Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Письмо на сайт
Версия для печати
Лента новостей (RSS)
Проза / Музыкант

Музыкант

Тарас Шевченко

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14


Примітки

Джерело тексту:

– чорновий автограф (Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 1, № 94).

Рукопис на 39 аркушах паперу, за авторською нумерацією – на 20 складених удвоє аркушах (аркуш 20 (3-4) та частина аркуша 94 чисті). Неоднаковий почерк, різні відтінки чорного чорнила, папір кількох гатунків свідчать, що автор працював над рукописом з перервами. Текст твору остаточно не викінчений: не уніфіковано імена деяких основних персонажів, в окремих реченнях не вистачає необхідних за змістом слів, іноді слово повторюється двічі, є випадки логічної і граматичної неузгодженості, пропуски складів, літер, деякі слова недописано тощо.

Подається за цим автографом. Пропуски заповнюються введенням редакторських кон’єктур у квадратових дужках. Імена персонажів уніфікуються, неузгодженості виправляються.

Автограф датований: на арк. 1(1) над текстом повісті Шевченко, очевидно, позначив початок роботи – «28 ноября», на останньому аркуші 202 – «15 генваря 1855» – її закінчення.

Датується за автографом: 28 листопада 1854 – 15 січня 1855 р., Новопетровське укріплення.

Вперше згадано про твір у повідомленні М. М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка – «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»: «Музыкант, 28 ноября (начата), 15 января 1854 г. (окончена), 10 лист. – 1/4 л.» (Основа. – 1862. – № 3. – С. 142). В оголошенні йдеться про автограф, який нині зберігається в Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, в його описі припущено помилку: дата закінчення роботи над повістю – замість «15 генваря 1855» (як в автографі) подана «15 января 1854 г.».

Вперше надруковано за цим автографом 1882 р. у київській газеті «Труд», № 19, додаток 19; № 20, додаток 20; № 23, 24, 27, 29, 32, 38 (публікація В. П. Горленка). Вона містила значну кількість довільних виправлень і помилок. З метою приховання від читачів справжніх місць подій, що відбуваються в повісті, та прізвищ героїв – реальних осіб, деякі географічні назви (міст і сіл тощо) та прізвища позначено першими буквами або замінено, наприклад, замість Прилуки – П., Лубны – Л., Дигтяри – Д., Сокирынци – С., Иваныця – И., Качановка – Кленовка, Удай – У., монастир Густыня – Г., Арновский – Кленовский (під іменем Арновського Шевченко вивів власника маєтку Качанівка Г. С. Тарновського).

Певна частина відхилень від автографа виникла внаслідок неправильного прочитання слів, наприклад, в автографі:

в автографі в газеті «Труд»
«а мелочь (в том числе и нас, Господи, устрой) поместилася кое-как» (арк. 34)«а мелочь (в том числе и нас, Господи, устрой) поместилась в киосках» (додаток 19, с. 1)
«то были нехорошие слова. – Такие скверные» (арк. 52)«то были нехорошие слова. – Такие крупные» (додаток 19, с. 2)
«пришла в свой чулан, или, лучше сказать, стойло в стодоле» (арк. 83)«пришла в свой чулан, или, лучше сказать, в стойло с стадом» (додаток 20, с. 1)
«борщ с сушеными карасями» (арк. 17)«борщ с сушеными корнями» (№ 32, с. 1).

Інші відміни від автографа повісті – наслідок довільного редагування Шевченкового тексту, наприклад:

в автографі в газеті «Труд»
«то были чудные божественные звуки, в которых отразились стоны рыдающего, непорочного сердца» (арк. 42)«то были божественные звуки, в которых отразились стоны страдающего, непорочного сердца» (додаток 19, с. 1)
«Пройдя несколько шагов вслед за арестантом» (арк. 74)«Пройдя несколько шагов вслед за артистом» (№ 20, с. 2)
«После двадцатилетнего моего странствования по нечужим краям» (арк. 10)«После двадцатилетнего моего странствования по чужим краям» (№ 23, с. 1) тощо.

Вдруге повість надруковано в журналі «Киевская старина» (1887. – № 12. – С. 627–695). Маючи у своєму розпорядженні автограф, редакція «Киевской старины» спиралася на публікацію в газеті «Труд». З першодруку перенесено прийняті в ньому скорочення та зміни прізвищ і географічних назв, деякі стилістичні виправлення, неправильно прочитані місця. З’явилися і нові суттєві відхилення від автографа. Це переважно довільна стилістична правка тексту (наприклад, «все молчал и, только увидев из-за темной полосы леса крытый белым железом купол, проговорил», с. 629, замість «все молчал и проговорил только, когда увидел из-за темной полосы леса крытый белым железом купол», автограф, арк. 14; «Труд», № 19, с. 1; «Власть, удержанная при свете свечей», с. 634, замість «Власть, утвержденная при свете свечей», автограф, арк. 32; «Труд», № 19, с. 2). Разом з тим в «Киевской старине» поновлено за автографом деякі пропущені в газеті «Труд» слова і речення, зроблено кілька виправлень (зокрема, подано правильно «борщ с сушеными карасями», с. 684). Дата початку роботи над повістю – «28 ноября» в «Киевской старине» не відтворена, в кінцевій даті помилково надруковано «1857 г.» замість «1855».

Вперше введено до збірки творів у виданні: «Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». – Киев, 1888. – С. 590–658. Текст подано за журнальною публікацією, використано її набір. Уперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повна збірка творів: У 5 т. – К., 1939. – Т. 3. – С. 161–240, де здійснено першу наукову публікацію повісті за автографом.

Центральна тема повісті «Музыкант» – трагедія кріпака-інтелігента, одна з головних тем прозової творчості Шевченка, започаткована ним у повісті «Варнак», пізніше розвинена в «Художнике». Типова для свого часу – нагадаймо, що гірка доля таланту з народу в кріпосницькому суспільстві була й особистою долею Шевченка та багатьох його товаришів-художників, – ця тема широко висвітлювалась у творах російських письменників – О. М. Радищева («Путешествие из Петербурга в Москву»), В. Г. Белінського («Дмитрий Калинин»), О. В. Тимофеева («Художник»), М. П. Павлова («Именины»), В. Т. Наріжного («Мария»), О. І. Герцена («Сорока-воровка», «Кто виноват?») та ін. Можна спостерегти збіги окремих мотивів і ситуацій у повістях «Музыкант» та «Именины» М. П. Павлова (1835). Як і Тарас Федорович у Шевченковому творі, головний герой повісті Павлова – кріпосний музикант, що боляче переживає своє принизливе становище у суспільстві; обидва герої покохали дівчину-дворянку; Тараса викупає з кріпацтва дрібний поміщик-хуторянин Антон Адамович, героя «Именин» також мав намір викупити знайомий поміщик.

Друга сюжетна лінія повісті «Музыкант» – трагічна доля артистки Тарасевич – за змістом дуже близька до центральної частини «Сороки-воровки» О. І. Герцена. «Сорока-воровка» була надрукована в журналі «Современник» (1848. – № 2). Чи читав її Шевченко – невідомо. Можливо, обидва письменники в розробці сюжету про артистку виходили з одного джерела. В основу «Сороки-воровки» покладено реальну історію, про яку Герцену розповів актор М. С. Щепкін (йому присвячено повість). Вона мала місце в трупі власника кріпосного театру в Орлі графа С. М. Каменського (Герцен в воспоминаниях современников. – М., 1956. – С. 123). Розповідь про події в Орлі міг почути від Щепкіна і Шевченко (Багрий А. В. Шевченко в литературной обстановке // Известия Азербайджанского университета: Общественные науки. – [Баку], 1925. – Т. 2/3. – С. 124).

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 3, с. 178 – 239 (канонічний текст), с. 387 – 410 (варіанти), с. 509 – 540 (примітки).

Предыдущее произведение | Перечень произведений | Следующее произведение

Понравилась страница? Помогите развитию нашего сайта!

© 2009 – 2019 Н.И.Жарких (идея, технология, комментарии)

Перепечатка статей с сайта приветствуется при условии
ссылки (гиперссылки) на этот сайт

Сайт живет на

Число загрузок : 17630

Модифицировано : 19.10.2016

Если вы заметили ошибку набора
на этой странице, выделите
её мышкой и нажмите Ctrl+Enter.