№ 255 1845 p. жовтня 10. – Поема Т. Г. Шевченка «Єретик», вилучена жандармами під час його арешту 5 квітня 1847 р. і додана до слідчої справи

(Шафарикові)

Запалили у сусіда

Нову добру хату

Злі сусіди; нагрілися

Й полягали спати,

І забули сірий попіл

По вітру розвіять.

Лежить попіл на розпутті,

А в попелі тліє

Іскра огню великого.

Тліє, не вгасає,

Жде підпалу, як той месник,

Часу дожидає,

Злого часу. Тліла іскра,

Тліла, дожидала

На розпутті широкому,

Та й гаснути стала.

Отак німота запалила

Велику хату. І сім’ю,

Сім’ю слав’ян роз’єдинила

І тихо, тихо упустила

Усобищ лютую змію.

Полилися ріки крові,

Пожар загасили.

А німчики пожарище

Й сирот розділили.

Виростали у кайданах

Слав’янськії діти,

І забули у неволі,

Що вони на світі!

А на давнім пожарищі

Іскра братства тліла,

Дотлівала, дожидала

Рук твердих та смілих, –

І дождалась… Прозрів єси

В попелі глибоко

Огонь добрий смілим серцем,

Смілим орлім оком!

І засвітив, любомудре,

Світоч правди, волі…

І слав’ян сім’ю велику

Во тьмі і неволі

Перелічив до одного,

Перелічив трупи,

А не слав’ян. І став єси

На великих купах,

На розпутті всесвітньому

Ієзекіїлем,

І – о диво! трупи встали

І очі розкрили,

І брат з братом обнялися.

І проговорили

Слово тихої любові

Навіки І віки!

І потекли в одно море

Слав’янськії ріки!

Слава тобі, любомудре,

Чеху-слав’янине!

Що не дав ти потонути

В німецькій пучині

Нашій правді. Твоє море

Слав’янськеє, нове!

Затого вже буде повне,

І попливе човен

З широкими вітрилами

І з добрим кормилом,

Попливе на вольнім морі,

На широких хвилях.

Слава тобі, Шафарику,

Вовіки і віки!

Що звів єси в одно море

Слав’янськії ріки!

Привітай же в своїй славі

І мою убогу

Лепту-думу немудрую

Про чеха святого,

Великого мученика,

Про славного Гуса! [525]

Прийми, отче. А я тихо

Богу помолюся,

Щоб усі слав’яне стали

Добрими братами,

І синами сонця правди,

І єретиками

Отакими, як Констанцький

Єретик великий!

Мир мирові подарують

І славу вовіки!

22 ноября 1845 в Переяслові

Камень, его же небрегоша зиждущий, сей бысть во главу угла: от господа бысть сей, и есть дивев во очесех наших. (Псалом 117. стих 22)

«Кругом неправда і неволя,

Народ замучений мовчить.

І на апостольськім престолі

Чернець годований [526] сидить.

Людською кровію шинкує

І рай у найми оддає!

Небесний царю! суд твій всуе,

І всуе царствіє твоє.

Розбойники, людоїди

Правду побороли,

Осміяли твою славу,

І силу, і волю

Земля плаче у кайданах,

Як за дітьми мати.

Нема кому розкувати,

Одностайне стати

За євангеліє правди,

За темнії люде!

Нема кому! боже! боже!

Чи то ж і не буде?

Ні, настане час великий

Небесної кари.

Розпадуться три корони

На гордій тіарі! [527]

Розпадуться! Благослови

На месть і на муки,

Благослови мої, боже,

Нетвердії руки!»

Отак у келії правдивий

Іван Гус думав розірвать

Окови адови!.. і диво,

Святее диво показать

Очам незрящим. «Поборюсь…

За мене бог!., да совершиться!»

І в Віфліємськую каплицю [528]

Пішов молиться добрий Гус.

«Во ім’я господа Христа,

За нас розп’ятого на древі,

І всіх апостолів святих,

Петра і Павла особливе,

Ми розрішаємо гріхи

Святою буллою [529] сією

Рабині божій…

«Отій самій,

Що водили по улицях

В Празі позавчора:

Отій самій, що хилялась

По шинках, по стайнях,

По чернечих переходах.

По келіях п’яна!

Ота сама заробила

Та буллу купила –

Тепер свята!.. Боже! боже!

Великая сило!

Великая славо! зглянься на людей!

Одпочинь од кари у світлому раї!

За що пропадають? за що ти караєш

Своїх і покорних і добрих дітей?

За що закрив їх добрі очі,

І вольний розум окував

Кайданами лихої ночі!..

Прозріте, люди, день настав!

Розправте руки, змийте луду.

Прокиньтесь, чехи, будьте люди,

А не посмішище ченцям!

Розбойники, кати в тіарах

Все потопили, все взяли,

Мов у Московії татаре,

І нам, сліпим, передали

Свої догмати!., кров, пожари,

Всі зла на світі, войни, чвари,

Пекельних мук безкраїй ряд…

І повен Рим байстрят!

От їх догмати і їх слава.

То явна слава… А тепер

Отим положено конглавом: [530]

Хто без святої булли вмер –

У пекло просто; хто ж заплатить

За буллу вдвоє, ріж хоч брата,

Окроме папи і ченця,

І в рай іди! Конець концям!

У злодія вже злодій краде,

Та ще й у церкві. Гади! Гади!

Чи напилися ви, чи ні

Людської крові?.. Не мені,

Великий господи, простому,

Судить великіє діла

Твоєї волі. Люта зла

Не дієш без вини нікому.

Молюся, господи, помилуй,

Спаси ти нас, святая сило,

Язви язик мій за хули

Та язви мира ізціли.

Не дай згнущатися лукавим

І над твоєю вічно-славой

Й над нами, простими людьми!..»

І плакав Гус, молитву дія,

І тяжко плакав. Люд мовчав

І дивувався: що він діє,

На кого руку підійма!

«Дивіться, люде: осьде булла,

Що я читав…» – і показав

Перед народом. Всі здрогнули:

Іван Гус буллу розідрав!!

Із Віфліємської каплиці

Аж до всесвітньої столиці [531]

Луна, гогочучи, неслась.

Ченці ховаються… Мов кара,

Луна в конглаві оддалась –

І похилилася тіара!

Зашипіли, мов гадюки,

Ченці в Ватікані,

Шепочеться Авіньйона [532]

З римськими ченцями,

Шепочуться антипапи [533],

Аж стіни трясуться

Од шопоту. Кардинали,

Як гадюки, в’ються

Круг тіари. Та нищечком,

Мов коти, гризуться

За мишеня… Та й як паки?

Однієї шкури

Така сила… а м’ясива!!!

Аж здригнули мури,

Як згадали, що у Празі

Загелкали гуси

Та з орлами летять биться… [534]

Конглав схаменувся,

Зібрав раду. Положили

Одностайне стати

Против Гуса. І в Констанці [535]

Всіх ворон скликати!

Та стерегти якомога

І зверху і здолу,

Щоб не втекла сіра птаха

На слав’янське поле.

Як та галич поле крила –

Ченці повалили

До Констанця; степи, шляхи,

Мов сарана, вкрили

Барони, герцоги і дюки,

Псарі, герольди, шинкарі,

І трубадури (кобзарі),

І шляхом ві[й]сько, мов гадюки.

За герцогинями німота;

Хто з соколами на руках,

Хто пішки, верхи на ослах –

Так аж кишить! все на охоту,

Мов гад у ірій, поспіша!

0 чеху! де твоя душа??

Дивись, що сили повалило –

Мов сарацина [536] воювать

Або великого Аттілу!

У Празі глухо гомонять,

І цесаря, і Вячеслава [538],

І той собор тисячоглавий

Уголос лають! Не хотять

Пускать в Констанц Івана Гуса!

«Жив бог! жива душа моя!

Брати, я смерті не боюся!

Я докажу отим зміям,

Я вирву їх несите жало!..»

І чехи Гуса провожали,

Мов діти батька…

Задзвонили у Констанці

Рано в усі дзвони.

Збиралися кардинали,

Гладкі та червоні.

Мов бугаї в загороду,

І прелатів лава.

І три папи, і баронство,

І вінчані глави;

Зібралися, мов Іуди [539]

На суд нечестивий

Против Христа. Свари, гомін,

То реве, то виє,

Як та орда у таборі,

Або жиди в школі…

І – всім разом заціпило!..

Мов кедр серед поля

Ливанського [540], – у кайданах

Став Гус перед ними!

І окинув нечестивих

Орліми очима.

Затрусились, побіліли,

Мовчки озирали

Мученика. – «Чого мене –

Чи на прю позвали?

Чи дивиться на кайдани??..»

«Мовчи, чеше смілий…» –

Гадюкою зашипіли,

Звірем заревіли.

«Ти єретик! ти єретик!

Ти сієш розколи!

Усобища розвіваєш,

Святійшої волі –

Не приймаєш!..» «Одно слово!»

«Ти богом проклятий!

Ти єретик! ти єретик!.. –

Ревіли прелати. –

Ти усобник!..» «Одне слово».

«Ти всіми проклятий!..»

Подивився Гус на папи

Та й вийшов з палати!..

«Побороли! побороли!.. –

Мов обеленіли,

«Автодафе! автодафе!..» [541]

Гуртом заревіли.

І цілу ніч бенкетовали

Ченці, барони… всі пили

І, п’яні, Гуса проклинали,

Аж поки дзвони загули.

І світ настав…

Ідуть молиться

Ченці за Гуса. З-за гори

Червоне сонце, аж горить.

І сонце хоче подивиться,

Що будуть з праведним творить?!..

Задзвонили в усі дзвони,

І повели Гуса

На Голгофу [542] у кайданах.

І не стрепенувся…

Перед огнем; став на йому

І молитву діє:

«О господи милосердий,

Що я заподіяв

Оцим людям? твоїм людям!

За що мене судять!

За що мене розпинають?

Люди! добрі люди!

Молітеся!., неповинні –

І з вами те буде!

Молітеся! люті звірі

Прийшли в овніх шкурах

І пазурі розпустили…

Ні гори, ні мури

Не сховають. Розіллється

Червонеє море

Крові! крові з дітей ваших

О горе! о горе!

Онде вони! в ясних ризах,

Їх лютії очі…

Уже крові…» «Пали! пали!..»

«Крові! крові хочуть!

Крові вашої!..» – і димом

Праведного вкрило.

«Молітеся! молітеся!

Господи, помилуй,

Прости ти їм, бо не знають!..»

Та й не чути стало!

Мов собаки, коло огню

Кругом ченці стали.

Боялися, щоб не виліз

Гадиною з жару

Та не повис на короні

Або на тіарі.

Погас огонь, дунув вітер

І попіл розвіяв.

І бачили на тіарі

Червоного змія

Прості люде. Пішли ченці

Й Те deum співали,

Розійшлися по трапезах

І трапезували

І день і ніч, аж попухли.

Малою сім’єю

Зійшлись чехи, взяли землі

З-під костра і з нею

Пішли в Прагу. Отак Гуса

Ченці осудили,

Запалили… та божого

Слова не спалили,

Не вгадали, що вилетить

Орел із-за хмари

Замість гуся і розклює

Високу тіару.

Байдуже їм, розлетілись,

Мов тії ворони,

З кровавого того свята.

Ченці і барони

Розвернулись у будинках

І гадки не мають –

Бенкетують, та інколи

Те deum співають.

Все зробили… Постривайте!

Он над головою

Старий Жижка [544] з Таборова

Махнув булавою.

10 октября 1845 с. Марьинское.

Ч. VI. арк. 7. «Пакет с бумагами Шевченка». Автограф. Нині зберігається в Ін-ті літ-ри ім. T. Г. Шевченка АН УРСР. – Від рукоп. – Ф. 1. – Спр. 9 (40).

Вперше опубл.: Основа. – 1861. – № 1. – С. 2 – 4; № 8. – С. 15 – 16; Былое. – 1906. – № 6. – С. 1 – 6 (Ч. 2).

Примітки

524. Єретик – прихильник єресі, тобто вірування, не визнаного пануючою церквою. У середні віки єресями називали народні рухи, спрямовані проти феодального гніту. Поема «Єретик» написана Т. Г. Шевченком в окремому зошиті № 9 (40) тоді ж, коли й збірник «Три літа», як продовження останнього. Після арешту Шевченка у квітні 1847 р. цей автограф разом із збірником «Три літа» потрапив до III відділення.

525. Гус Ян (1369 – 1415) – чеський мислитель, ідейний натхненник антифеодального, національно-визвольного руху в Чехії, видатний діяч Реформації. Походив із селян. Був професором і ректором Празького університету. Спалений у м. Констанці. Смерть Гуса прискорила наростання антифеодального і національно-визвольного руху чеського народу, який дістав назву гуситського руху.

526. «Чернець годований» – Т. Г. Шевченко мав на увазі папу римського, що називав себе спадкоємцем апостола Петра і намісником бога на землі.

527. Тіара – папська шапка (митра), оточена трьома вміщеними одна над другою коронами, що служили символом влади папи як судді, законодавця і священнослужителя католицького світу.

528. Віфліємська каплиця – каплиця в Празі, де Ян Гус, починаючи з 1412 р. виступав проти римо-католицької церкви.

529. Булла (лат.) – грамота, постанова або розпорядження.

530. Конглав (Конклав) – збори представників вищого католицького духовенства (кардиналів, прелатів), які обирали папу.

531. Йдеться про місто Рим, у західній частині якого знаходиться Ватікан – папська феодально-церковна держава, що утворилася в VIII ст. й існувала до 1870 p., коли папа був позбавлений світської влади.

532. Авіньйон – місто у Південній Франції на р. Роні. У XIV ст. резиденція пап.

533. Антипапи – претенденти на папський престол, між якими постійно точилася боротьба за владу. Так, наприкінці XIV ст. один папа був у Римі, другий в Авіньйоні. На початку XV ст. собор у Пізі усунув обох пап й обрав третього, собор у Констанці згодом скинув третього папу й обрав четвертого.

534. Йдеться про гуситський рух. Під гусьми розуміються прихильники Гуса у боротьбі проти римського папи, а під орлами – прихильники римського папи.

535. Констанц – місто на Півдні Федеративної Республіки Німеччини, у землі Баден-Вюртемберг. У Констанці 6 липня 1415 р. був спалений на вогнищі чеський мислитель-ідейний натхненник антифеодального національно-визвольного руху в Чехії Ян Гус.

536. Сарацини – у середні віки сарацинами називали арабів та інші народи Близького Сходу, що сповідали іслам. З метою завоювання країн Близького Сходу папи і королі європейських країн організовували так звані «хрестові походи» проти арабів.

538. йдеться про імператора тодішньої Священної Римської імперії Сигізмунда (1368 – 1437) і його брата – чеського короля Вячеслава (Вацлава IV, 1376 – 1419).

539. Іуда – за біблійним міфом, один з 12 учнів Христа, який запродав свого вчителя за 30 срібників, а потім від докорів сумління повісився.

540. Ливан (Ліван) – гірський хребет у південно-західній Азії, на території Ліванської Республіки.

541. Автодафе – урочисте виконання вироків іспанської інквізиції щодо єретиків. У даному випадку «автодафе» означає засудження Яна Гуса як єретика до спалення на вогні.

542. Голгофа – гора поблизу Єрусалиму, на якій, за євангельськими міфами, розіп’ято Христа.

544. Жижка Ян (бл. 1360 – 1424) – ватажок гуситського руху в Чехії. Походив з родини дрібного лицаря. Після спалення Яна Гуса очолив боротьбу чеського народу проти німецького панування. У 1419 – 1424 pp. він керував революційною селянсько-плебейською армією таборитів. Під його керівництвом були відбиті три хрестові походи (1420 – 1422), організовані проти гуситів папою римським та імператором Сигізмундом І. Військо Жижки спиралося на народні маси, що забезпечувало йому міцний тил. Помер від чуми.

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 253 – 290.