Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Письмо на сайт
Версия для печати
Лента новостей (RSS)
Проза / Капитанша

Капитанша

Тарас Шевченко

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12


Примітки

Джерело тексту:

– чорновий автограф (Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 1, № 92).

Рукопис складається з 9 (за авторською нумерацією) подвійних аркушів in 4°. В автографі є численні авторські поправки – закреслені чи дописані над рядком слова. Текст твору не викінчений: в окремих реченнях пропущено слова, в словах є пропуски букв і складів, не уніфіковано ім’я головного героя повісті, є не помічені автором повтори слів. Після речення «Я вошел в пространную, чисто выбеленную хату, разделявшуюся во всю длину ее, как стеною, кафельного печью» на лівому полі автографа зірочкою винесене слово «Бироновщина».

Подається за автографом. Пропуски слів заповнюються редакторськими кон’єктурами в квадратових дужках. Імена персонажів уніфікуються. Скорочені імена персонажів, а також скорочена форма звернення «ваше благородие» подаються повністю, неузгодженості виправляються.

Автограф датований: на арк. 1 вгорі Шевченко, очевидно, зазначив початок роботи над повістю: «15 марта». Дати завершення нема. Рік написання повісті встановлюється на підставі листа Шевченка до В. І. Григоровича, записаного на першій сторінці 6-го аркуша автографа, на якому пізніше впоперек аркуша чорним чорнилом написана чергова сторінка повісті. Лист до В. І. Григоровича без дати, він датується за аналогією його змісту з листом Шевченка до Ф. П. Толстого від 12 квітня 1855 р., тобто близько 12 квітня 1855 р. Отже, якщо трохи більше половини повісті (5 арк. з 9-ти) було написано до середини квітня, то решта (4 арк.) написана, можна гадати, в проміжку від середини квітня до 10 червня (час початку роботи над повістю «Близнецы»).

Датується орієнтовно: 15 березня – початок червня 1855 р., Новопетровське укріплення.

Вперше згадано про твір в «Извещении о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке» (Основа. – 1862. – № 3. – С. 142). У повідомленні йдеться про автограф, який нині зберігається в Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Вперше надруковано за цим автографом у журналі «Киевская старина» (1887. – № 4. – С. 589–625; № 5. – С. 1–25) з багатьма виправленнями, змінами та окремими переробками. Наприклад, надруковано «Радушный хозяин посмотрел на…» замість «Он посмотрел на…». В автографі було: «Туман ретиво принялся работать, и не прошло году, как Туман уже работал на всех офицеров…» (арк. 5), в журналі – «Туман ретиво принялся работать, и не прошло году, как он уже работал на всех офицеров…» (№ 4, с. 617).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». – Киев, 1888. – С. 364–424, текст подано за журнальною публікацією. Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повна збірка творів: У 5 т. – К., 1939. – Т. 3. – С. 307–377, де здійснено першу наукову публікацію повісті за автографом.

Твір побудовано як повість у повісті. Основна його частина – оповідання очевидця «Капитанша, или Великодушный солдат» – обрамлена розповіддю про поїздку розповідача з Москви в Україну. Змалювання цієї подорожі має автобіографічну основу і відбиває окремі факти поїздки Шевченка з Петербурга в Україну весною 1845 р. Хоч біографічна достовірність опису цієї поїздки загалом не викликає сумніву, абсолютизувати її також було б перебільшенням.

Автобіографічність авторської розповіді тут скоріше спонтанна, побудована на пам’яті вражень, підпорядкована художньому задуму. Маємо справу з орієнтацією на досить поширений у XVIII і початку XIX ст. жанр – «старовинну форму “дорожніх заміток”», часто доповнювану

«різного роду вставними оповіданнями, іноді поданими у формі чужих розповідей, що подаються ніби з рукопису, іноді це чужі листи, найчастіше – записи чужих розповідей» (Білецький О. І. Російська проза Шевченка // Зібр. праць: У 5 т. – К, 1965. – Т. 2. – С 230).

У повісті «Капитанша» вставне оповідання, представлене автором як «рассказ самовидца», є по суті ядром твору, якому підпорядковані попередня і наступна його частини. Історична й побутова основа його потребує детального вивчення. Цілий ряд історичних реалій (перша спроба їх розшифрування і коментування належить А. Лященку у статті «Т. Г. Шевченко і В. М. Забіла») свідчить про те, що «рассказ самовидца» написаний на основі чиїхось усних чи письмових спогадів.

«“Оповідання самовидця”, коли вникнути глибше в усі його подробиці, викликає почуття подиву: щоб так оповісти все це, треба було або докладно вивчити ту епоху, або мати геніальну пам’ять. Пишучи цю повість, Шевченко не мав жодного друкованого або писаного матеріалу під руками, а проте все тут, до дрібничок, – документально точне: назви місцевостей, пересування військових частин, прізвища історичних осіб, найдрібніші побутові риси» (Зайцев П. Повість «Капитанша» // Шевченко Т. Повне вид. творів: У 16 т. – Варшава; Львів, 1936. – Т. 8. – С 322).

Але навіть якщо припустити, що Шевченко таки використав тут якісь рукописні спогади чи усні перекази очевидця, він

«не був пасивним переказувачем чужого оповідання: він уніс до нього чимало своїх думок та міркувань, характерних для нього як автора і людини. Насамперед вони характеризують Шевченка як художника, а тоді як справжнього демократа» (Лященко А. Т. Г. Шевченко і В. М. Забіла // Науковий збірник Ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови. – К., 1929. – С. 14).

Тематично повість «Капитанша» є традиційною для Шевченка – це започаткована поемою «Катерина» розповідь про долю покритки. Але, на відміну від творів подібної проблематики у його творчості, головну увагу в «Капитанше» зосереджено виключно на образах позитивних героїв (Якима Тумана, Віктора Олександровича). Реалізуючи через них свої пошуки художнього осмислення духовних основ народного національного характеру, тут, як і в повістях «Наймичка», «Княгиня», Шевченко виступає продовжувачем традицій Г. Ф. Квітки-Основ’яненка.

Повість «Капитанша» окремими своїми особливостями перегукується з «Малороссийскими повестями» зачинателя нової української прози – «Сердешна Оксана», «Маруся», «Добре роби – добре і буде», – а саме з їх сентиментальною тенденцією, що виявила себе, зокрема, у темі непомітного героїзму представників нижчих шарів суспільства, у підкресленні моральної гідності «простих людей», в «ідеї моральної переваги людей “простого звання” над благородними» [Білецький О. Українська проза першої половини XIX століття: від Г. Квітки до прози «Основи» // Зібр. праць: У 5 т. – Т. 2. – С. 158]. Ця ідейна тенденція дуже помітна в контрастуючих образах морально розбещеного, егоїстичного гультяя-капітана, про якого Шевченко не без іронії говорить як про представника «самой благородной, аристократической фамилии», і солдата-українця Якима Тумана, працьовитого, наполегливого, альтруїстичного у своїх турботах про ближнього. В контексті цілої повісті це протиставлення моральних, а в основі своїй також і національних типів, є складовою ширшого протиставлення, що простежується в авторських спостереженнях, враженнях, історичних ремінісценціях, – протиставлення російського і українського світів.

В. П. Мовчанюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 3, с. 290 – 340 (канонічний текст), с. 424 – 441 (варіанти), с. 551 – 572 (примітки).

Предыдущее произведение | Перечень произведений | Следующее произведение

Понравилась страница? Помогите развитию нашего сайта!

© 2009 – 2018 Н.И.Жарких (идея, технология, комментарии)

Перепечатка статей с сайта приветствуется при условии
ссылки (гиперссылки) на этот сайт

Сайт живет на

Число загрузок : 7125

Модифицировано : 3.10.2016

Если вы заметили ошибку набора
на этой странице, выделите
её мышкой и нажмите Ctrl+Enter.