10 лютого 1858 р. До Т. Г. Шевченка

Далебі, дуже б добре зробив ти, мій єдиний друже, коли б оженився. Хоч би на старісті літ після такої глибокої гіркої коновки лиха трохи одпочити душею: щоб тобі Бог заплатив за всі ті муки, що переніс!

А що про мене пишеш, то теж правда, і на моє нещастя велика правда: та що ж бо мені робити, коли у сему Саратові нема жодної жіночої душі, щоб сподобалась. Була тут одна гарна німочка; я був хотів одружитись з нею, та, правду сказати, за тим сюди й повернувся, аж вона заміж вийшла: підхватив її другий, німець, а я в дурнях зостався, а все через те, що дуже довго думав та лагодивсь — як почати та приступити. А сі московки прелукаві та нещирі, не скоро знайдеш! Рідко трапиться що-небудь добре.

Куліш майнув за гряницю і наказав мені писати до його в Брюссель. І так, здається, несподівано удрав; писав, що літом збирається, а до того часу то те, то інше замишляє, а через тиждень пише мені, що ти, каже, не озивайсь до мене на столицю, а пиши в Брюссель. Ще не писав. Шкода ж, брате, що він завіз твоїх «Неофітів», а ти не зоставив у себе другого списку. Та хоч що там таке — напиши, і про віщо там співається, і чого воно не для друку? А коли не для друку, то повинно бути для добрих приятелів.

А я тепер перекладаю святе письмо на українську мову; переложив уже всього Матвія, а Марка зосталось тільки дві глави останні. Та шкода, добродію: очі болять, зовсім сліпну, і гірка доля мене жде в старість: чую заздалегідь! Ти нудишся, і я нужусь, і світ немилий і бачиш, що дальш нічого не буде. Тільки надії на волю й ласку Божу.

Марусі Солонини нема тута: вона в Воронежі.

А ти ж хотів по весні волженські види малювати і навіть сюди приплисти; дай Бог (коли лучшого чого не надибаєш), щоб сталось те твоє хотіння і щоб я мав тебе углядіти: велика б радість мені сталася.

Прощай, не забувай щиро прихильного твого друга, вірне тебе люблячого і шануючого

Н. Костомарова

Февраля 10, 1858, Саратов.

Примітки

Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 110.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 116 — 117; в тексті — рясні пропуски й перестановки фрагментів, без дати.

Дата в автографі: «Февраля 10, 1858, Саратов».

Відповідь на невідомий лист Шевченка, написаний після одержання 25 січня 1858 р. попереднього листа Костомарова (від 23 січня 1858 р.), орієнтовно — між 25 січня 1858 р. і 8 лютого 1858 р.

…дуже б добре зробив ти… коли б оженився. — На відміну від П. Куліша (див. його лист до Шевченка від 1 лютого 1858 р.) М. Костомаров співчутливо поставився до наміру Шевченка одружитися з молодою акторкою К. Б. Піуновою.

Куліш майнув за гряницю… — За свідченням М. М. Лазаревського у листі від 10 лютого 1858 р., Куліш виїхав із Петербурга 2 лютого 1858 р. у Брюссель, по дорозі навідавшись на хутір Мотронівку.

Шкода ж, брате, що він завіз твоїх «Неофітів»… — Із листа Куліша до Шевченка від 1 лютого 1858 р. випливає, що «Неофіти» відредаговані, але такий рукопис не відомий (або не атрибутований).

…а ти не зоставив у себе другого списку. — Це, безперечно, переказ висловленого Шевченком у згаданому невідомому листі.

А я тепер перекладаю Святе Письмо на українську мову… — З метою видання Євангелія українською мовою, що, на думку вченого, було необхідним для народної освіти, а також для видання підручників для народу рідною мовою він оголосив збір громадських коштів. Валуєвським циркуляром 1863 р: ця справа була припинена, а зібрані кошти згодом, 1884 р., Костомаров передав Академії наук на видання українсько-російського словника.

Марусі Солонини нема тута… — Солонина Марія Григорівна (1829 — 1917; дівоче прізвище — Гамалія) — жителька м. Саратова, дружина офіцера З. К. Солонини; під час стоянки пароплава «Князь Пожарский» в Саратові вона передала Шевченкові через П. У. Чекмарьова «сердечный сестрин поцелуй» від «землячки и поклонницы», чим дала поетові відчути сердечну приязнь своїх читачів; як свідчить запис у щоденнику від 1 вересня 1857 р., зворушений поет передав їй на спомин власний автограф (нині не відомий).

Чи ти в компанії «Меркурія» лічишся? — Для листування Шевченко користувався послугами П. А. Овсянникова, помічника керуючого нижегородською конторою товариства «Меркурій», який одержував для поета листи на власну адресу.

Подається за виданням: Листи до Тараса Шевченка. – Київ: Наукова думка, 1993 р., с. 109 – 110.