Музыкант
Тарас Шевченко
Примітки
Джерело тексту:
– чорновий автограф (Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 1, № 94).
Рукопис на 39 аркушах паперу, за авторською нумерацією – на 20 складених удвоє аркушах (аркуш 20 (3-4) та частина аркуша 94 чисті). Неоднаковий почерк, різні відтінки чорного чорнила, папір кількох гатунків свідчать, що автор працював над рукописом з перервами. Текст твору остаточно не викінчений: не уніфіковано імена деяких основних персонажів, в окремих реченнях не вистачає необхідних за змістом слів, іноді слово повторюється двічі, є випадки логічної і граматичної неузгодженості, пропуски складів, літер, деякі слова недописано тощо.
Подається за цим автографом. Пропуски заповнюються введенням редакторських кон’єктур у квадратових дужках. Імена персонажів уніфікуються, неузгодженості виправляються.
Автограф датований: на арк. 1(1) над текстом повісті Шевченко, очевидно, позначив початок роботи – «28 ноября», на останньому аркуші 202 – «15 генваря 1855» – її закінчення.
Датується за автографом: 28 листопада 1854 – 15 січня 1855 р., Новопетровське укріплення.
Вперше згадано про твір у повідомленні М. М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка – «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»: «Музыкант, 28 ноября (начата), 15 января 1854 г. (окончена), 10 лист. – 1/4 л.» (Основа. – 1862. – № 3. – С. 142). В оголошенні йдеться про автограф, який нині зберігається в Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, в його описі припущено помилку: дата закінчення роботи над повістю – замість «15 генваря 1855» (як в автографі) подана «15 января 1854 г.».
Вперше надруковано за цим автографом 1882 р. у київській газеті «Труд», № 19, додаток 19; № 20, додаток 20; № 23, 24, 27, 29, 32, 38 (публікація В. П. Горленка). Вона містила значну кількість довільних виправлень і помилок. З метою приховання від читачів справжніх місць подій, що відбуваються в повісті, та прізвищ героїв – реальних осіб, деякі географічні назви (міст і сіл тощо) та прізвища позначено першими буквами або замінено, наприклад, замість Прилуки – П., Лубны – Л., Дигтяри – Д., Сокирынци – С., Иваныця – И., Качановка – Кленовка, Удай – У., монастир Густыня – Г., Арновский – Кленовский (під іменем Арновського Шевченко вивів власника маєтку Качанівка Г. С. Тарновського).
Певна частина відхилень від автографа виникла внаслідок неправильного прочитання слів, наприклад, в автографі:
| в автографі | в газеті «Труд» |
| «а мелочь (в том числе и нас, Господи, устрой) поместилася кое-как» (арк. 34) | «а мелочь (в том числе и нас, Господи, устрой) поместилась в киосках» (додаток 19, с. 1) |
| «то были нехорошие слова. – Такие скверные» (арк. 52) | «то были нехорошие слова. – Такие крупные» (додаток 19, с. 2) |
| «пришла в свой чулан, или, лучше сказать, стойло в стодоле» (арк. 83) | «пришла в свой чулан, или, лучше сказать, в стойло с стадом» (додаток 20, с. 1) |
| «борщ с сушеными карасями» (арк. 17) | «борщ с сушеными корнями» (№ 32, с. 1). |
Інші відміни від автографа повісті – наслідок довільного редагування Шевченкового тексту, наприклад:
| в автографі | в газеті «Труд» |
| «то были чудные божественные звуки, в которых отразились стоны рыдающего, непорочного сердца» (арк. 42) | «то были божественные звуки, в которых отразились стоны страдающего, непорочного сердца» (додаток 19, с. 1) |
| «Пройдя несколько шагов вслед за арестантом» (арк. 74) | «Пройдя несколько шагов вслед за артистом» (№ 20, с. 2) |
| «После двадцатилетнего моего странствования по нечужим краям» (арк. 10) | «После двадцатилетнего моего странствования по чужим краям» (№ 23, с. 1) тощо. |
Вдруге повість надруковано в журналі «Киевская старина» (1887. – № 12. – С. 627–695). Маючи у своєму розпорядженні автограф, редакція «Киевской старины» спиралася на публікацію в газеті «Труд». З першодруку перенесено прийняті в ньому скорочення та зміни прізвищ і географічних назв, деякі стилістичні виправлення, неправильно прочитані місця. З’явилися і нові суттєві відхилення від автографа. Це переважно довільна стилістична правка тексту (наприклад, «все молчал и, только увидев из-за темной полосы леса крытый белым железом купол, проговорил», с. 629, замість «все молчал и проговорил только, когда увидел из-за темной полосы леса крытый белым железом купол», автограф, арк. 14; «Труд», № 19, с. 1; «Власть, удержанная при свете свечей», с. 634, замість «Власть, утвержденная при свете свечей», автограф, арк. 32; «Труд», № 19, с. 2). Разом з тим в «Киевской старине» поновлено за автографом деякі пропущені в газеті «Труд» слова і речення, зроблено кілька виправлень (зокрема, подано правильно «борщ с сушеными карасями», с. 684). Дата початку роботи над повістю – «28 ноября» в «Киевской старине» не відтворена, в кінцевій даті помилково надруковано «1857 г.» замість «1855».
Вперше введено до збірки творів у виданні: «Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». – Киев, 1888. – С. 590–658. Текст подано за журнальною публікацією, використано її набір. Уперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повна збірка творів: У 5 т. – К., 1939. – Т. 3. – С. 161–240, де здійснено першу наукову публікацію повісті за автографом.
Центральна тема повісті «Музыкант» – трагедія кріпака-інтелігента, одна з головних тем прозової творчості Шевченка, започаткована ним у повісті «Варнак», пізніше розвинена в «Художнике». Типова для свого часу – нагадаймо, що гірка доля таланту з народу в кріпосницькому суспільстві була й особистою долею Шевченка та багатьох його товаришів-художників, – ця тема широко висвітлювалась у творах російських письменників – О. М. Радищева («Путешествие из Петербурга в Москву»), В. Г. Белінського («Дмитрий Калинин»), О. В. Тимофеева («Художник»), М. П. Павлова («Именины»), В. Т. Наріжного («Мария»), О. І. Герцена («Сорока-воровка», «Кто виноват?») та ін. Можна спостерегти збіги окремих мотивів і ситуацій у повістях «Музыкант» та «Именины» М. П. Павлова (1835). Як і Тарас Федорович у Шевченковому творі, головний герой повісті Павлова – кріпосний музикант, що боляче переживає своє принизливе становище у суспільстві; обидва герої покохали дівчину-дворянку; Тараса викупає з кріпацтва дрібний поміщик-хуторянин Антон Адамович, героя «Именин» також мав намір викупити знайомий поміщик.
Друга сюжетна лінія повісті «Музыкант» – трагічна доля артистки Тарасевич – за змістом дуже близька до центральної частини «Сороки-воровки» О. І. Герцена. «Сорока-воровка» була надрукована в журналі «Современник» (1848. – № 2). Чи читав її Шевченко – невідомо. Можливо, обидва письменники в розробці сюжету про артистку виходили з одного джерела. В основу «Сороки-воровки» покладено реальну історію, про яку Герцену розповів актор М. С. Щепкін (йому присвячено повість). Вона мала місце в трупі власника кріпосного театру в Орлі графа С. М. Каменського (Герцен в воспоминаниях современников. – М., 1956. – С. 123). Розповідь про події в Орлі міг почути від Щепкіна і Шевченко (Багрий А. В. Шевченко в литературной обстановке // Известия Азербайджанского университета: Общественные науки. – [Баку], 1925. – Т. 2/3. – С. 124).
Н. П. Чамата
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 3, с. 178 – 239 (канонічний текст), с. 387 – 410 (варіанти), с. 509 – 540 (примітки).