 4° з 14 зшитків (122 арк.) білого цупкого паперу, неоправлений, писаний двома особами. Почерком першого переписувача, хоч і з деякими змінами в характері письма, скопійовані перші п’ять розділів. Сторінки рукопису цих розділів пронумеровані його ж рукою олівцем, VI–X розділи переписані іншою рукою і нумерації не мають. Виправлення в тексті V розділу (про батька Богдана Хмельницького), про яке йшлося в листі Шевченка до М. М. Лазаревського від 8 грудня 1856 р., у копії зроблене не було, очевидно, тому, що автограф у цей час уже був у переписувача. Пропуск прізвища Йоганна Каспара Лафатера (розділ IV) переписувач заповнив, але, ймовірно, незалежно від прохання Шевченка, оскільки прізвище Лафатер подано у копії в дужках із знаком запитання.

Текст копії містить багато помилок. Більшість з них постала внаслідок неправильного прочитання автографа, особливо тих місць, які написані нерозбірливо. Так, наприклад: «Сделать два дела» (арк. 7-4) було прочитано переписувачем як «сделать свое дело»; «и сцена тем кончилась» (арк. 8-3) – «и еще не тем кончилось»; «это народ» (арк. 9-4) – «что народ» та ін. Окремі відхилення від Шевченкового тексту, особливо у розділах I–V, виникли внаслідок довільного його редагування, можливо, переписувачем, на підставі тих повноважень, які давав Шевченко своїм друзям у листі від 5 листопада 1856 р. («поправте, що можно поправить»). Так, замість: «это случилось в самый развал нашей знаменитой малороссийской грязи» в копії маємо: «это случилось в самый разлив нашей знаменитой малороссийской грязи» (арк. 1-1); «да, может быть, и не одного меня» – «а, может быть, и не одного меня» (арк. 5-2); «мы держим для их портер» – «мы держим для них портер» та ін. Більш обережно передано у копії присвяту: замість «Посвящается М. Лазаревскому и С. Артемовскому» – «Посвящается М.Л. и С.А.». На перших десяти сторінках копії є поодинокі виправлення пізнішого часу невідомою рукою олівцем («наша пара» виправлено на «наши кони» (арк. 2-1); «знак вопросительный» – «знак вопрошения» (арк. 5-1); «дожидать» – «ждать» (арк. 10-1) та ін.), які свідчать, що хтось розпочинав редагувати рукопис.

Очевидно, копія «Матроса» так і не була передана до редакції «Отечественных записок». Надії, які покладав Шевченко на О. Ф. Писемського як можливого посередника в цій справі, виявились марними. «Писемский в “Отечественных записках” не участвует, да его и в П[етер]б[урге] нет теперь», – писав М. М. Лазаревський ще 17 січня 1857 р. Довідавшись з цього ж листа, що повість «Княгиня» також не зустрічає підтримки, Шевченко пише М. М. Лазаревському у листі від 22 квітня, 8 травня 1857 р.: «Якби “Княгиню” взяв на свої руки Куліш, чи не лучше б було? Та й “Матроса” прибгав би до “Княгини” та причепурив би їх гарненько, та й пустив би в люде». Лист містить також відомості про подальшу роботу над повістю:

«Дармограй написав уже и вторую часть “Матроса”, в которой уже резче обозначилась общая идея рассказа. А в третій він дума уже выставить наголо свою нехитрую фантазию. Але коли-то те буде».

20 травня 1857 р. Шевченко ще раз нагадує М. М. Лазаревському:

«Як перепишуть “Матроса”, то передай його Кулішеві та попроси його од мене, нехай він його прочитає гарненько та де що побачить, нехай і поправить…»

Це остання згадка про повість у листах періоду заслання. Отже, в Новопетровському укріпленні були написані рання редакція першої частини повісті «Матрос, или Старая погудка на новый лад», автограф якої Шевченко надіслав М. М. Лазаревському, залишивши собі копію, переписану на його прохання прапорщиком 1-го Оренбурзького лінійного батальйону Г. М. Нагаєвим, а також чорновий варіант другої частини. Будь-яких творчих матеріалів або документальних даних, які б свідчили про спробу написати третю частину повісті, немає.

Після звільнення із заслання, перебуваючи у Нижньому Новгороді, Шевченко продовжує працювати над повістю й одночасно вживає заходів щодо її публікації. Протягом жовтня він виправляє копію Нагаєва і по частинах передає переписувачу. Характер роботи над текстом у цей період засвідчує щоденниковий запис від 25 жовтня 1857 р.:

«Продолжаю по складам прочитывать и поправлять “Матроса” и ругать безграмотного переписчика, пьяницу прапорщика Нагаєва. Прочитывая по складам моє творение, естественно, что я не могу следить за складом речи. Убедился только в одном, что название этого рассказа необходимо переменить. Пока не придумаю моему “Матросу” другого, более приличного имени, назову его так: “Прогулка с пользою и не без морали”».

Про інтенсивність і цілеспрямованість творчої думки в цей час можна зробити висновок із щоденникового запису від 30 жовтня 1857 р., який безпосередньо не торкається роботи над повістю: «Пользуясь погодой, я совершил прогулку вокруг города с удовольствием и не без пользы». Наступного дня (31 жовтня) Шевченко пише у щоденнику про свої сумніви щодо композиції твору, а також про намір надіслати його до одного з московських журналів, на цей раз через посередництво М. С Щепкіна:

«Сегодня только наконец дочитал своего “Матроса”. Он показался мне слишком растянутым. Может быть оттого, что я по складам его читал. Прочитаю еще раз в новом экземпляре, и если окажется сносным, то пошлю его к М. С. Щепкину, пускай где хочет, там его и приютит».

«Новый экземпляр» – рукописна копія (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 97), виготовлена, ймовірно, у першій половині листопада, оскільки 12 листопада 1857 р. Шевченко записав у щоденнику: «У меня было намерение послать… в Москву своего “Матроса”, но переписчик мой тоже с добрыми людьми загулял, и рукопись остановилась». До кінця грудня Шевченко вичитував і знову правив рукопис.

Як свідчить порівняльний аналіз ранньої редакції повісті (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 99) та авторизованої копії (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 97), у процесі роботи над копією Нагаєва, яка є проміжною ланкою між цими двома рукописами, а потім над «новым экземпляром» Шевченко вносив у текст певні зміни, уточнюючи, доповнюючи і стилістично доопрацьовуючи його. Так виникла друга редакція першої частини твору.

Характер правки в рукописній копії засвідчує, що вона розпочиналася двічі, ймовірно, в залежності від виготовлення копії. Спочатку, очевидно, отримавши від переписувача арк. 1–35, Шевченко зробив на них виправлення чорнилом. Пізніше, отримавши арк. 36–45, він правив рукопис знову від самого початку й до кінця олівцем. Рукою Шевченка також олівцем, ймовірно, вже після виправлення копії, написано остаточний заголовок – «Прогулка с удовольствием и не без морали. Часть 1», присвята – «Посвящаю Сергею Тимофеевичу Аксакову в знак глубокого уважения» (на обгортці) і підпис-псевдонім у кінці рукопису – «К[обзарь] Дармограй».

У кінці 1857 р. через М. С. Щепкіна, який 25–29 грудня був у Нижньому Новгороді, Шевченко пересилає виправлений рукопис С. Т. Аксакову і через кілька днів сповіщає його:

«Послал я вам с моим великим другом свою “Прогулку с удовольствием и не без морали”. Вооружитесь терпением, прочтите ее, и если найдете сию “Прогулку” годною предать тиснению, то предайте, где найдете приличным. Вторая часть “Прогулки” будет прислана вам, как только покажется в печати первая» (лист від 4 січня 1858 р.).

Відповідь від Аксакова Шевченко отримав 13 січня 1858 р.

«Возвратясь домой, – записує він цього дня у щоденнику, – нашел я у себя на столе письмо Сергея Тимофеевича Аксакова. Самое любезное, самое сердечное письмо. В заключение любезностей он пишет, что “Матрос” мой наконец пошел в ход, он передал его Каткову, редактору “Русского вестника”. В ожидании будущих благ принимаюсь переписывать вторую часть “Матроса”».

Про зміст цього листа від Аксакова, який не зберігся, Шевченко писав також до М. С. Щепкіна 17 січня 1858 р.:

«Позавчора я получив не письмо, а просто панегірик от Сергея Тимофеевича. Якби я хоч трошки дурніший був, то я б учадів од його панегірика […]. Я тепер день і ніч сижу та переписую вторую часть тії самої повісті, що я з тобою послал Сергею Тимофеевичу. Як кончу, то зараз і пришлю».

Не залишає в цей час Шевченко думки про опублікування також інших повістей. 26 січня 1858 р. він пише П. Кулішеві:

«Навчи ти мене, будь ласкав, що мені робити з руськими повістями? У мене їх десятків коло двох набереться. Затопить грубу – шкода: багато праці пропаде. Та й грошей би хотілося, бо тепер вони мені дуже потрібні. Порадь, будь ласкав, що мені робить?»

Присуд російським повістям Шевченка, винесений Кулішем у листі до поета від 1 лютого 1858 р., закінчувався такими словами:

«Читав я твою “Княгиню” і “Матроса”. Може, ти мені віри не піймеш, може, скажеш, що я московщини не люблю, тим і ганю. Так от же тобі: ні одна редакція журнальна не схотіла їх друковати» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 105].

Втративши надію на допомогу Куліша, Шевченко з нетерпінням чекає відповіді з Москви й одночасно напружено працює над другою частиною «Прогулки». «Чи робить там що Катков з моєю повістю? Я вже другу часть кінчаю», – писав Шевченко М. С. Щепкіну 3 лютого 1858 р. Трохи пізніше, 14 лютого, він занотував у щоденнику:

«Кончил, наконец, вторую часть “Матроса”. Переписыванье – это самая несносная работа, какую я когда-либо испытывал […]. Нужно будет прочитать еще это рукоделье, что из него выйдет? Как примет его С. Т. Аксаков? Мне ужасно хочется ему нравиться…»

Про завершення роботи над другою частиною пише Шевченко також у листі до Аксакова від 16 лютого 1858 р.:

«Вы так сердечно дружески приняли мою далеко не мастерскую “Прогулку”, так сердечно, что я, прочитавши ваше дорогое мне письмо, в тот же день и час принялся за вторую и последнюю часть моей “Прогулки”. И только сегодня кончил. А как кончил? Не знаю. Судите вы меня, и судите искренно и милостиво. Я дебютирую этой вещью в великорусском слове. Но это не извинение. Дебютант должен быть проникнут своей ролью, а иначе он шарлатан. Я не шарлатан, я ученик, жаждущий дружеского, искреннего суда и совета. Первая часть “Прогулки” мне показалась растянутою, вялою. Не знаю, какою покажется вторая. Я еще не читал ее, как прочитаю, так и пошлю вам».

Чистовий автограф другої частини повісті (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 98) має таку саму дату, як і наведений вище лист до Аксакова – «1858, февраля 16» і фіксує, таким чином, час закінчення переписування чистової копії з чорнового автографа, що був створений майже рік тому в Новопетровському укріпленні. Під час переписування Шевченко вносив у текст окремі виправлення (нижній шар правки в чистовому автографі). Пізніше, очевидно, протягом лютого (7 березня Шевченко вже виїхав з Нижнього Новгорода до Москви) він перечитав рукопис, знову зробив виправлення та доповнення (верхній шар правки) і переслав (можливо, передав) його С. Аксакову.

14 квітня 1858 р. Аксаков написав Шевченкові:

«Первая часть Вашей повести давно отдана мною Максимовичу, который должен уведомить Вас, будет ли она помещена в “Рус[ской] беседе” или нет. Вторую часть я читаю понемногу. Большею частию сам; когда дочитаю, – скажу Вам откровенно свое мнение. Я считаю, что такому таланту, как Вы, надобно говорить чистую правду» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 117].

Наведені рядки дають підстави для здогаду, що доля рукопису на цей час уже була вирішена. І все ж Шевченко не втрачав надії на опублікування «Прогулки».

«Вы обещаете мне, – ще раз нагадував він у листі до Аксакова 25 квітня, – написать ваше мнение о моей повести. Если она стоит этого, напишите, ради святого, божественного искусства. Мнение чувствующего и благородно мыслящего художника мне необходимо. И ваше искреннее слово я прийму с благоговением, прийму как дорогой бесценный подарок. Не откажите же мне в этой великой радости!»

Остаточну відповідь Аксаков надіслав Шевченкові 19 червня 1858 р.

«Только болезнь моя была причиной, что я до сих пор не написал Вам о Вашей повести, которая уже давно возвращена мне редакциею “Рус[ской] беседы”. Конечно, всего было бы ближе самому Максимовичу написать к Вам, но он заторопился на свою Михайлову гору и поручил мне уведомить Вас, что повесть Ваша в настоящем ее виде не может быть напечатана в “Русской беседе”.

Я обещал Вам откровенно сказать свое мнение об этом Вашем произведении. Исполняю мое обещание: я не советую Вам печатать эту повесть. Она несравненно ниже Вашего огромного стихотворного таланта, особенно вторая половина. Вы лирик, элегист, Ваш юмор невесел, а шутки не всегда забавны, а это часто бывает невыгодно. Правда, где только Вы касаетесь природы, где только доходит дело до живописи, – там все у Вас прекрасно, но это не выкупает недостатков целого рассказа. Я без всякого опасения говорю Вам голую правду. Я думаю, что такому таланту, как Вы, можно смело сказать ее, не опасаясь оскорбить самолюбия человеческого» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 119].

Лист Аксакова, безперечно, прикро вразив Шевченка, і все ж, відповідаючи на нього 15 липня 4858 р., поет писав:

«Сердечно благодарен вам за ваше искренно благородное письмо. Вы мне сказали то, о чем я сам давным-давно думал, но, не знаю почему, не решался сказать, а вы сказали, и я трижды вам благодарен за ваше искреннее, прямое слово, оно осветило мне дорогу, по которой я шел ощупью. Теперь думаю отложить всякое писание в сторону и заняться исключительно гравюрою…»

Будь-яких свідчень пізнішого часу про поновлення роботи над твором та про нові заходи щодо його опублікування немає.

Вперше згадано про повість в «Извещении о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»:

«Прогулка с удовольствием и не без морали в двух частях. Первая часть на 22 1/2 листах, переписана не Шевченком, а только им исправлена (30 ноября 1856 года); вторая же часть, на 23 листах, переписана самим Шевченком. Под обеими подпись: Дармограй – 1/2 л.» (Основа. – 1862. – № 3. – С. 143).

У повідомленні йдеться про авторизовану копію першої частини та автограф другої частини, що нині зберігаються в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів. У назві повісті припущено друкарську помилку: «Прогулка с удовольствиями и не без морали» замість «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Вперше уривки повісті (під редакторським заголовком «Из неизданной повести Т. Г. Шевченка » та з редакторськими заголовками до кожного окремого уривка) надруковано В. П. Горленком і з його передмовою в газеті «Труд» за грудень 1881 р.: № 122 (11 грудня) – уривок V розділу першої частини («Силуэт»); додаток за 12 грудня – два уривки VII розділу першої частини («Сон» та «Из былого»); додаток за 17 грудня – уривок VIII розділу першої частини («После работы»); додаток за 29 грудня – уривки IX та X розділів першої частини («На этюде») та уривок І розділу другої частини («Могилы и руины»).

У публікації, що здійснювалася за авторизованою копією (уривки першої частини) та автографом (уривки другої частини), багато відхилень від Шевченкового тексту, які виникли внаслідок довільного редакторського втручання: перестановки та пропуски окремих слів, стилістична правка та інші виправлення. Так, наприклад,

в оригіналі в газеті «Труд»
«но что в особенности мне в нем нравится» (арк. 22-2) «но что мне в особенности в нем нравится» (№ 122);
«как безнадежные стоны одиноко умирающего страдальца» (арк. 29-1) «как безнадежные стоны умирающего страдальца» (додаток за 12 грудня);
«картину моря под названием “Пролог ужасной бури”» (арк. 28-2) «картину моря, которую можно было бы назвать “прологом ужасной бури”» (додаток за 12 грудня);
«висят две полки, верхняя уставлена статуэтками и лошадками барона Клодта, а нижняя в беспорядке завалена книгами» (арк. 32) «висят две полки, верхняя уставлена статуэтками и лошадками барона Клодта, а нижняя – в беспорядке книгами» (додаток за 12 грудня);
«Грязный козачок приходил меня звать на чай» (арк. 32-2) «Меня приходили звать на чай» (додаток за 12 грудня);
«Налюбовавшись досыта этой очаровательной виньеткой» (арк. 33-2 – 34) «Налюбовавшись досыта этой очаровательной картиной» (додаток за 17 грудня) тощо.

Повністю повість вперше надруковано в журналі «Киевская старина» [1887. – № 6-7. – С 269–334; № 8. – С. 589–626; № 9. – С. 55–89]. Перша частина подавалася за авторизованою копією, друга – за автографом. У тексті «Киевской старины» немає тих відхилень від оригіналу, які зафіксовані в газеті «Труд», проте і в цій публікації є значна кількість перекручень і «виправлень» Шевченкового тексту, що також з’явилися внаслідок редакторського втручання. На перших десяти аркушах авторизованої копії ці виправлення зроблені невідомою рукою олівцем. У дальшому тексті авторизованої копії, а також в автографі другої частини виправлень немає. Очевидно, вони внесені безпосередньо у текст складального рукопису. Як і в газетній публікації, редагування йшло у напрямі довільної стилістичної правки. Так, наприклад,

в оригіналі в журналі «Киевская старина»
«но он рекомендовался мне, что он фактор, а не хозяин лавки» (арк. 3) «но жидок отвечал, что он фактор, а не хозяин лавки» (№ 6-7. – С 272);
«Странно между прочим. Это мелкое тщеславие заставляет меня» (арк. 3-2) «Как ни странно, но не другое что, как то же мелкое тщеславие заставляет меня» (Там само. – С. 273);
«спросил я сам себя» (арк. 4) «подумал я про себя» (Там само. – С. 274);
«и, обратясь к фактору, сказал» (арк. 5-2) «и, обратяся к фактору, спросил его» (Там само. – С. 275);
«он книги даже не разрезал» (арк. 6-2) «книги были не разрезаны» (Там само. – С. 276);
«с осьмиугольным штофом с какой-то буро-красноватой водкой» (арк. 7-1) «с осьмиугольным штофом, наполненным буро-красноватой жидкостью» (Там само. – С. 277);
«употребить волов в дело» (арк. 18-1) «употребить в дело волов» (Там само. – С. 292);
«спросил я его» (арк. 27-1) «спросил я опять Трохима» (Там само. – С. 305) та ін.

Дата завершення роботи над першою частиною повісті – «30 ноября 1856 года» – в «Киевской старине» не відтворена, в кінці другої частини дата відтворена неточно: «1858 г., февраля» – замість: «1858. Февраля 16».

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». – Киев, 1889. – С. 425–562.

У повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» Шевченко продовжує розробляти тему морального виродження представників пануючої верстви, а також тему кріпака-інтелігента. Сюжет твору розгортається у двох планах: розпусне життя ротмістра Курнатовського, історія його одруження з кріпачкою Оленою та історія матроса Обеременка – учасника оборони Севастополя, який замість пропонованої нагороди за хоробрість просить звільнити сестру з кріпацтва (дійсний факт, про який Шевченко прочитав у першому номері «Морского сборника» за 1855 р.). У повісті Шевченко знову зосереджується на проблемі формування людської особистості, наголошує на вирішальному впливі на формування характеру людини навколишнього середовища. У другій частині твору, де, за словами Шевченка, «резче обозначилась общая идея рассказа» (лист до М. М. Лазаревського від 22 квітня, 8 травня 1857 р.), введено мотив морального переродження поміщика Курнатовського внаслідок одруження з дівчиною-кріпачкою, а також спілкування з її братом-матросом Обеременком та заможними хуторянами: лікарем Степаном Йосиповичем Прехтелем та його дружиною – носіями позитивного ідеалу автора.

У повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» певною мірою використано жанр «подорожнього нарису», що розвинувся у світовій літературі протягом XVIII – першої половини XIX ст. У подорожніх нотатках художника Дармограя, в особі якого легко розпізнається сам автор, Шевченко розповідає життєві історії героїв і водночас у численних публіцистичних та ліричних відступах розкриває свої суспільні погляди, педагогічні ідеї, знайомить читача зі своїми літературними та мистецькими уподобаннями. У сюжеті повісті важливу роль відіграє мемуарний елемент – спогади про другу подорож по Україні, роки навчання в Академії мистецтв та ін.

К. М. Сєкарєва

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 4, с. 208 – 326 (канонічний текст), с. 402 – 476 (варіанти), с. 551 – 579 (примітки).

Предыдущий раздел | Содержание | Следующий раздел

Понравилась страница? Помогите развитию нашего сайта!

© 2009 – 2018 Н.И.Жарких (идея, технология, комментарии)

Перепечатка статей с сайта приветствуется при условии
ссылки (гиперссылки) на этот сайт

Сайт живет на

Число загрузок : 6438

Модифицировано : 8.10.2016

Если вы заметили ошибку набора
на этой странице, выделите
её мышкой и нажмите Ctrl+Enter.